Тарас Давидюк народився 28 серпня 1986 року в Рівному. .Навчався в Рівненському ліцеї № 28. Закінчив Острозьку академію за спеціальністю «політолог».
Працював учителем історії та журналістом. Засновник та головний редактор місцевого незалежного новинного вебсайту «Горинь.інфо».
Від 2002 року — у громадському русі. Член організації «Молодий Рух». Протягом 2005—2012 років був головою обласної організації і членом центрального проводу Молодіжного націоналістичного конгресу; головою рівненської обласної організації «Активна молодь». Брав участь в організації акцій солідарності із сумськими політв’язанями режиму януковича, смолоскипних ходів на честь героїв України, гри «Криївка».
2005 року приєднався до місцевого осередку Пласту в станиці Острог. З 2012 року пластував у станиці Рівне, був референтом УСП, УПЮ, комунікацій та ЗМІ, заступником голови СПС, членом та головою СПР. Пройшов вишкіл юнацьких впорядників; упорядник гуртка «Чорні ступні» та «Вовки», зв’язковий 33-го юнацького пластового куреня імені Уласа Самчука, виховник та інструктор багатьох пластових таборів. Виховну працю поєднував з обов’язками осередкового старшого пластунства в місті.
Учасник Революції гідності. Був добровольцем у 14-й та 15-й сотнях Самооборони Майдану.
У 2015 році Всеукраїнське обʼєднання “Свобода” висунуло Давидюка своїм кандидатом у Рівненську міську раду 7-го скликання по мажоритарному окрузі (не обраний).
Організатор акцій «FreeRiff» та «FreeKuzmenko», патріотичних заходів, координатор Рівненщини на Марші захисників України 24 серпня у Києві. Голова рівненського відділення Спілки ветеранів війни з росією, заступник голови Координаційної ради з питань ветеранів Рівненщини.
2014 року брав участь у добровольчому батальйоні «Гарпун», був добровольцем у 15-й МНК-частині[2].
У 2016—2019 роках служив у 130 окремому розвідувальному батальйоні. 2020-2021 був розвідником-кулеметником у 14 бригаді імені Князя Романа Великого. 2019 року демобілізувався.
З початком повномасштабного російського вторгнення знову на фронті. У вересні заручився з своєю коханою Тетяною. І відбув назад на службу. Служив у 14-му окремому полку ЗСУ.
Загинув 3 листопада 2023 року поблизу села Роботине Запорізької області під час підтримки контрнаступу.
Пластун, журналіст, активіст, військовий розвідник. З 2002 року у громадському русі. Був членом «Молодого Руху». У 2005-2012 роках – голова обласної організації і член Центрального Проводу Молодіжний Націоналістичний Конгрес – МНК. Був також голою рівненської обласної організації «Активна молодь».
Тараса Давидюка посмертно нагородили “Залізним пластовим хрестом”, який надають за хоробрість у боротьбі за Батьківщину.
7 листопада 2023 року з Героєм попрощалися на Майдані Незалежності в Києві. Поховали воїна у рідному Рівному.
Публікації про Давиюка Т.
Із воїном та засновником видання “Горинь” Тарасом Давидюком, який загинув у бою проти окупантів на Запоріжжі, попрощалися у Києві. (ВІДЕО+ФОТОрепортаж.)
(Відео та фото: Олег Богачук, Цензор.НЕТ.)
Богдан Воловодик Я вас друже козаче Давидюк Тарас Дмитрович ніколи не забуду, вічна пам’ять Герою України Давидюку Тарасу Дмитровичу.
Dasha Knyshenko Ти найкращий з людей!!!! Ти наш герой)))))
Анжела Совко Не хочу в це вірити
Пам’яті пластуна, вчителя, журналіста Тараса Давидюка (позивний «Старий») (витяг)
Розумів, що війна неминуча, тому постійно до неї готувався. 37-річний Тарас Давидюк загинув 3 листопада 2023 року поблизу Роботиного на Запоріжжі.
