Народився Вадим в с.Чудель (нині Вирівська ТГ). Пізніше батьки переїхали на проживання у м.Сарни: мама – Войтюк Галина Василівна, вітчим – Войтюк Микола Олексійович (виховував героя із дитинства).

Навчався Вадим в Сарненському ліцеї №2, який закінчив у 2007 році. Далі продовжив навчання  у ВПУ № 22 (муляр, штукатур, маляр), яке закінчив у 2008 році. У дитинстві дуже любив автомобілі і збирав колекції модельок машин.

До війни працював у польській логістичній компанії, був водієм міжнародних перевезень, побував у багатьох країнах світу. Вадим в армії не служив, однак 25-го лютого він не вагаючись пішов у територіальну оборону і прийняв присягу на вірність Україні. У складі 60 батальйону «Поліські вовки» 104 бригади в/ч А7072 вирушив захищати східні рубежі країни. Вадим Шокот був нагороджений 09.01.2023 року нагрудним знаком Командувача об’єднаних сил ЗСУ «За службу та звитягу» ІІ ст.

агинув воїн 7 червня 2023 року, від артобстрілу на Донеччині в районі н.п. Дачне, захищаючи територіальну цілісність та незалежність України.  У Героя залишилися батьки, сестра, дружина, син та донька.… Читати далі

Народився Сергій у м.Сарни. Навчався у Сарненській ЗОШ№2. Під час навчання в школі зарекомендував себе як старанний, дисциплінований, працеюбний, уважний учень. Після закінчення середньої школи поїхав до Будапешту, де почав працювати на заводі. Тут також був старанним та сумлінним працівником. Сергій був позитивним, працелюбним, ввічливим та цілеспрямованим. У вільний час почав малювати, писати вірші, складати картини з пазлів та займатись спортом. Був комунікабельний та мав багато друзів. Після повернення з-за кордону вирішив вступити на військову службу до ЗСУ, Під час проходження служби отримав військове звання «молодший сержант» Державної прикордонної служби України.

З початком повномасштабного вторгнення 24-річний Сергій Радько став на захист рідної землі ще в березні 2022 року, підписавши контракт, адже був патріотом своєї країни.

Служив сержантом прикордонної служби у Мукачівському прикордонному загоні імені героїв Карпатської Січі. Мав позивний Єнот. Був влучним стрільцем, через що отримав посаду «снайпер». Бойовий шлях Сергія був нелегкий: одинадцять місяців захищав Україну в напрямках Житомир, Лиман, Краматорськ, Харків, Луганськ…

21 січня 2023 року Сергій разом з побратимами перебував на спостережливому пункті поблизу села Кармазинівка Луганської області.… Читати далі

Іван народився та проживав у с.Стрільськ. Тут закінчив 8 класів місцевої ЗОШ та продовжив навчання у Сарненському ВПУ№22. Військової служби в армії не проходив.
У мирному житті — щирий, працьовитий, завжди усміхнений. Любив музику, співав та грав на гітарі, захоплювався плаванням. Згодом одружився, разом з дружиною виховували двох доньок. Працював зварювальником на ТОВ «Завод металевих виробів «Металіст»», їздив на заробітки — дбав про родину. У роботі — професіонал, у житті — простий і добрий чоловік, який не боявся говорити правду й завжди знаходив тепле слово для інших.
Іван Іванович був мобілізований восени 2022 року до складу 38-ї окремої бригади морської піхоти ім.Петра Сагайдачного. Служив навідником 1 десантно-штурмового відділення, 1 десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти 2 батальйону морської піхоти в/ч А 4765. Позивний – Сєдой. Був одним із тих, хто тримав лінію на півдні, де не вщухають бої.

