Гнедко Михайло Володимирович (31.05.1987-16.06.2024)

Гнедко Михайло народився 31 травня 1987 року у селищі Зарічне. З дитинства був активним: з 1994 по 2004 рік навчався в Зарічненській школі, обожнював спорт і серйозно займався важкою атлетикою. Після школи Михайло вирішив пов’язати своє життя з точними науками й вступив до Рівненського державного гуманітарного університету на факультет «Математика-інформатика». Комп’ютери, технології, постійне прагнення дізнаватися щось нове й розвиватися — це було повністю його.

Згодом був період, коли Міша працював за кордоном. Але де б він не був, завжди залишався простим і щирим хлопцем, який понад усе любив природу. Його найбільшим захопленням були ліс і вода — обожнював збирати гриби та ходити на риболовлю, особливо взимку. Михайло дуже любив свою родину і пообіцяв племіннику, що обов’язково візьме його з собою на справжню нічну рибалку… На жаль, цій мрії так і не судилося збутися.

Коли в країну прийшла велика війна, Михайло не залишився осторонь. У червні 2024 року він став до лав Збройних Сил України. Був призначений на посаду водія 3 відділення 1 мінометного взводу 2 мінометної батареї 1 механізованого батальйону військової частини А4699. Міша боронив рідну землю на найгарячіших напрямках — Покровському та Сумському, виконував надскладні бойові завдання у Бєлгородській та Курській областях.

Він ніколи не зупинявся у розвитку, навіть в окопах. У тому ж таки 2024 році Михайло вирішив здобути ще одну освіту і вступив до Дубенської філії Університету «Україна» на «Комп’ютерну інженерію». Попри постійну небезпеку, він завжди повторював: «Я обов’язково хочу довчитися і завершити навчання».

У жовтні 2025 року старший солдат Гнедко Михайло перевівся на ще більш технологічний і небезпечний напрямок — став водієм-електриком у роті ударних безпілотників (РУБпАК) своєї ж бригади.

Міша був людиною слова, честі та залізобетонної відповідальності. Як справжній воїн, він до останнього подиху залишався вірним присязі, своїй країні та побратимам, з якими ділив усі труднощі фронтового життя.

На жаль, організм мужнього захисника не витримав надлюдських навантажень. 16 червня 2026 року серце Михайла зупинилося у реанімаційній палаті Головного військового клінічного госпіталю під час проходження військової служби.

Старшого солдата Михайла Гнедка із Зарічного відзначили нагрудним знаком «Маґура» (посмертно ).

Публікації про Гнедко М.

Спогади

Мама Наталія

Міша з дитинства вирізнявся доброзичливістю, повагою до старших, любов’ю до рідних і близьких.

У школі був дуже активним займався спортом . Особливо любив важку атлетику, постійно їздив на змагання, представляти свою школу та район і займав призові місця.

Особливе місце в житті Міши займала родина. Він дуже любив батьків, сестру, був надійним братом і надзвичайно люблячим дядьком для своїх племінників. Він хотів передати їм усе добре і світле, чого сам добивався в житті. Був хрещеним батьком та безперечним авторитетом для дітей своєї сестри й відповідально ставився до цього, сприймаючи хрещення не просто як обряд, а як обіцянку бути поруч, підтримувати та наставляти.

Мій син дуже любив природу — збирав гриби, обожнював рибалити, особливо взимку. Обіцяв племінникам взяти їх з собою на рибалку, але, на жаль, війна забрала ці мрії. Не судилося. Він дуже переймався за племінників, хотів щоб виросли достойними людьми.

Коли почалася війна, мій син разом із друзями робив усе можливе для допомоги військовим, віддаючи цьому всі свої сили. У травні 2024 року він отримав повістку і без вагань пішов захищати Батьківщину. Я цього не знала, на той час була в лікарні після операції. Міша просив сестру щоб мені нічого не казали, хвилювався за мене. Хоча в Міши була можливість не іти, обоє батьків інваліди II групи але він сказав що піде на війну. Була можливість поїхати за кордон, то він сказав: «Мамо, як я поїду, та що, мені вже не буде як приїхати додому, я так не зможу. Ні, нікуди не поїду». Про те що він бачив і пережив на війні, особливо нічого не розказував. Казав: «Мамо воно тобі не треба, то війна.»