«Для таких людей, як я, які розумілися на патріотичному русі і знали, що війна буде, це був типовий шлях. Ми не знали, коли саме буде, в якому році, в якому місяці, але розуміли, що ця війна – неминуча. Відповідно, табори, які ми проводили, ґрунтувалися на тому, що ми мали вишколювати молодь, готувати її для боротьби за Україну. Для мене не було питанням, йти чи не йти, для мене єдиним питанням було – куди йти? Я вибрав батальйон «Гарпун», тому що там були патріотичні хлопці, яких я знав. Там дуже багато пластунів, для яких слова “любов до України” є не порожнім звуком, а тим, чим вони жили. Маючи надійних побратимів, можна робити серйозні речі», – розповідав у одному зі своїх інтерв’ю «Старий».
Побратими з батальйону згадують про Тараса як про освіченого, начитаного, розумного, дуже відповідального, ідейного воїна зі своєрідним почуттям гумору, називаючи його «яскравим інтелігентом у загальному військовому середовищі».
«За що воюю. За самостійну соборну Українську Державу. За свободу української нації. За добро і щастя наших дітей, внуків, правнуків. За нашу мову, культуру та віру. За нашу цивілізацію. Щоб слово «Україна», «українець», «українка», «українське» говорили з гордістю та повагою. Помститись за загиблих Героїв. Щоб наші рідні та близькі могли жити спокійно і розбудовувати Українську Державу», – так Тарас написав про свою місію на війні.
За місяць до смерті чоловік заручився. Він мріяв мандрувати горами, побачити замки Шотландії та гейзери Ісландії, дивитись на схід сонця, плаваючи в морі, обіймати близьких, пити каву з друзями, грати у волейбол, ходити на концерти, читати книги…
«Є інші речі, які я маю робити зараз. Я там, де потрібно. І роблю те, що маю. І знаєте, мені це подобається. Переможемо», – зауважував боєць.
«У бою загинув Тарас Давидюк. Без перебільшень – мужній воїн і патріот України. Мені здається, що Тарас свого часу був у всіх конструктивних патріотичних рухах. І зараз не був осторонь. Він усе мені говорив, що ЗСУ є найбільшим патріотичним рухом. Ми постійно перетиналися, спілкувались про те, про се і про ніщо. Добрий був хлопака. Мені неймовірно шкода від цієї втрати. Пишаюсь знайомством, друже», – написав про загибель воїна музикант, волонтер, військовослужбовець Святослав Бойко.
Знайомі пригадують, що Тарас любив дітей, яких навчав, а вони – його. Він був для них наставником і водночас другом.
«Дякую Богові за Тараса Давидюка. Щирий і небайдужий, завжди відгукувався на кожне прохання, – поділився спогадами про Героя його друг Віталій Поровчук. – Переповнений гарними почуттями до людей, любов’ю до них і любов’ю до України. Всі наші втрати – важкі, але для мене це – перша втрата близького друга… Треба було бачити, як до нього линули діти. Особливо молодші юнаки – у лісі на таборі, у місті чи в мандрівці. Де Тарас – там і ватага хлопців. Хороший історик і журналіст. Пам’ятаю, як гуляв із ним Любліном, коли пластуни вшановували воїнів УНР, полеглих за Україну на теренах Польщі. Спілкувалися про минуле та майбутнє України, світу. Я був вражений його прекрасним знанням світової історії, зворушений його тривогою за майбутнє країни».
У пам’ять про Тараса художник Юрій Журавель намалював його портрет. На ньому зафіксовані слова воїна, які він залишив на своїй сторінці у Фейсбуці за тиждень до загибелі: «На сьогодні немає і не може бути важливіших справ, ніж війна. І це мають зрозуміти всі. І не лише зрозуміти, але й діяти відповідно». Тепер його портрет буде на одній зі сторінок календаря «Знай наших».
