Революція гідності. Війна. Рівненщина

СТЕЦЮК Олександр Олександрович народився 5 квітня 1983 року в селі Вишневе Демидівської громади. Захисник навчався в Демидівському ліцеї, після закінчення якого вступив у Житомирський аграрний університет, де здобув фах менеджера-економіста.
Олександр Олександрович працював заступником директора у ТОВ “КАСІ-Україна”. Він любив готувати,  багато читав, був дуже доброю та чуйною
людиною.
В березні 2022 року Олександр Стецюк долучився до лав Збройних Сил України. Воїн служив у 91-му окремому протитанковому батальйоні. Був командиром 1 гармати 3 артилерійського взводу артилерійської батареї, головним сержантом. Герой боронив Україну на найгарячіших напрямках фронту.

За час служби Олександр Стецюк був нагороджений низкою військових відзнак, серед яких «Золотий хрест» Головнокомандувача Збройних Сил України.
Життя воїна обірвалося 27 травня внаслідок важкої хвороби у лікарні Львова.
Поховали захисника на місцевій Алеї Слави.

… Детальніше

Дмитрук Руслан Васильович народився 18 лютого 1989 року в селищі Демидівка Рівненської області. Тут минули його дитячі та юнацькі роки.
З 1995 року по 2023 рік навчався у Демидівському ліцеї. Був завжди веселим, життєрадісним, щирим і дуже любив спорт, тому після закінчення 8
класу пішов навчатися у Рівненський обласний науковий ліцей. Згодом вступив до Рівненського аграрного коледжу та Рівненського інституту
слов’янознавства, паралельно здобуваючи освіту у двох закладах – за денною формою та заочною формами навчання, наполегливо працюючи над своїм майбутнім.
Після закінчення навчальних закладів працював експедитором в Рівненській філії СП «Вітмарк Україна» та більше десяти років старшим
менеджером з логістики ТОВ «ГАРДЕН КЛАБ» у місті Рівне, зарекомендувавши себе відповідальним і сумлінним працівником. 15 липня 2022 року Руслан був мобілізований до лав Збройних Сил України. Військову службу проходив у військових частинах та був стрільцем відділення охорони взводу, охорони батальйону управління військової частини А5056 – 68 окремої Єгерської бригади ім. Олекси Довбуша.
9 листопада 2025 року Руслан помер в с. Петропавлівка Синельниківського району Дніпропетровської області.… Детальніше

Мельниченко  Олександр Володимирович народився 19лютого 1982 року у селі Павлівка Перша Тальнівського району Черкаської області. Його життєвий шлях був тісно повязаний із селищем Демидівка, куди він переїхав із батьками, Володимиром Олексійовичем та Галиною Василівною, у 1989 році.
Навчався у місцевій школі в Демидівці, після чого здобув професію тракториста-машиніста у ВПУ-25. У цивільному житті працював робітником у приватного підприємця, був працьовитою та відповідальною людиною.

Його бойовий шлях розпочався ще у 2015–2016 роках, коли він брав участь в антитерористичній операції (АТО) виконуючи свій військовий обовязок у районі Авдіївки. У березні 2023 року був мобілізований до лав Збройних Сил України. Бойову службу розпочав на Харківщині, згодом на Запорізькому напрямку де отримав поранення та після відновлення продовжив службу.
МЕЛЬНИЧЕНКО Олександр, солдат,  кулеметник стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти, виконуючи бойовий наказ, загинув 27 липня 2024 року у бою за незалежність України поблизу села Вербове Пологівського району Запорізької області. З цієї дати Олександр вважався вважався зниклим безвісти, поки не надійшло офіційне підтвердження його 
загибелі.

Похований  Герой 23 вересня 2024 року на кладовищі в селищі Демидівка.… Детальніше

Сергій Петрович Волянюк  народився 30 серпня 1986 року в Казахстані, але через деякий час разом з родиною переїхав до України, де оселився в селі Ільпибоки. Тут він провів своє дитинство і юність.

Сергій навчався у Рудківській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів з 1996 по 2005 рік. Відзначався активною участю в шкільному житті, регулярно брав участь у змаганнях, був позитивним та енергійним хлопцем.

Після закінчення школи, восени 2005 року, Сергій був призваний на строкову службу. Його військова служба проходила в Києві, де він служив у Президентському полку. За час служби він зарекомендував себе як дисциплінований і відповідальний військовослужбовець, здобувши повагу серед товаришів.