Для своєї родини він назавжди залишиться рідним сином, люблячим братом, турботливим дядьком, хрещеним батьком і людиною з великим та добрим серце. Світла пам’ять про нього житиме в наших серцях, у його добрих справах, у любові до рідних та у пам,яті всіх, хто знав його за життя.

СВІТЛІЙ ПАМ’ЯТІ МИХАЙЛА ГНЕДКО

Тиша. Спинилось серце. В небо летить душа.

Синку,чому так рано? Проклята будь війна.

Болем стискає груди. Не зупинити сліз.

Ти став Героєм вічним. Янголом в квіті літ.

Друже надійний,брате… Досі не вірю,як?..

Мужнім ти був солдатом і захищав всіх нас .

Більш не підеш до бою. З Богом уже в строю.

За Україну неньку, силу відав свою.

Шана тобі і слава. Низький уклін тобі.

Навіть в скорботі прапор. Їдеш ти на щиті…

Вдома вже будеш спати. Квіти… Остання путь …

Пам’ять не тліє з часом. Втрати нам не забуть.

19.06.2026 Автор Безина Наталія

Класна керівниця Музичко Галина Іванівна

Я до нього відносилась як до своєї дитини. Я запам’ятала його добрим, товариським, щирим, відвертим. А в класі у нас було 30 учнів потім, двоє перейшли до іншого учителя, в мене залишилося сім дівчат та 21 хлопець. А Міша підходить та каже “Галина Іванівна не переживаєте так, ми вас не підведемо, ми будемо слухатись вас”, заспокоював мене. Я запам’ятала його як дуже хорошу дитину. Відтворюю в пам’яті все що було і все згадується з позитивної сторони, завжди усміхнений, позитивний. Не бешкетував, слухався, а зараз взяла віньєтку стою плачу, невже немає Міши, просто неможливо повірити. Чому така несправедливість, чому такі добрі люди гинуть.

Мене як командира, військовий шлях звів з Михайлом 1 вересня 2025 року, в той час він знаходився на посаді водія-електрика в нашому взводі. Наш взвод спеціалізується на роботі з важкими бомберами типу «Вампір», екіпаж складається з 4 військовослужбовців, одним із них був Михайло, його задача була безпечно завезти і вивезти своїх побратимів на позицію і назад, також робота з різного виду боєприпасами, тобто споряджання Вампіра мінами, вибуховими пристроями.

Командир. Молодший лейтенант Михайло Кислий

Згодом приблизно через 3-4 місяці роботи Міша опанував майстерність та склав іспит керування безпілотним комплексом «Вампір» був пілотом і командиром свого екіпажу з яким проводив дуже багато часу виконуючи бойову роботу. Коли мова йде про бойову роботу, то це і знищення ворога і мінування місцевості за лінією фронту і логістика, тобто, доставка матеріально-технічних засобів піхотинцям на передньому краю оборони. За час служби Михайло проявив себе з дуже гарної сторони, він був відповідальним, справедливим, сміливим, щирим. Всі завдання по службі виконував сумлінно і з максимальною віддачею своїй справі. Михайло був гідним сином своєї країни. Хочеться висловити найщиріші слова підтримки рідним. Ви виростили і виховали Людину з великої літери.

Побратим Сергій Рибак.

Мішель- це не просто позивний. Це людина, з якою ми ділили службу, труднощі, небезпеку, жарти й моменти, які назавжди залишаться в пам’яті. Він був справжнім побратимом- тим, на кого можна було покластися у найважчий момент. Його вже немає поруч, але його характер, вчинки та пам’ять про нього залишаться з нами назавжди.

Брате «Мішель» ,ти назавжди залишишся частиною нашого строю. Ми пам’ятатимемо тебе за все те добро, силу й мужність, які ти залишив після себе.

Спочивай з миром, побратиме. Твій подвиг не буде забутий. ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ МІШЕЛЮ.

З теплом у серці та світлою пам’яттю про Мішу.

Лариса Стульнікова (Полівко)

Згадую Мішу з великою теплотою. Знала його ще з 9 класу, коли ми зовсім неочікувано для себе почали дружити. Довгі роки підтримували зв’язок, і навіть коли студентські роки розвели нас різними дорогами, кожна зустріч у рідному Зарічному була по-особливому теплою. Не було жодного разу, щоб Міша не привітався, не запитав, як справи, не пожартував чи не згадав щось із нашого минулого.