«Велика і непоправна втрата для України, Рівненщини, Острозької академії, нашої спільноти випускників політології, – згадує про Тараса його університетський знайомий Павло Булгак. – Я пам’ятаю Тараса Давидюка ще як студента першого курсу. Вже тоді він був патріотом України до мозку кісток, зарядженим на активізм, тверде відстоювання своїх переконань, боротьбу з несправедливістю… Тарасові пости з війни і про війну, здавалося, збирали і об’єднували навколо себе усю спільноту Острозької академії різних поколінь. Ми завжди йому дякували за захист, а він до кінця залишався оптимістом, вірив у перемогу України і писав, як виявилося, пророчі пости. Це про таких Воїнів за духом, внутрішньою силою та відданістю чину співав Тартак: “Він загинув у битві, пішов незборимим, грюкнув дверима і за собою не лишив боргів. Життя прожив гідно, хоч, може, й не видно, та не боявся, не нив, не просив…”».
.
У 2019 році у році починає свою діяльність Горинь.інфо – незалежний новинний сайт, який впершу чергу про спільноту та цінності. З цього часу і аж до початку повномасштабної війни Тарас працював головним редактором та творив нашу маленьку але ціннісну команду.Наші серця розбиті – на війні з російськими окупантами загинув наш головний редактор та засновник Тарас Давидюк.(28.08.1986, Рівне – 3.11.2023, околиці Роботиного, Запорізька область)Тарас був закоханим у гори, а ще був надзвичайним правдолюбом. Чесний, впертий та вірний своїм словам і Батьківщині, яку захищав.
Ми не хочемо писати, що Тарас був… він є і буде з нами
Став на Вічну Ватру розвідник з Рівного Тарас Давидюк
«У Пласті не говорять, що пластуни помирають – вони «йдуть на Вічну Ватру». Свого побратима Тараса пластуни провели, виконавши дві важливі пісні «Пластовий обіт» і «При ватрі». Усі присутні пластуни, патріотичні юнаки, молодь обійнялися і заспівали пісню «При ватрі»… про волю, що прийде колись…»
Такими рядками завершує відомий краєзнавець Федоришин свій нарис про знаного в Україні зв’якового 33 куреня імені Уласа Самчука Рівненської станиці НСОУ Пласт Тараса ДАВИДЮКА, який віддав своє життя за Україну. 37-річний незламний патріот, загинув під час виконання бойового завдання 3 листопада 2023 року поблизу Роботино на Запоріжчині й долучився до лав Небесного Воїнства.
Тарас Дмитрович Давидюк – український пластун, журналіст, громадський діяч, педагог, військовослужбовець Збройних сил України, учасник російсько- української війни. Народився 28 серпня 1986 року в Рівному. Навчався у Рівненській середній школі №28, Національному університеті «Острозька академія». Політолог. Пластуни не помирають – Давидюк Тарас
З дитинства захопився історією
«Націоналістичні гени» в Тараса Давидюка, зі слів його мами, проявлялися ще з самого дитинства.
– У дитсадку любив співати козацький марш, – розповідає Людмила Давидюк, – а під час урочистостей – нести в руках національний прапор. Вихователька розповідала, що співав хлопчик найголосніше і найдовше. Уже дорослим він дуже пишався своєю дитячою світлиною у вишиванці.
Також із дитинства Тарас любив багато читати.
– Пригадую, якось ми зайшли з сином у книгарню «Знання», – ділиться спогадами жінка. – Йому тоді було не більше 6-ти років. Він то одну книгу хапає, то іншу. Кажу жартома до Тарасика: «Зараз попрошу продавця, щоб тебе в магазині на ніч закрили!». Він підняв голову і каже: «А можна так?!».
Коли Тарас уже подорослішав, то щонеділі відвідував обласну бібліотеку імені Короленка. Із захопленням читав історичні книги.
