Бережний Олександр Володимирович (08.11.1989-28.04.2023) – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Бережний Олександр Володимирович народився 08. 11.1989 у місті Рівному. У 1993 р.у віці трьох років пішов до садочка, число 40. У 1996р – Олександр став першокласником школи № 20, де провчився до 9 класу. У 2003 році перейшов у школу №23, яку закінчив у 2006 році.
З 2006 року по 2007 рік навчався у Рівненському професійному ліцеї за спеціальністю «Слюсар з ремонту автомобілів». Після навчання відразу пішов працювати.

У 2009 році – одружився. Згодом народилася донечка Ангеліна, яку він обожнював. А через 5 років народився синочок Микита. Діти для нього були найбільшим щастям.
Декілька років поспіль чоловік їздив на заробітки. До війни Саша працював на фірмі по виготовленню пам’ятників. З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну Олександр перебував у тероборонів м.Рівного. А вже в лютому 2023 року отримав повістку і відразу почав проходити медогляд.
27 лютого його мобілізували. 28 лютого зранку їх зібрали і повезли на навчання у Житомир, 95 десантно-штурмова бригада військової частини А 1910. Навчання тривало трохи більше місяцяі . Саша був здібним, добре і влучно стріляв. По закінченню навчання хлопців відправили на передову. Буквально через 2-3 дні, він пішов у перший бій. Це були пекельні 4 дні. Та на жаль, третій вихід Олександра був останній. На позиції він не повернувся. Загинув 28.04.2023 року в районі міста Кремінна на Луганщині, захищаючи свою країну та свою сім’ю.

Публікації про Бережного О

“Війна забирає від нас спражніх, добрих, вірних… Забирає тих, хто міг би ще так багато зробити для нашої країни, громади… Тих, хто відданий своїй роботі на благо міста. Саме таким був Олександр Бережний”- повідомляють в Костопільській міській раді.

5 травня громада прощалася із Олександром Бережним, молодим мужнім чоловіком, який до останнього був вірний Військовій присязі, стоячи на захисті територіальної цілісності та незалежності своєї Батьківщини.

Провести в останню дорогу захисника прийшли його рідні, друзі, побратими, представники влади та жителі громади.

Чин похорону відбувся у соборі святих апостолів Петра та Павла. По завершенню Героя провели пішою ходою до Майдану Шевченка.

Захисника поховали на «Новому» кладовищі поруч із іншими воїнами небесного легіону. Вічна пам’ять!

Поховали Героя на кладовищі «Нове», поряд з іншими воїнами Небесного легіону.

Спогади дружини Альони:
“З Сашею ми почали зустрічатися у випускних класах. Надзвичайно милий, добрий, харизматичний, мужній, позитивний і завжди усміхнений хлопець відразу припав мені до душі. Наша симпатія виявилася взаємною і ми почали зустрічатися,дуже покохали один одного. Саша був романтиком, часто дарував квіти, робив приємні сюрпризи. Ми постійно були разом, багато гуляли і вже не уявляли життя один без одного.
Він закінчив училище та працював. Я навчалася в університеті на третьому курсі і саме в цей час ми вирішили одружитися. День нашого весілля був одним із найкращих днів, ми були дуже щасливі і сповнені любові На четвертому курсі наша сім”я стала більшою. Народилася донечка яку він обожнював , це було його сонце. А через 5 років народився синочок, його малюк. Діти для чоловіка були найбільшим щастям. він багато часу проводив з ними ними. Будь яку іграшку яку б вони захотіли він дарував, будь яка їхня забаганка виконувалася.
В житті Саша був творчим і різностороннім. Він працював на багатьох роботах завжди пробував себе у чомусь новому. До всього мав творчий,
нестандартний, індивідуальний підхід. Найбільше він любив малювати. Ніколи не обмежувався лише альбомним листком. Малював на всьому. Пам’ятаю ще в школі його портфель був повністю розмальований. Це було гарно і незвично.
Саша прикрашав стіни в коридорі. Малюнки були оригінальні, незвичні відображали його настрій і переживання. Коли ми переїхали жити в Костопіль, він розмалював дитячу кімнату мультиплікаційними героями. Діти були у захваті. А далі було тату. В нього це гарно виходило і в дуже багатьох наших друзів, знайомих та родичів залишився такий приємний і красивий спогад. В Олександра також було тату скорпіона на плечі, мріяв про ще одне, та на жаль не встиг.

Ще одним з його захоплень і уподобань була робота з деревом, він майстрував меблі. Це йому подобалося. Коли діти були маленькі у своєму дворі він змайстрував для них цілий дитячий майданчик. Це була ніби двоповерхова будівля. У діток була власна, цікава зона відпочинку. Також влітку Саша завжди ставив басейна і діти мала змогу хлюпатися і веселитися до схочу.
. Саша був майстром на всі руки, він міг полагодити і зробити абсолютно все.. У нас в дворі є літня кухня, це була і досі є майстерня мого чоловіка. Ми з дітьми знали, якщо зламається якась річ, віддаємо її тату або заносимо в «майстерню» і через деякий час все готово.У своїй майстерні Саша відпочивав душею.
А ще музика, реп це стихія мого чоловіка. Він ішов в літню кухню, вмикав реп і займався улюбленими справами. І тепер здається, що ось двері з кухні відчиняться і вийде мій Саша, як завжди усміхнений і привітний. У нього був особливий погляд, а в очах було стільки любові ! З упевненістю скажу, що він та людина, яка вміє любити і проявляти цю любов. Саша міг завжди вислухати, пожаліти, підтримати, підбадьорити, просто обійняти і заспокоїти.

