Народився Олександр 3 жовтня 1979 року у селі Мале Вербче, тут і проживав. З 1986 по 1995 роки навчався в Маловербченській ЗОШ. Після закінчення 9 класу, продовжив навчався у 10 класі Великовербченської ЗОШ. Після закінчення 10 класу поїхав на заробітки. В дитинстві цікавився риболовлею. Офіційно ніде не працював, заробляв на життя тимчасовими заробітками (ремонт, будівництво).
21 листопада 1997 року Олександр був призваний на строкову військову службу (служив півтора роки). Після служби в армії, одружився. З дружиною Валентиною Миколаївною виховували двох доньок – Ірину та Діану.
На початку повномасштабного вторгнення Олександр Андрійович отримав повістку та був мобілізований 26 лютого 2022 року у лави ЗСУ. Спочатку проходив навчання на Тучинському полігоні, потім служив у 94-му батальйоні охорони та обслуговування в селищі Млинів. З Млинова направили в Черкаську область на полігон, згодом – в окрему штурмову бригаду у Донецьку область м. Бахмут. Мав позивний «Буба». Отримавши там осколкове поранення, деякий час проходив лікування в госпіталі м. Павлоград. Після реабілітації служив в батальйоні охорони м. Вараш.
В кінці жовтня 2024 року Олександра Андрійовича перевели на полігон м.Суми. А вже 27 листопада того ж року перекинули у 35-й окремий стрілецький батальйон 61 бригади ОМБР в Курську область.
Старший солдат Болкун Олександр Андрійович загинув 13 січня 2025 року, під час виконання бойового завдання, у н.п. Махновка Курської області. Йому навіки 45…
Олександр Андрійович був не лише справжнім патріотом, мужнім воїном і відданим сином України, але й людиною, яка понад усе цінувала свою сім’ю. Він дуже любив свою дружину та донечок, шанував матір, підтримував братів (один з них – Дмитро нині теж служить у лавах ЗСУ). Для багатьох він був взірцем людяності, доброти й турботи. Його самопожертва та героїзм назавжди залишаться в пам’яті громади.
У Героя залишилися дружина, доньки, мама та два брати.
Похований на місцевому кладовищі с. Мале Вербче Коростського старостинського округу.
Публікації про Болкуна О.
“Висловлюємо найщиріші співчуття дружині, донькам, мамі, братам, близьким, друзям, бойовим побратимам та всім, хто знав Олександра. Розділяємо ваш біль і молимося за спокій його душі.
Схиляємо голови в скорботі та вдячності перед його світлою пам’яттю. Герої не вмирають — вони живуть у наших серцях і стають ангелами-охоронцями України, ” – йдеться на фейсбук- сторінці Сарненської міської ради.
“Олександр Андрійович був не лише справжнім патріотом, мужнім воїном і відданим сином України, але й людиною, яка понад усе цінувала свою сім’ю. Він дуже любив свою дружину та донечок, шанував матір, підтримував братів. Для багатьох він був взірцем людяності, доброти й турботи. Його самопожертва та героїзм назавжди залишаться в пам’яті громади”, – написали в міськраді.
“Жалом з далекої Австралії. Вічна Пам’ять Герою України”. Marusya Jacyshyn
За матеріалами книги пвмяті “Вічні захисники”
Список публікацій.
На фронті загинуло двоє захисників із Сарненського району // СарниNews.City
У Курській області загинув старший солдат із півночі Рівненщини // Rivne Media