Назавжди пам’ятатиму його як брата моєї однокласниці, прекрасного друга, щиру, добру людину, яка завжди мала усмішку та чудове почуття гумору. Світла і вічна пам’ять Міші. Честь і слава Герою!

Світло, яке залишається з нами… Пам’яті Михайла Гнедка.

Куратор групи Мирослава Даниленко

Сьогодні всім нам непросто. Війна щодня забирає сили, спокій і впевненість у завтрашньому дні. Особливо боляче втрачати тих, кого навчав, підтримував, до кого встиг прикипіти душею. Адже після таких звісток уже нічого не буде, як раніше.

Ми були знайомі з Михайлом лише два роки. Увесь цей час він перебував у лавах Збройних Сил України, захищаючи нашу державу. І мене завжди вражало, скільки щирості, людського тепла й турботи було в цій людині. Попри небезпеку та важкі випробування, він цікавився іншими, хвилювався за родину, дбав про побратимів і підтримував тих, хто був поруч.

Пам’ятаю його спокійний голос, доброзичливість і віру в майбутнє. Михайло дуже хотів жити, розвиватися, навчатися. Навіть під час військової служби не полишав думок про освіту. Якось попросив надіслати йому навчальну літературу в електронному форматі, щоб у вільну хвилину мати змогу почитати. Він щиро цікавився навчанням і відповідально ставився до кожної можливості здобути нові знання.

Мене особливо зворушувало те, що навіть серед щоденних небезпек і виснаження він знаходив сили думати про саморозвиток, будувати плани й цікавитися життям. У цьому був увесь Михайло – відповідальний, цілеспрямований, щирий і людяний.

Йому було лише 39 років. Його життя обірвалося через раптовий інфаркт. Не від ворожої кулі, а від надмірного фізичного й емоційного навантаження, постійної напруги та виснаження, які супроводжували його військову службу. І від цього особливо боляче усвідомлювати, скільки всього він ще міг зробити, скільки планів здійснити.

Як куратор, я завжди вважатиму великою честю, що серед моїх студентів був Михайло. Він залишив по собі не лише спогади про навчання та спілкування, а й приклад мужності, відповідальності, людяності та любові до життя.

Михайло був нашим Захисником і моїм Студентом. Ці слова назавжди матимуть для мене особливе значення. Я пишатимуся ним і пам’ятатиму таким, яким він був: із добрим серцем, щирою посмішкою, спокійним голосом і великим бажанням жити.

Висловлюю найщиріші співчуття родині Михайла, його побратимам, друзям і всім, кому він був дорогий. Нехай вистачить сил пережити цю втрату, а світлі спогади про нього назавжди залишаться у ваших серцях.

Світла пам’ять тобі, Михайле! Дякую за знайомство, за щирість і людяність. Шкода, що так мало часу було відведено тобі на життя. Ти назавжди залишишся в моїй пам’яті людиною, якою можна і потрібно пишатися.

Ти йдеш у небо, в спокій і розраду,

Лишаєш слід у спогадах живих.

Про вірність, честь та гідну варту,

Ти серед нас, хоч слів нема простих.

Твій бій затих, скінчилася дорога,

І з висоти ти дивишся на нас.

Цю світлу згадку пронесемо довго,

Щоб жив ти вічно у людських очах.

Тебе ми в душах щиро збережемо,

Ти мужність світу справжню дарував.

Ти поруч, навіть там, де сяє небо,

Ми пам’ятаємо — ти для нас його тримав…

Автор: Д.А.

Старшого солдата Михайла Володимировича Гнедка із Зарічного посмертно нагородили нагрудним знаком «Маґура». Відзнака стала визнанням його служби та символом пам’яті про Захисника, який віддав свої сили захисту України.

Для родини ця відзнака – не лише знак пошани до військової служби Михайла, а й дорога пам’ять про сина. Мама Захисника розповіла, що безмежно пишається ним, однак за цією нагородою стоїть невимовний біль утрати.

За словами мами, найбільшою нагородою була б можливість знову обійняти сина, почути його голос і сказати, як сильно вона його любить.

Для родини ця відзнака – не лише знак пошани до військової служби Михайла, а й дорога пам’ять про сина. Мама Захисника р, що безмежно пишається ним, однак за цією нагородою стоїть невимовний біль утрати.

Світла пам’ять Захиснику України. Щирі співчуття рідним і близьким.