У нас було багато знайомих, особливо у мого чоловіка. Завжди до нього хтось приходив, адже з ним можна і повеселитися і поговорити. Ми любили збиратися, сидіти на дворі за столиком, Саша завжди готував шашлики, він цю справу нікому більше не довіряв. Було по сімейному, тепло, дружньо та радісно. І тепер відчуття того, що разом із ним пішла вся радість із життя.
Ще одним з його хобі, було колекціонування кепок. Це були різні кепки за кольором, формою, виглядом. Саша мріяв про те, що виділить цілу стінку і завісить її своїми кепками. І справді їх було багато, якщо натрапляв на якусь нову, незвичну і прикольну обов’язково купував, навіть якщо потім і не носив її.
Мій чоловік був позитивною людиною, намагався у всьому бачити щось хороше. І завжди повторював мені « Все буде добре». У нас було багато мрій, переробити будинок, облаштувати двір, дати дітям краще життя та майбутнє.
Декілька років поспіль, коли діти були маленькі Саша їздив на заробітки, це було завжди важко. Ми з дітьми неймовірно сумували і він також сумував за нами. Не хотів пропустити жодного моменту з їхнього дитинства.
З початку повномасштабного вторгнення, ми не знали чого очікувати. Я з дітьми вирішили виїхати до Польщі. Це було дуже складне і важке рішення, бажання їхати не було, проте страх за майбутнє дітей зіграв свою роль. Усвідомлено ми їхали на 2-3 тижні. Коли зрозуміли що все затягується і трьома тижнями це не завершиться, була налаштована повертатися додому.
Проте саме в цей період розкрилися всі жахіття, котрі відбувалися в Бучі та Ірпені. І знову ж мене вговорили залишитися ще на трохи. Так ми пробули у Польщі майже пів року. Одна з наших найдовших і найтяжчих розлук.
До війни Саша працював на фірмі по виготовленню пам’ятників. Ця робота була не зовсім його стихією. На деякий час фірма зупинила свою роботу, і він пішов в Рівне в тероборону, . Після нашого повернення із Польщі Саша знову повернувся на попереднє місце роботи. Та все
частіше почав говорити про те що треба йти воювати. Для Олександра не було авторитетів, він був впертий і розсудливий, і якщо вже щось надумав, то не відступав від цього. У Костопільський військкомат він ходив декілька разів з початку повномасштабного вторгнення. Тому зібрався і поїхав в Рівненський ТЦК, але на початку добровольців було багато і його не взяли. А вже в лютому 2023 року коли поїхав до військкомату, отримав повістку і відразу почав проходити медогляд. В той період часто були тривоги, тому лікарів він проходив трішки довго, та все ж довів діло до кінця.
27 лютого, ввечері, попрощавшись зі мною з дітьми, ми домовилися, що на день народження дочки він має обов’язково приїхати, і він пішов, поїхав в Рівне. 28 лютого зранку їх зібрали і повезли на навчання у Житомир, 95 десантно-штурмова бригада. Навчання тривала місяць і пару днів. Він був здібним, добре і влучно стріляв. Ми обговорювали варіант, щоб Саша продовжив ще навчання на снайпера, та чомусь він не захотів. Хоча я впевнена це те, що в нього виходило найкраще. Адже в нас вдома була пневматична зброя, і Саша вчив стріляти і мене, і дітей. Навчання проходило цікаво та важко. По закінченню частину хлопців автобусом відправили на передову. Дорога була дуже важка, автобус багато разів ломався, я ще пам’ятаю казала йому не треба вам туди їхати, повертайтеся. Тим паче ніхто з них і не знав куди саме їх везуть. Люди яких зустрічали волни по дорозі, були надзвичайно добрими і щедрими. Коли стояли і ремонтували автобус одні замовили їм піцу, щоб підкріпилися, інші закупили воду та цигарки. Він телефонував і казав мені: «Люди підкорили нас».
Буквально через 2-3 дні, він пішов у перший бій. Це були пекельні 4 дні для нього і для мене. Коли Саша вийшов з позиції відразу
зателефонував мені. Це було неймовірне полегшення почути голос, заспокоїтись. Ввечері того ж дня ми дуже довго розмовляли він розповідав
моменти які вразили його, оминаючи страхітливі подробиці. Я розуміла, що він не боїться, що зберігає холодну голову. Ті дні коли він не був на нулю, постійно їздив тренуватися, їх вчили тактиці наступу та відходу, хвалили, казали що воно багато навчилися. Та на жаль пішовши третій раз в бій, на позиції він не повернувся, загинув Героєм у бою захищаючи свою країну та свою сім’ю. Чомусь доля забирає найкращих.”

Спогади друзів:
“Саша завжди був душею компанії, без нього і свято не таке веселе і прогулянки не такі радісні. Своєю присутністю він приносив пожвавлення і хороший настрій в компанію, міг підбадьорити і розвеселити. Ми товаришували всім будинком, майже на кожному поверсі був хлопець такого ж
віку, тому було завжди цікаво та весело. Олександр мав власний погляд абсолютно на все і невизнавав авторитетів.
Пригадуються вечори коли Саша розмальовував стіни свого будинку, робив це обов’язково під музику. Музика – реп, це була стихія Саши. Ми разом пили каву, розмовляли. Інколи це були душевні розмови, часом глибоко філософські, а ще багато жартів.
Як у всіх підліткових компаніях, були різні ситуації, але на Сашу завжди можна було покластися. Ніколи не підведе і завжди виручить. Вислухає, підтримає, прийде на допомогу.
Таким він був – справжнім другом”.”

Олена Пойдем

Царство небесне тобі Братику! Пам’ятаєм! Любим! І ніколи не забудимо! Ты назавжди залишишся в нашій пам’яті! Легких Тобі хмаринок наш рідненький! Вічна пам’ять тобі наш Герой