Після закінчення служби Сергій повернувся до рідного села, де на нього чекала майбутня дружина Ірина. Вони одружилися і побудували щасливу сім’ю. У них народилися дві чудові донечки Вероніка та Віталіна, які стали сенсом його життя. Родина була для Сергія на першому місці, і він завжди бажав забезпечити їй найкраще майбутнє. Для цього він працював як в Україні, так і за кордоном, здобуваючи досвід у будівельній сфері, аби створити гідні умови для своїх близьких.… Детальніше

Гогой Віктор Анатолійович народився 29 липня 1983 року у селі Вербень Дубенського району. Закінчив місцеву школу, а згодом навчався у
Національному університеті водного господарства та природокористування.
Після строкової служби в армії тривалий час працював на «Рівнеазоті», а згодом – у магазині дверної фурнітури та замків «Замикайко». У березні 2025 року Віктора Гогоя мобілізували до лав Збройних Сил України. воїн був молодшим сержантом, командиром відділення управління 2
мінометного взводу мінометної батареї мотопіхотного батальйону. «Побратими та командири його цінували, тому що Віктор був дуже
відповідальний, швидко вчився, вирізнявся своєю обізнаністю у багатьох сферах. Чоловік був душею компанії та надійною опорою для своєї сім’ї.
Щирий, веселий та життєрадісний – він заряджав усіх своїм оптимізмом і ніколи не панікував перед труднощами. Це була людина, з якою завжди цікаво, найкращий друг, який вмів вислухати та підтримати розмову», – розповіла дружина Захисника.
На жаль, 42-річний молодший сержант Віктор Гогой загинув 4 січня 2026 року під час виконання бойового завдання у Донецькій області.
У Віктора залишилися дружина, двоє дітей, мама та двоє братів.… Детальніше

Володимир Сергійович Тодор народився 20 липня 1989 року в мальовничому селі Вовковиї Млинівського ( нині – Дубенського) району Рівненської області. Зростав у патріотичній українській родині. Батьки, Сергій Семенович і Тетяна Миколаївна виховували його в атмосфері поваги, християнських цінностей та вірності Батьківщині. Навчався у Вовковиївській ЗОШ І –ІІІ ступенів. Після закінчення 9 класу Володимир свідомо вирішив опанувати  робітничу спеціальність – прагнув бути самостійним, корисним для родини та суспільства. Навчаючись у Демидівському професійно-технічному училищі, здобув практичні навички та фах столяра. Володимир Тодор проявляв себе не лише у
навчанні, а і у спорті. Неодноразово здобував призові місця у різних спортивних змаганнях.
Після закінчення училища, у 2007 році, Володимир був призваний на строкову службу. Півтора року служив водієм-механіком, а згодом став командиром танка. Після строкової служби Володимир повернувся у рідне село, але невдовзі влаштувався працювати на будівництво в м. Київ. Професійно захоплювався боксом та брав участь у Всеукраїнських змаганнях. Після подій на Майдані, у яких брав участь, Володимир Тодор у свої 24 роки твердо вирішив вступити до лав ЗСУ.… Детальніше

Дмитро Іванович народився  17 березня 1995 року у с. Лопавше  Демидівської територіальної громади. У 2012 році закінчив Хрінницьку середню школу. У 2013 році вісімнадцятирічний юнак  добровольцем пішов на контрактну службу в ЗСУ,  а вже в  2014 році брав участь в АТО на сході України. У 2015-2020 роках навчався у Київському Військовому інституті телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут.

Після закінчення інституту продовжив службу в 95-ій десантно-штурмовій бригаді на посаді заступника начальника зв’язку батальйону. У 2021 році після ротації потрапив на Донецький напрямок, де й перебував на час повномасштабного вторгнення російських військ в Україну.  Капітан Дмитро Диган займав посаду начальника зв’язку і кібербезпеки 13-го  окремого батальйону 95-ої ДШБ.

 Фронтові дороги Дмитра  пролягали селами і містами Донецького, Харківського, Сумського напрямків, але ворожі кулі і осколки обминали  молодого офіцера. На жаль, він помер від   хвороби. 

Поховали Дмитра на Хрінницькому кладовищі поряд із могилами дідуся Володимира і бабусі Романії Смальків.

