Революція гідності. Війна. Рівненщина

Сергій Петрович Волянюк  народився 30 серпня 1986 року в Казахстані, але через деякий час разом з родиною переїхав до України, де оселився в селі Ільпибоки. Тут він провів своє дитинство і юність.

Сергій навчався у Рудківській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів з 1996 по 2005 рік. Відзначався активною участю в шкільному житті, регулярно брав участь у змаганнях, був позитивним та енергійним хлопцем.

Після закінчення школи, восени 2005 року, Сергій був призваний на строкову службу. Його військова служба проходила в Києві, де він служив у Президентському полку. За час служби він зарекомендував себе як дисциплінований і відповідальний військовослужбовець, здобувши повагу серед товаришів.

Після закінчення служби Сергій повернувся до рідного села, де на нього чекала майбутня дружина Ірина. Вони одружилися і побудували щасливу сім’ю. У них народилися дві чудові донечки Вероніка та Віталіна, які стали сенсом його життя. Родина була для Сергія на першому місці, і він завжди бажав забезпечити їй найкраще майбутнє. Для цього він працював як в Україні, так і за кордоном, здобуваючи досвід у будівельній сфері, аби створити гідні умови для своїх близьких.… Читати далі

Володимир Сергійович Тодор народився 20 липня 1989 року в мальовничому селі Вовковиї Млинівського ( нині – Дубенського) району Рівненської області. Зростав у патріотичній українській родині. Батьки, Сергій Семенович і Тетяна Миколаївна виховували його в атмосфері поваги, християнських цінностей та вірності Батьківщині. Навчався у Вовковиївській ЗОШ І –ІІІ ступенів. Після закінчення 9 класу Володимир свідомо вирішив опанувати  робітничу спеціальність – прагнув бути самостійним, корисним для родини та суспільства. Навчаючись у Демидівському професійно-технічному училищі, здобув практичні навички та фах столяра. Володимир Тодор проявляв себе не лише у
навчанні, а і у спорті. Неодноразово здобував призові місця у різних спортивних змаганнях.
Після закінчення училища, у 2007 році, Володимир був призваний на строкову службу. Півтора року служив водієм-механіком, а згодом став командиром танка. Після строкової служби Володимир повернувся у рідне село, але невдовзі влаштувався працювати на будівництво в м. Київ. Професійно захоплювався боксом та брав участь у Всеукраїнських змаганнях. Після подій на Майдані, у яких брав участь, Володимир Тодор у свої 24 роки твердо вирішив вступити до лав ЗСУ.… Читати далі

Дмитро Іванович народився  17 березня 1995 року у с. Лопавше  Демидівської територіальної громади. У 2012 році закінчив Хрінницьку середню школу. У 2013 році вісімнадцятирічний юнак  добровольцем пішов на контрактну службу в ЗСУ,  а вже в  2014 році брав участь в АТО на сході України. У 2015-2020 роках навчався у Київському Військовому інституті телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут.

Після закінчення інституту продовжив службу в 95-ій десантно-штурмовій бригаді на посаді заступника начальника зв’язку батальйону. У 2021 році після ротації потрапив на Донецький напрямок, де й перебував на час повномасштабного вторгнення російських військ в Україну.  Капітан Дмитро Диган займав посаду начальника зв’язку і кібербезпеки 13-го  окремого батальйону 95-ої ДШБ.

 Фронтові дороги Дмитра  пролягали селами і містами Донецького, Харківського, Сумського напрямків, але ворожі кулі і осколки обминали  молодого офіцера. На жаль, він помер від   хвороби. 

Поховали Дмитра на Хрінницькому кладовищі поряд із могилами дідуся Володимира і бабусі Романії Смальків.

За період служби Дмитро отримав  нагороди:

• Медаль «Захиснику Вітчизни» (від імені Президента України);
• Медаль «За військову службу Україні» (від імені Президента України);
• Медаль «За участь в антитерористичній операції»;
• Нагрудний знак «Знак пошани» (від Міністра оборони України);
• Медаль учасника АТО;
• Медаль «За 10 років сумлінної праці»;
• Медаль «Ветеран війни» (від Міністерства оборони України). 