Свого часу, як розповіла Людмила Давидюк, саме вчитель історії ліцею № 28 дав Тарасові гарну пораду: «Ти так добре історію знаєш. Тобі треба відвідувати молодіжні організації міста». І вручив йому невеличку книжечку, де була зібрана про них інформація.
Перш ніж обрати, Тарас вирішив відвідати всі молодіжні осередки. Побував і в організації «Молодий Рух», офіс якої розташовувався в Народному домі. До нього і долучився. Коли Тарас пояснював свій вибір, то знову здивував: «Я піду туди, де в мені засумнівалися!». Пластуни не помирають – Давидюк Тарас
Він вірив, що має силу щось змінити
З того часу громадська активність стала невід’ємною частиною життя Тараса.
– Він, – веде далі мама, – був організатором та активним учасником громадсько-політичних і патріотичних акцій, таборів, вишколів, акцій проти московської церкви, декомунізаційних заходів, акцій зі вшанування пам’яті героїв національно-визвольного руху України, згодом – героїв російсько-української війни.
Під час навчання в Острозькій академії на спеціальності «Політологія» Тарас продовжив активну роботу в Молодому Русі. Зокрема, коли в університет приїжджав президент-втікач Янукович, Тарас з однодумцями організував протестну акцію «Януковича на нари!». Тодішній ректор Ігор Пасічник запитав його: «Тарасе, ви думаєте, що щось зміните?!».
– Я переконана, – твердить пані Людмила, – він вірив і знав, що має силу щось змінити.
У студентські роки Тарас вступив до національної скаутської організації України «Пласт». Він віддавав усього себе Пласту. Був виховником гуртків «Чорні ступні» та «Вовки», в.о. зв’язкового 33 куреня імені Уласа Самчука.
– Також з 2005 року мій син, – продовжує Людмила Давидюк, – долучився до Молодіжного Націоналістичного Конгресу, очолив Рівненську обласну організацію, у 2008-2014 роках – активіст організації «Активна молодь».
Він завжди був у вирі державотворчих процесів і змін – був учасником Помаранчевої революції, Революції гідності у складі 14 та 15 сотні самооборони. У 2020 році став співорганізатором акцій «FreeRiff» та «FreeKuzmenko». Також координатором Рівненщини на Марші захисників України 24 серпня в Києві. Був головою Рівненського відділення Спілки ветеранів війни з Росією, заступником голови Координаційної ради з питань ветеранів Рівненщини.
Тарас весь час був у русі
«Вперше помітив його в Народному домі у 2004 році в часи Помаранчевої революції, – пише у краєзнавчому нарисі «Розвідник» Микола Федоришин. – Тут був штаб спротиву антикучмівському режиму, який очолював Василь Червоній. Свідома молодь брала найактивнішу участь у революційних подіях: вони – мітингарі, прапороносці, учасники рівненського та київського Майданів. Тарас весь час був у русі. Певно, таким уродився.
Частенько забігав до мене у читальню «Просвіти». Тарас особливо цікавився місцевими пам’ятками археології, історії, архітектури.
Йшли роки. Революція гідності. Російсько-українська війна під назвою АТО. Тарас воював проти російської агресії.
У 2019 році я привів свого молодшого сина Яромира записати у Пласт. Уже не в Народний дім, а в підвал будинку на Соборній, недалеко від міської ради. Це депутати там виділили приміщення для пластунів. Записали хлопця до Тараса Давидюка. Він тільки що повернувся з АТО. Я, як батько, був задоволений, що виховником сина став загартований у боях, свідомий націоналіст. Спілкувались тоді з Тарасом частенько. Говорили про відкриття патріотичного пластунського маршруту в Оржеві (Володимир Робітнцкий – Остап Качинський – Клим Савур), Сухівцях (Ніл Хасевич). Але скоро прийшла війна»
Пластун-сеніор
Студент Національного університету «Острозька академія» Тарас Давидюк у 2005 році став членом місцевого осередку Пласту в Острозі. У 2012-у повернувся в Рівненський Пласт. Пройшов вишкіл юнацьких впорядників число 132, який проходив в Острозі.