За період служби Дмитро отримав  нагороди:

• Медаль «Захиснику Вітчизни» (від імені Президента України);
• Медаль «За військову службу Україні» (від імені Президента України);
• Медаль «За участь в антитерористичній операції»;
• Нагрудний знак «Знак пошани» (від Міністра оборони України);
• Медаль учасника АТО;
• Медаль «За 10 років сумлінної праці»;
• Медаль «Ветеран війни» (від Міністерства оборони України). 

… Детальніше

Григоренко Роман Вячеславович народився 31 серпня 1988 року в селі Лопавше. Роман зростав добрим, щирим і працьовитим хлопцем.
Навчання в Хрінницькій ЗОШ І–ІІІ ступенів стало першою сходинкою на його шляху до дорослого життя. У шкільні роки він проявив себе як відповідальний, товариський та наполегливий учень. Після закінчення школи Роман продовжив здобувати освіту в Демидівському ВПУ-25, де опанував обрану професію та зробив перші самостійні кроки в дорослому житті.
Згодом Роман одружився та проживав у селі Піддубне Белзької громади на Львівщині, де створив міцну і дружню родину. Він був люблячим чоловіком і турботливим батьком, для якого сім’я була найбільшою цінністю та джерелом сили.
З 2 квітня 2022 року Роман проходив військову службу у військовій частині 3055  Національної гвардії України. Виконуючи бойове завдання у складі роти оперативного призначення, 21 вересня 2025 року неподалік с. Бересток Краматорського району Донецької області, отримав смертельне поранення внаслідок обстрілу.

У загиблого залишилися батьки, дружина Уляна, донька Дарина та син Захар. 
Поховали захисника у селі Піддубне  на Львівщині.

 

Публікації про Григоренко Р.

… Детальніше

Шурин Юрій Володимирович, народився 14 травня 1972 року у с. Хрінники, Дубенського району, Рівненської області. Дитинство провів у рідному селі. Із 1979 по 1988 р.р. навчався у Дубенській допоміжній школі – інтернаті. За роки навчання в школі – інтернаті, зі слів вчителів, Юрій був ввічливий, в колективі поводився добре, любив працювати, охоче виконував доручення старших та сумлінно ставився до навчання. Мріяв працювати механізатором, як його батько.
Після закінчення школи, продовжив навчання за спеціальністю «Тракторист-машиніст». З 1990 року працював трактористом у колгоспі «Червоний партизан» с. Хрінники.
До лав ЗСУ був призваний 25.02.2023 року, де з честю і гідністю виконував свій військовий обов’язок, захищаючи українські землі від окупантів. Життя СОЛДАТА номера обслуги 1 гранатометного відділення взводу вогневої підтримки 2 гірсько-штурмової роти військової частини А3715, обірвалося 31 січня 2025 року внаслідок ДТП у Київській області. Дорога ВОЇНА пролягала до рідного дому, де він мав перебувати у щорічній відпустці. 
Поховали захисника в селі Хрінники

 

… Детальніше

Вишневський Віктор Васильович народився 2 червня 1982 року в с. Козирщина Млинівського району Рівненської області. У 1989 році сім’я Віктора переїхала на проживання в с. Рудка Млинівського району Рівненської області, де він пішов у початкові класи Рудківської середньої школи.
У 1992 році сім’я переїхала на проживання у смт. Млинів. У 1997 році Віктор закінчив 9 клас та продовжив навчання у Демидівському ВПУ – 25, освоюючи професію «тракторист – машиніст».
У мирний час працював за кордоном. Перед початком повномасштабного вторгнення повернувся в Україну. 12 квітня 2024 року був призваний до лав ЗСУ.
Служив стрільцем 2 стрілецького відділення , 2 стрілецького взводу, стрілецької роти, 423 батальйону, 68 окремої Єгерської бригади ім. Олекси Довбуша, військової частини А 4886-4056. 4 червня 2024 року на полі бою, поблизу населеного пункту Уманське Донецької області, отримав важке поранення в голову.
3 липня 2024 року, від отриманих травм помер у лікарні «Святого Луки» м. Львів.

Похований у с. Рудка Демидівської ТГ.
У захисника залишилась мама, донька та сестра.
Віктор був добрим, порядним, чуйним сином, батьком та братом, який завжди приходив на допомогу.… Детальніше