Революція гідності. Війна. Рівненщина

Карпюк Владислав народився 18 лютого 1999 року в селі Федорівка Рівненського району (до 2021 р. – Гощанського району).. Після закінчення середньої школи в 2017 році, вступив у Соснівський професійний ліцей, де здобув професійно-технічну освіту.

27 листопада 2019 року Владислава призвали на строкову службу, а від 4-го квітня 2020 року по 28 квітня 2021 року він служив за контрактом у військовій частині А3091 26-тої артилерійська бригади імені генерала-хорунжого Романа Дашкевича.

З 4 жовтня 2021 року солдата перевели до особового складу військової частини А1556 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Напередодні повномасштабного вторгнення Росії в Україну, солдат Карпюк перебував на посаді радіо номер обслуги реактивного артилерійського дивізіону в одній з військових частин.

Під час запеклих боїв за місто Васильків, що на Київщині, його дивізіон відправили для підсилення оборони.

Згідно даних третього відділу Рівненського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки солдат Владислав Карпюк загинув під Васильковим 27 лютого 2022 року.

3 березня 2022 року Гощанська громада провела Владислава Карпюка в останню дорогу.

Указом Президента України від 4 березня 2022 року № 105/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі солдата Карпюка Владислава Олександровича нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).… Читати далі

Черначук Петро народився 4 вересня 1975 року в селі Федорівка Рівненського району (до 2021 р. – Гощанського району). Неповну середню освіту здобув у місцевій школі, повну середню  у Русивельській школі. Після закінчення школи вступив у Рівненський педагогічний інститут, де навчався на фізико-математичному факультеті. Після здобуття вищої освіти навчав дітей фізики у школі № 12 м. Рівного.

Останні сім років свого життя старший солдат Петро Олександрович Черначук провів на війні. Під час чергової мобілізації 27 липня 2015 року він був призваний до лав Збройних Сил України. А з 11 серпня 2018 року Петро Черначук служив за контрактом і був зарахований до особового складу військової частини А 1556 на посаду радіотелефоніста відділення управління командира батареї взводу реактивного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи 128 ОГШБр.

Військовослужбовець загинув в боях з агресором поблизу м. Василькова на Київщині 1 березня 2022 року.

У нього залишилися дружина і двоє дітей – син Олександр і дочка Анастасія.

Указом Президента України від 4 березня 2022 року № 105/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі солдата  Черначука Петра Олександровича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).… Читати далі

Одинець Андрій народився 9 січня 1977 року в селі Терентіїв Рівненського району (до 2021 р. – Гощанського району).

У віці семи років пішов навчатися до Терентіївської початкової школи, котру закінчив у 1988 році. Середню освіту здобув у Синівській середній школі. У 1993 році Андрій пішов здобувати фахову освіту в Корецьке ПТУ-24 за спеціальністю тракторист-машиніст с/г виробництва, слюсар з ремонту с/г машин та устаткування, водій автотранспортних засобів (категорія «С»).

У 1995 році був призваний на строкову службу. Після проходження військової служби працював водієм у місцевому колгоспі.

У 2004 році одружився, і вже в 2005 році в подружжя народилася донька.

Військовослужбовець добровольцем відстоював рідну землю на фронті ще з 2015 року. З 2016 року ніс службу в ЗСУ на контрактній основі. з липня 2019 року в складі 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади – Закарпатський легіон.

З 24 лютого 2022 року у зоні активних воєнних дій росії проти України захищав рідну землю.

Андрій Одинець загинув 13 серпня 2022 р.

Провели Героя в останню дорогу та поховали на кладовищі рідного села Терентіїв.… Читати далі

Гуменюк Сергій народився 25 січня 1977 року. З початком активних воєнних дій росії проти України, 21 березня був призваний на військову службу по мобілізації.

Загинув 11 серпня 2022 року під час ведення бойових дій в районі населеного пункту Білогірка Херсонської області в результаті прямого влучення артилерійського снаряду в окоп під час артилерійського обстрілу з боку противника.

Провели в останню дорогу та поховали військовослужбовця 22 серпня 2022 року в Гощі на місцевому кладовищі.

У загиблого захисника залишилися мати, дружина та двоє дітей: 12- ти річна дочка та 14- ти річний син.… Читати далі

Бахтін Андрій Олександрович народився 17 серпня 1987 року року в в смт Гощі Рівненського району (до 2021 р. – Гощанського району) в сім’ї вчителів.

У 2004 році закінчив Гощанську школу і вступив до Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії їмені Тараса Шевченка на загальнотехнічний факультет, який закінчив у 2009 році.

Після закінчення навчального закладу 3 роки працював вчителем інформатики і креслення рідної Гощанськоі школи.

Останнім часом працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Акріс арго» фахівцем з технічного забезпечення відділу моніторингу та технічного забезпечення.

З перших днів війни служив солдатом, старшим стрільцем 1-го відділення стрілецького взводу з охорони та оборони об’єкту № 9 Національної гвардії України.

Під час виконання обов’язків військової служби загинув 14 березня 2022 року внаслідок авіаційного ракетного удару по будівлі телевежі в селі Антопіль Рівненського району.

Похований на кладовищі у смт Гощі.

У Андрія залишилися батьки, брати, дружина та донька.

Указом Президента України від 17 квітня 2022 року № 255/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі солдата Бахтіна Андрія Олександровича  нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).… Читати далі

Юрій народився в селі Бабин Рівненської області. Навчався у Бабинській школі. Потім від служби зайнятості отримав направлення на навчання за фахом слюсар з ремонту та обслуговування газового устаткування. Згодом мав улюблену роботу на будівництві, де займався оздобленням фасадів. Збудував сім’ю, мав багато планів на життя. Захоплювався риболовлею. Був учасником АТО з 2015 року,  він боронив країну на Луганщині.

Працював на будівництві, займався оздобленням фасадів,  мав свою бригаду, Навесні 2022 року  знову отримав повістку з військкомату.

Під час повномасштабного російського вторгнення Юрій захищав Україну у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила ЗСУ. Обіймав посаду розвідника-снайпера. Брав участь в обороні Донбасу від окупантів..

Юрій  Кубай загинув   10 червня  у бою поблизу Комишувахи, на Луганщині. Поховали Героя у Бабині, де живуть рідні. Йому було 37.

Поховали Сергія у селі Бабин.

На території Бабинського ліцею встановлено меморіальну дошку на його честь.

Кубай Юрій Сергійович – почесний громадянин м.Рівного (Рішення Рівненської міської ради №2408 від 22.08.2022)

Публікації про Кубая Ю.

“Хотів помститися за все зло”.

… Читати далі