Упорядник гуртка «Чорні ступні» та зв’язковий 33-го юнацького пластового куреня імені Уласа Самчука. Виховник та інструктор багатьох пластових таборів. Виховну працю поєднував з обов’язками осередкового старшого пластунства в Рівному.
Член станичної пластової ради Артем Остапюк згадує:
«Він був зв’язковим куреня, координував майже всі хлопчачі гуртки в Рівному. Він був не лише наставником, він був справжнім другом для своїх вихованців. Менші хлопці приходили до нього пити чай. Це його вирізняло з-поміж інших пластунів».
Учасник Революції гідності. Взимку 2013-2014 років Тарас Давидюк доброволець у 15-ій «МНКівській», відтак у 14-ій «пластовій» сотнях самооборони Майдану.
Настав час стати зі зброєю в руках на захист нашої держави – вимріяної, виплеканої України, історичної Руси-України. І Тарас Давидюк стає воїном. Пластуни не помирають – Давидюк Тарас
«Останній раз ми бачились із Тарасом на Крайовому пластовому з’їзді, – згадує товариш Тараса по Пласту Юрій Юзич. – Він як зв’язковий куреня був у складі делегації з Рівненщини. Багато хто сумнівався, чи той з’їзд треба було проводити в Києві. А Тарас приїхав – з фронту, у звільнення. Надзвичайно сумлінним був чоловіком. І дуже скромним. Багато років був донором крові – останній його пост на сторінці саме про потребу здачі крові».
Душа юнацької спільноти
Зі спогадів о. Віталія Поровчука: «З Тарасом я познайомився понад двадцять років тому в Народному домі у Рівному. Це було в Молодому Русі, де тоді збиралася патріотична молодь міста – переважно студенти. Тарас прийшов до нас старшокласником і я зразу помітив у ньому дві важливі для мене речі – доброту з відкритістю до людей та обізнаність з українським патріотизмом. Тоді у Молодому Русі провадився вишкіл молоді для боротьби, як ми казали, за українську Україну. Розуміли, що український народ чекають серйозні випробування…
Хоч я був старший за Тараса на 17 років, та мав з ним багато спільних поглядів, на які інші друзі, можливо, не звертали великої уваги. А це тема тверезості, тема захисту дітей у лоні мами, несприйняття пропаганди всіляких збочень.
Коли Тарас почав навчатися в Острозькій академії, вивчаючи історію, політологію та інші гуманітарні дисципліни, він став ще більш потрібним для справи. Згодом він і я стали пластунами. Коли мені не вистачало ще одного дорослого для пластових мандрівок з дітьми (бо треба мінімум два виховники), Тарас мандрував з нами. І не просто мандрував – був душею юнацької спільноти.
Довгий час був зв’язковим 33-го пластового юнацького куреня ім. Уласа Самчука. Тобто на ньому була праця з координації роботи нас – виховників та юнацтва. І все це не на зарплаті, а для ідеї та чину, для дітей і молоді, щоб була українська Україна.
Виховник у Пласті. Це треба було бачити, як діти линули до нього, особливо молодші юнаки – в лісі на таборі, у місті в домівці чи у мандрівці. Де Тарас там і ватага хлопців».
З «Горинь.інфо» творив ціннісну команду
Основи професійної журналістики Тарас Давидюк пізнав під час праці у часописі «Волинь». Прийшов час і Тарас засновує і стає головним редактором Рівненського незалежного новинного вебсайту «Горинь.інфо». 2019 рік. З цього часу й аж до початку повномасштабної війни Тарас працював головним редактором і творив маленьку, але ціннісну команду.
«З початку повномасштабної війни Тарас пішов на фронт, – пишуть журналісти Горинь.інфо, – та навіть воюючи, не забував нагадувати для всієї команди про наші засади, багато радив, переживав… Тарас був закоханим у гори, а ще був надзвичайним правдолюбом. Чесний, впертий і вірний своїм словам і Батьківщині, яку захищав».
