БУХАЛО Анатолій Миколайович (22.04.1990-21.06.2024) – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Героями не народжуються, ними стають. Так справедливо можна сказати про Анатолія Бухала, який народився 22 квітня 1990 року в селі Ільпибоки Рівненської області Дубенського району. Він ріс допитливим та веселим хлопчиком, який ніколи не любив гратися у війну з хлопчаками, і постійно допомагав мамі з бабусею по господарству.
З 1996 по 2005 рік навчався в Рудківській ЗОШ І-ІІІ ст. За роки навчання в школі приймав активну участь у спортивних змаганнях, співав в ансамблі хлопчиків. Був щирим та вірним другом, однокласником. Після закінчення школи, навчався в Демидівському вищому професійному училищі №25, де здобув професію муляра-штукатура, після закінчення навчання пройшов строкову службу в лавах ЗСУ.
Після повернення до цивільного життя, шукав кращої долі за кордоном, однак уже у серпні 2019 році вирішив повернутися до лав ЗСУ та підписав контракт на проходження служби у 80 окремій десантно-штурмовій бригаді, де обіймав посаду оператора БПЛА. За творчі здібності, веселий характер та любов до музики отримав від побратимів позивний «Бах». БУХАЛО Анатолій, старший солдат, оператор відділення радіоелектронної боротьби, вірний військовій присязі на вірність Українському народові, мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність загинув 21 червня 2024 року під Кліщіївкою на Донеччині.
Любив маму, брата та Україну, за яких безстрашно загинув. Вічний спокій душі та слава воїну, який віддав життя за волю та незалежність України!

За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Указом ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №760/2024 Орденом «За мужність» ІІІ ступеня нагороджено БУХАЛО Анатолія Миколайовича

БУХАЛО Анатолій Миколайович – житель села Ільпибоки, Демидівської тергромади.

Публікації про Бухало А.

Сьогодні назавжди до рідної домівки повернувся Захисник України БУХАЛО Анатолій Миколайович.

Живим коридором, зі схиленими головами, квітами та прапорами зустрічали загиблого Героя. Вічний спокій душі та слава воїну, який віддав життя за волю та незалежність України!

Провели в останню дорогу Героя-військовослужбовця ЗСУ БУХАЛА А

ВІдео: https://www.facebook.com/share/v/18szU8yMNc

23 червня, велике горе об’єднало жителів Демидівської громади, щоб провести в останню дорогу Героя-військовослужбовця ЗСУ БУХАЛА Анатолія Миколайовича, жителя с.Ільпибоки, який останній свій подих віддав рідній країні, захищаючи її вже близько п’яти років… Село Ільпибоки зупинило своє життя, потонуло у сльозах та скорботі. Здавалось, що все навколо в природі затамувало подих. Лиш чути розпачливе болюче зітхання матері, яка втратила свою частинку серця. Здавалось, що й земля стогнала, бо приймає в обійми тіло молодого бійця – сина України. Йому було лише 34 роки, попереду – ціле життя, мрії, плани на майбутнє, які перекреслила цинічна, підла та безжальна війна російської федерації проти України…

Панахиду за загиблим відправили священнослужителі Православної церкви України. Поховали бійця із військовими почестями, під синьо-жовтим стягом, на кладовищі рідного села Ільпибоки. Гірко й боляче усвідомлювати, якою страшною є ціна нашої свободи. Жодні співчуття не зменшать біль втрати, жодне слово не втамує тугу в серцях рідних, проте ніхто і ніколи не забере у нас пам’ять… Бути воїном – жити вічно! Слава і вічна шана Герою України!

Анна феденко : “Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної, близької людини, та нехай добрий, світлий спомин про покійного захисника стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував. Сумуємо разом із Вами, низько схиляємо голови у скорботі.

Нехай душа загиблого захисника знайде вічний спокій… Герої не вмирають, вони залишаються у наших серцях! Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас! Щирі співчуття рідним і близьким.”

Катруся Білокурець:” Яка страшна біда прийшла в дім цих людей((Непоправне горе,біль на все життяНехай Бог дасть їм великої сили !.Щирі співчуття”

Женя Кисіль

Вічна і світла пам’ять відважному воїну.

Схиляємо голови у скорботі,стаємо на коліна перед твоїм героїзмом,перед Тобою ,сміливий і нескорений захиснику.

Доземний уклін Герою України.

Щирі співчуття рідним.

У День пам’яті Героїв Крут на Дубенщині вручили державні нагороди родинам загиблих Героїв.

БУХАЛО Анатолій Миколайович – житель села Ільпибоки, Демидівської тергромади. нагороджений Орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Нагороду вручили брату Антонцю Ігорю.

БУХАЛО Анатолію Миколайовичу відкрили меморіаьну дошку в Рудківській гімназії.

“Сьогодні тобі освячували меморіальну дошку, а я пам’ятаю 1 вересня 1996 року, коли ми стояли на сходах школи й урочисто посівали просом, щоб в ній добре жилося. Потім мали запускати кота, але Галина Петрівна, змилувалась над нами та віддала його почесним гостям чи директору, щоб він не видер нам малим очі.

Згодом почалося навчання і наші щоденні ритуали. Уроки вчимо у тебе, “Вокер — Техаський рейнджер” — дивимося у мене.

Пам’ятаю як ми ті вертушки потім повторювали твоїй бабі Наді, а вона заломлювала руки і просила нічого собі не зламати.

А ще у тебе були класні червоні м’які крісла, які легко перетворювалися то на човен, то на халабуду в якій можна було їсти кукурудзяні палички без страху получити люлєй)

А капоейра?) Хіба міг знати Марк Дакаскос, що після недільного перегляду фільму зранку у маленькому селі більшість дітей буде йти до школи і наспівувати “Пананавей, пананавей капоейро”. Ну, а ти зі Славіком Качанюком показуватимеш майстер-клас на перерві, як правильно присідати і хитатися навпочіпки.

Ви і брейк на дискотеку принесли, оті перекрути на спині на нерівній підлозі викликали у нас шалений захват, а у вас — біль у спині, про який ти обмовився лише один раз. Та наступного вечора все повторювалося, а ми всі махали ногами в такт і перепитували у вас чи правильно.

Таких історій у мене безліч. І я розказуватиму їх щоразу, як Матвій з Гордійком знайдуть наші спільні фото і питатимуть:„ А тут ви що робили?”, бо поки ми говоримо про тебе — ти серед нас.

Честь, друже!”