«…Я бачив пекло, і назва йому “Кринки”…». Легендарна 38 окрема бригада морської піхоти імені гетьмана Петра Сагайдачного, в складі якої служив Іван, – одна із тих небагатьох підрозділів сил оборони, які виконували надскладне завдання для Збройних Сил України – як і по плануванню, так і по реалізації: зайняття і утримування плацдарму – села на окупованому лівому березі Дніпра – Кринки.… Читати далі

Вадим закінчив Любиковицьку школу, а згодом отримав спеціальність електромонтера-зв’язківця в Сарненському аграрному коледжі.

23 вересня 2023 року став на захист України. Служив у складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади як бойовий медик аеромобільного батальйону — один із тих, хто рятує життя побратимів у найнебезпечніших умовах. У війську його знали під позивним «Люк» — надійний, відважний, загартований боротьбою. Вадим був ветераном війни та нагороджений відзнакою «За оборону Мар’їнки» — символом його відданості Україні.

16 квітня 2024 року, під час виконання бойового завдання на Донеччині, Захисник зник безвісти. На жаль, офіційно підтверджено: Герой загинув, боронячи Україну.

Йому назавжди 30…

У Героя залишилися мама, два брати та донька.

Похований на місцевому кладовищі у с. Любиковичі.

… Читати далі

Народився Владислав 17 серпня 1995 року у м. Сарни. Із Золотою медаллю закінчив Сарненський НВК «Школа-колегіум» імені Т. Г. Шевченка (нині ліцей №1). Закінчив Університет підприємництва та адміністрації у Любліні (Польща). Працював у школі онлайн-вивчення англійської мови. Влад був розумним і талановитим. Мав успіхи у спорті: поло, рафтинг, а надто обожнював баскетбол. Владислав поспішав жити яскраво та успішно, завжди та в усьому досягати вершин. Прожите коротке, але достойне життя, адже випромінював щирість душі, чесність та справедливість, чуйність та людяність, дбаючи про всіх та розуміючи кожного. Все давалось легко, бо кожна справа, у реалізацію якої вкладав зусилля, знання та життєвий досвід була направлена на позитив. Влад став прикладом мужності, вірності, надійності, доброти, оптимізму, сміливості та взірцем справжнього патріотизму, не боячись нових викликів, нових пригод та вважаючи, що все у цьому світі можливо. Ніколи не чекав життєвих змін, а створював ці зміни сам! Він міг подружитися з кожним і ніколи не відчував різниці якого людина статусу, завжди умів вислухати кожного, допомогти та бути поруч, коли це потрібно.… Читати далі

Народився Петро Павлович у селі Тріскині у багатодітній  дружній родині. У 1986 році закінчив місцеву школу. Далі продовжив навчання у Сарненському ПТУ-22 (нині сарненське ВПУ №22), де здобув спеціальність тракторист-машиніст. З 1989 по 1991 роки проходив строкову військову службу, після служби повернувся у рідне село. І без того тяжкі 90-ті роки принесли у родину непоправне горе – померла мама, і Петро став опорою для молодших братів Володимира та Віталія. У цей час, однією з його улюблених справ стало випікання смачного хліба, який дуже смакував усій родині (чим пишалися його близькі).

У 2000 році Петро одружився, разом із дружиною Надією виховали двоє діток: доньку Юлію та сина Анатолія. Молода сім’я проживала у селі Яринівка. Петро Павлович  був працьовитою, щирою, доброю  та спокійною людиною. Протягом життя працював на різних роботах: у Сарненському держлісгоспі – робітником нижнього складу, Сарненському м’ясокомбінаті, Сарненському ДЕУ – дорожнім робітником. У вільний час любив збирати гриби, спілкуватися з друзями.

Обов’язок захисту Батьківщини був пріоритетним у сім’ї Петра. Саме тому його син Анотолій, досягнувши призовного віку, не став ухилятися від військової служби й у 2020 році був призваний до лав ЗСУ.… Читати далі

Народився Володимир в селі Ремчиці у сім’ї Івана Володимировича та Галини Петрівни Долідів. Ще у дитинстві від своїх ровесників він відрізнявся своєю допитливістю, зацікавленістю та старанністю у навчанні. Любив природу, риболовлю, збирання грибів, а особливо любив розкрутити, розібрати, подивитись принцип роботи того чи іншого механізму.