Журналіст знову пішов на війну
Тарас Давидюк став на захист своєї країни у 2014 році. Почав служити в добровольчому батальйоні «Гарпун», де служило багато пластунів, а також у полку «Миротворець». У різні періоди військової служби він був розвідником, кулеметником і мінометником, побував у багатьох гарячих точках. Тарас Давидюк служив в одному з окремих розвідувальних батальйонів ЗСУ до 2019 року.
24 лютого 2022 року, Рівненський військкомат. Тисячі чоловіків і жінок записуються до лав ЗСУ, аби захистити країну від агресора. Серед них і Тарас Давидюк. Він не вагався: «йти на війну чи ні, я обирав куди».
– Вранці 24 лютого 2022 року Тарас зателефонував до мене: «Мамо, війна!», – згадує пані Людмила. – Біжу до нього додому. Бачу, він уже підготував рюкзак. «Куди ж ти йдеш, тебе ніхто ще не кличе!», – звертаюся до сина. А він так патріотично каже: «Війна, а я буду вдома сидіти?! Мамо, хто як не ми, хто як не я? Поки не дамо кацапам по зубах, спокою не буде!».
Після перемоги планував дописати книгу
На фронті Тарас воював 5 років і 2 місяці в АТО та 1 рік і 8 місяців після повномасштабного вторгнення росії. … За сім років війни він пройшов Горлівку, Світлодарську дугу, Кримське й інші гарячі точки. Крайні місяці воював у підрозділі разом зі своїми побратимами ще з «Гарпуна». Встиг побути і розвідником, і кулеметником, і мінометником. А поміж тим редактором патріотичного сайту «Горинь.інфо».
Про мотивацію, плани й армійські будні Тарас Давидюк розповів в інтерв’ю сайту «Горинь.інфо» (подано у стислому вигляді, – ред.):
– Популярне питання: як ти зустрів ранок 24 лютого? Чи передбачав такий розвиток подій? Як готувався?
Увечері я запрацювався довше, ніж зазвичай. З думкою «сьогодні зроблю більше, щоб завтра менше працювати», ліг спати. Розбудив мене дзвінок кума, який сказав, що почалися ракетні обстріли. Прокинувся, витягнув свій баул з речами «на війну», поснідав і пішов до військкомату. Тоді вразила велика кількість людей перед ним. Зустрів багатьох знайомих. Люди готувалися дати опір загарбникам. Пройшов медкомісію, наступного дня поїхав у військову частину.
Готувався просто: проходив курси домедичної допомоги, купував спорядження і готував запаси речей першої потреби, тримав контакти з побратимами на різні випадки.
– Чи привозив ти матеріали з фронту або ж матеріали, створити які тебе наштовхнуло побачене? Про що вони?
– На фронті я укріплювався у своїх ідейних переконаннях. Також побачене і почуте давало мотивацію працювати надалі на інформаційному фронті більше. Свого часу планував написати книгу про наш добровольчий батальйон і людей з нього. Почав писати за свіжими спогадами ще у 2016 році. Втім, служба у війську, а пізніше робота над сайтом загальмувала цей процес. Проте тепер я точно знаю, що допишу книгу, щойно це стане можливим.
– Що ти вважатимеш перемогою України? І що робитимеш після неї?
– Є певні маркери, які однозначно вважаються перемогою: повернення суверенітету над усією українською територією, покарання воєнних злочинців, суд над організаторами війни, роззброєння росії. Йдеться не лише про путіна, але й про верхівку державного апарату та силових структур росії та білорусі (звідки теж іде агресія).
Що ж до особистого, то страшенно хочу піти в гори, люблю велич і дух височин. Ну і поїхати відпочити на море: дуже люблю плавати. Допишу книгу. Ну а далі повернуся в журналістику, продовжуватиму боротися за правду та ідеали».