… Читати далі

Григоренко Роман Вячеславович народився 31 серпня 1988 року в селі Лопавше. Роман зростав добрим, щирим і працьовитим хлопцем.
Навчання в Хрінницькій ЗОШ І–ІІІ ступенів стало першою сходинкою на його шляху до дорослого життя. У шкільні роки він проявив себе як відповідальний, товариський та наполегливий учень. Після закінчення школи Роман продовжив здобувати освіту в Демидівському ВПУ-25, де опанував обрану професію та зробив перші самостійні кроки в дорослому житті.
Згодом Роман одружився та проживав у селі Піддубне Белзької громади на Львівщині, де створив міцну і дружню родину. Він був люблячим чоловіком і турботливим батьком, для якого сім’я була найбільшою цінністю та джерелом сили.
З 2 квітня 2022 року Роман проходив військову службу у військовій частині 3055  Національної гвардії України. Виконуючи бойове завдання у складі роти оперативного призначення, 21 вересня 2025 року неподалік с. Бересток Краматорського району Донецької області, отримав смертельне поранення внаслідок обстрілу.

У загиблого залишилися батьки, дружина Уляна, донька Дарина та син Захар. 
Поховали захисника у селі Піддубне  на Львівщині.

 

Публікації про Григоренко Р.

… Читати далі

Шурин Юрій Володимирович, народився 14 травня 1972 року у с. Хрінники, Дубенського району, Рівненської області. Дитинство провів у рідному селі. Із 1979 по 1988 р.р. навчався у Дубенській допоміжній школі – інтернаті. За роки навчання в школі – інтернаті, зі слів вчителів, Юрій був ввічливий, в колективі поводився добре, любив працювати, охоче виконував доручення старших та сумлінно ставився до навчання. Мріяв працювати механізатором, як його батько.
Після закінчення школи, продовжив навчання за спеціальністю «Тракторист-машиніст». З 1990 року працював трактористом у колгоспі «Червоний партизан» с. Хрінники.
До лав ЗСУ був призваний 25.02.2023 року, де з честю і гідністю виконував свій військовий обов’язок, захищаючи українські землі від окупантів. Життя СОЛДАТА номера обслуги 1 гранатометного відділення взводу вогневої підтримки 2 гірсько-штурмової роти військової частини А3715, обірвалося 31 січня 2025 року внаслідок ДТП у Київській області. Дорога ВОЇНА пролягала до рідного дому, де він мав перебувати у щорічній відпустці. 
Поховали захисника в селі Хрінники

 

… Читати далі

Вишневський Віктор Васильович народився 2 червня 1982 року в с. Козирщина Млинівського району Рівненської області. У 1989 році сім’я Віктора переїхала на проживання в с. Рудка Млинівського району Рівненської області, де він пішов у початкові класи Рудківської середньої школи.
У 1992 році сім’я переїхала на проживання у смт. Млинів. У 1997 році Віктор закінчив 9 клас та продовжив навчання у Демидівському ВПУ – 25, освоюючи професію «тракторист – машиніст».
У мирний час працював за кордоном. Перед початком повномасштабного вторгнення повернувся в Україну. 12 квітня 2024 року був призваний до лав ЗСУ.
Служив стрільцем 2 стрілецького відділення , 2 стрілецького взводу, стрілецької роти, 423 батальйону, 68 окремої Єгерської бригади ім. Олекси Довбуша, військової частини А 4886-4056. 4 червня 2024 року на полі бою, поблизу населеного пункту Уманське Донецької області, отримав важке поранення в голову.
3 липня 2024 року, від отриманих травм помер у лікарні «Святого Луки» м. Львів.

Похований у с. Рудка Демидівської ТГ.
У захисника залишилась мама, донька та сестра.
Віктор був добрим, порядним, чуйним сином, батьком та братом, який завжди приходив на допомогу.… Читати далі

Мельничук Олег Петрович народився 19 листопада 1994 року в с. Дубляни. Навчався у Дублянській початковій школі, а з четвертого класу продовживn навчання у Демидівському ліцеї. Був завжди веселим, життєрадісним, щирим і дуже любив спорт. Тому, після закінчення 7 класу, пішов навчатися до Рівненської спортивної школи. Після закінчення цього закладу Олег вступив до Київського Національного університету фізичного виховання та спорту України. Там отримав професійну
кваліфікацію бакалавр спорту (тренер з легкої атлетики, викладач фізичного виховання). Весь цей час постійно займався спортом, працював в охороні та займався бойовими мистецтвами. Із початком повномасштабної війни в Україні, Олег пішов добровольцем в територіальну оборону Збройних Сил України міста Києва. Через 3 місяці, разом з хлопцями, вступив у військовий підрозділ Кракен (Розвідувально-диверсійний підрозділ Головного управління розвідки Міністерства оборони України), у якому прослужив 2 роки та виконував складні завдання у гарячих точках біля Харкова та Часового Яру на Донеччині. Мав позивний «Слон», який тягнувся за ним ще із шкільних років, адже всі однокласники називали його «Слоник, Слон», бо Олег умів робити м’язами свого тіла голову та хобот, як у слона.… Читати далі

Бакалейко Михайло Ростиславович народився 21 листопада 1980 року у с. Товпижин, Дубенського району, Рівненської області.
У 1989 році сім’я Бакалейків переїхала на постійне місце проживання у с. Вербень. У 1998 році Михайло закінчив Вербенську середню школу та продовжив навчання у Радивилівському професійному ліцеї де навчався на будівельника. 2 червня 1999 року був призваний на військову службу у Збройні Сили України.
Повернувшись із строкової служби деякий час їздив на заробітки.У 2009 році працював рятувальником на Хрінницькому водосховищі.
З 2009 по 2016 рік працював в охороні в ПП «Агро-Експрес-Сервіс».З вересня 2016 року працював в компанії ТОВ Kromberg&Schubert» у Луцьку.

08 лютого 2024 року отримав військову повістку відповідно до наказу ПУ №68/2020 «Про загальну мобілізацію» та отримав призначення у штурмовувійськову частину А 4010.
10.07.2024 року молодший сержант Михайло Бакалейко, був призначений командиром відділення 104182 А, 3 зенітного ракетного взводу 1 зенітної ракетної
батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону.
Загинув ОБОРОНЕЦЬ Батьківщини 08 листопада 2024 року в н.п. Ступочки Краматорського району, Донецької області.
У загиблого ЗАХИСНИКА лишилися дружина Лариса Анатоліївна, син Олександр, доньки Яна і Альбіна, сестра Зоя, брат Юрій, який також захищає Українську
державу у війську.… Читати далі

Рижик Олексій Миколайович народився 30 березня 1992 року в смт. Демидівка, Рівненської області. Після закінчення Демидівського ліцею навчався у лісотехнічному коледжі. Працював у місцевому лісництві, а також будівельником у Києві. Любив природу та проводити дозвілля з сином.
9 березня 2023 року чоловіка мобілізували до лав Збройних Сил України. Після навчання за кордоном розпочав службу у 42-й окремій механізованій бригаді.
Виконував бойові завдання в Серебрянському лісі. У липні 2023 року Олексія перевели до танкового взводу однойменних роти та батальйону 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа. Там чоловік став навідником танка Т-72Б3М.

Загинув 11 серпня 2024 року внаслідок ворожого обстрілу, під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності України в районі населеного пункту Кучерівка, Купʼянського району, Харківської області. Захиснику тепер назавжди 32 роки. Поховали ГЕРОЯ на кладовищі у селищі Демидівка.

У нього залишилися батьки, сестра та син.

“За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, за самовіддане виконання військового обов’язку” Рижика Олексія Миколайович нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)

… Читати далі

Ігор Васильович Седляр народився 26 січня 1977 року у селі Дубляни Демидівського району. Після закінчення Демидівської школи вступив до Львівського медичного університету, де здобув освіту за спеціальністю «лікувальна справа».

Після закінчення університету працював у Рівненській обласній санітарно-епідеміологічній службі на посаді завідувача токсикологічної лабораторії. У 2012 році здобув другу вищу освіту за спеціальністю «землевпорядник» у Рівненському національному університеті водного господарства та природокористування, після чого очолював власну справу – Західну землевпорядну компанію.

У березні 2022 року Ігор Васильович добровольцем пішов до 68-ої єгерської бригади імені Олекси Довбуша, де служив лікарем – ординатором лікувального відділення медичної роти у званні «старший лейтенант медичної служби», виконував обов’язки заступника командира медичної служби.
Із початку повномасштабного вторгнення служив у найгарячіших точках Донецької області – Покровськ, Курахове, Авдіївка, місті Борова Харківської області та рятував життя побратимам.
19 травня 2024 року Ігор Васильович загинув, захищаючи свою Батьківщину, у місті Покровськ Донецької області.

Похоронений у селі Біла Криниця Рівненського району Рівненської області, де проживав із сім’єю – дружиною та дітьми.

6 грудня 2024 року в Демидівському ліцеї відбулося освячення меморіальної дошки Седляру Ігорю Васильовичу

… Читати далі