З 1999 по 2008 роки навчався в Ремчицькій ЗОШ. Відкритий, простий, щирий, завжди усміхнений, доброзичливий, здатний бачити тільки добро і ні краплини зла, саме таким його згадують його однокласники. Після закінчення 9-го класу продовжив здобувати освіту у Сарненському ВПУ№22 за професією «Столяр, будівельник, тесляр».

У 2011-2012 роках Володимир проходив строкову військову службу. Спочатку служив у навчальному центрі підготовки інженерних військ у м. Кам’янець-Подільський, Хмельницької області (в/ч А1107), а пізніше службу проходив у в/ч А2167 у м. Біла Церква, Київської області.

Після армії працював охоронцем у супермаркеті, де зустрів свою майбутню дружину. В 2014 році одружився. Згодом у подружжя народилися донька Софія та син Владислав. З 2018 до 24 лютого 2022 року працював у ТОВ «Завод металевих виробів» оператором верстатів з програмним керуванням.… Читати далі

Народився Богдан 30 липня 1991 року у селі Ремчиці, тут пройшли його дитячі та юнацькі роки. У 1997 році пішов до 1 класу Ремчицької школи. Зі згадок однокласників, був вірним та добрим товаришем, завжди готовий прийти на допомогу. Богдан завжди був помічником для своєї мами, не цурався ніякої роботи. Був завзятим рибалкою. Після закінчення школи продовжив здобувати освіту у Сарненському ВПУ №21 за спеціальністю «Електрик». Після закінчення ВПУ №21 працював по сезонних роботах. Згодом почав їздити на роботу до Києва.

У 2019 році одружився. У подружжя народилися донька Софія та син Дем’ян.

Проживав із сім’єю в с. Соломіївка Дубровицької громади.

21 лютого 2023 року був призваний до лав ЗСУ. Розпочав свою військову діяльність на Донецькому напрямку в м. Мирноград. Згодом Герой проходив навчання в Британії, після чого проходив службу як стрілець – санітар відділення морської піхоти військової частини А 0216.

В серпні місяці 2023 року, згідно наказу військової частини А 0216 №1499,  Нагородний Богдан Сергійович нагороджений відзнакою «35 окрема бригада морської піхоти ім.… Читати далі

Михайло народився 22 листопада 1991 року в с .Ремчиці, у прекрасній, добрій, працьовитій, багатодітній родині. Навчався в Ремчицькій ЗОШ І-ІІІ ст. (нині ліцей). Був товариським, добрим, щедрим, готовим у будь-який час прийти на допомогу. Мав щире серце і золоті руки. Завжди радував своєю посмішкою, навіть коли на душі було сумно. Він був найкращим сином, чоловіком, братом, дядьком та хрещеним.

З дитячих років цікавився будівництвом, любив майструвати, тому після закінчення школи продовжив навчання у Сарнеському ВПУ- 22, де здобув професію монтажника гіпсокартонних конструкцій. Працював, здебільшого, у сфері будівництва.

В 2011 році був призваний на строкову військову службу. Служив один рік у місті Кам’янець-Подільський Хмельницької області (в/ч А1107).

Згодом Михайло одружився і будував з коханою дружиною плани на майбутнє… Та після повномасштабного вторгнення, в червні 2022 року, його мобілізували до лав Збройних сил України. Він тоді говорив «Хто, як не я піде вас захищати».

Солдат Михайло Гриневич гідно виконував бойові завдання на Донецькому напрямку: Торецьк, Нью-Йорк, Часів Яр. Потім був відправлений на Курський напрямок у 21 ОМБР в/ч А4689.… Читати далі