Загинув під час виконання бойового завдання
Людмила Давидюк спілкувалася з сином практично щодня.
– Просив: «Не обговорювати військових питань по телефону», – каже мама Тараса. – Я йому посилку з одягом відправила «Новою поштою» в селище Покровське Запорізької області. Об 11 годині ранку 3 листопада 2023 року мені на вайбер написав: «Посилка прийшла. Але сьогодні не заберу. Можливо, завтра-післязавтра». Це, як виявилося, було останнє наше листування.
На жаль, життя Тараса Давидюка, позивний «Старий», обірвалося 3 листопада поблизу Роботино на Запоріжчині. Ворожий дрон-камікадзе скинули на автівку, коли Тарас евакуйовував побратимів.
Прощання з загиблим розвідником Тарасом Давидюком у Києві відбулося 7 листопада 2023 року. Вшанувати Воїна на майдан Незалежності прийшли пластуни столиці, військові, рідні Тараса – мати, сестра, наречена.
– Тарас зі своєю дівчиною-пластункою Тетяною мали стосунки більше року, – каже Людмила Давидюк. – Вона киянка. Викладала іноземну мову в Києво-Могилянській академії, інших навчальних закладах столиці. Планували створити сім’ю – вже обручки купили. Зареєструвати шлюб хотіли в грудні 2023 або в січні 2024 року. Не судилося. Тарас мав вручати Тетяні квіти. А прийшла вона з квітами – на його похорон. Пластуни не помирають – Давидюк Тарас.
До рідного міста прибув «на щиті» 8 листопада, а наступного дня на майдані Незалежності рівняни провели Героя в останню дорогу. Тараса Давидюка поховали на кладовищі Грабник у Рівному.
Василь ЗАКРЕВСЬКИЙ
Матеріал підготовлено за підтримки ГО «Інститут масової інформації» в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network.
Список публікацій
“Немає і не може бути важливіших справ, ніж війна”: на фронті загинув пластун і журналіст з Рівного Тарас Давидюк // Суспільне Рівне
На фронті загинув засновник і редактор рівненського видання “Горинь.інфо” Тарас Давидюк // LB.ua
Став на Вічну Ватру розвідник з Рівного Тарас Давидюк // СІм днів
Юрій Юзич. Тарас Давидюк – «Старий» // Фейсбук
У РІВНОМУ ПРЕЗЕНТУВАЛИ БРОШУРУ ПРО ЗАГИБЛОГО ВІЙСЬКОВОГО І ЖУРНАЛІСТА ТАРАСА ДАВИДЮКА // Інститут масової інформації
На війні загинув Тарас Давидюк, головний редактор Горинь.інфо // Горинь
Давидюк Тарас Дмитрович // Вікіпедія : вільна енциклопелдія
Останній раз ми бачились із Тарасом на Крайовому Пластовому З’їзді. Він, як зв’язковий куреня, був в складі делегації з Рівненщини. Багато хто сумнівався чи той з’їзд треба було проводити в Києві. А Тарас приїхав – з фронту, у звільнення. Надзвичайно сумлінним був чоловіком. І дуже скромним. Багато років був донором крові – остатній його пост на сторінці саме про потребу здачі крові.
29 вересня цього року заручився. Із київською пластункою Tetiana Lushchenko із куреня «Ті, що греблі рвуть». І знову на фронт. 27 жовтня, тиждень тому, Тарас написав у себе на сторінці: «На сьогодні немає і не може бути важливіших справ, ніж війна. І це мають зрозуміти всі. І не лише зрозуміти, але й діяти відповідно».
Чотири дні тому Тарас опублікував останній свій текст, в себе на сторінці. Про загиблого побратима, бійця 14 полк ЗСУ Сергія Швайка-«Дзена». Який загинув «по воєнній задачі, але не безпосередньо в бою, [а тому] родині державою передбачена мінімальна виплата коштів». І далі Тарас попросив підтримати трьох дітей та дружину «Дзена»: