Грицюта Михайло Валерійович (13.11.1998-03.04.2025)

Михайло народився 13 листопада 1998 року у селі Білка, що на Березнівщині. Неповну середню освіту здобув у місцевій школі, згодом продовжив навчання у Березнівській школі-інтернаті. У мирному житті працював на сезонних роботах. Кожен, хто знав Михайла, згадує його одним простим, але таким влучним словом — «добряк». Ніколи не відмовляв у допомозі, завжди був готовий виручити, підтримати, підставити плече. До праці він звик змалку. І хоч був наймолодшим у родині, завжди залишався опорою для батька. Особливо коли той служив у зоні АТО — ще школярем
Михайло допомагав по господарству і брав на себе чимало дорослих обов’язків.
Війна двічі постукала у двері цієї родини. Спочатку на захист України став батько. Він пройшов службу в зоні АТО, повернувся додому, до своєї сім’ї та мирної праці. Та згодом війна знову прийшла в їхнє життя. Цього разу — з болем, якому немає міри. Вона забрала у батьків сина, у сестер — молодшого брата, у дружини — чоловіка, а у маленького сина — тата.
Солдат, стрілець-снайпер парашутно-десантного батальйону, Михайло Грицюта захищав Україну з січня 2025 року.
Загинув 03 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Тривалий час вважався зниклим безвісти.

Поховали Михайла з усіма військовими почестями на місцевому сільському кладовищі.

У скорботі залишилися син, дружина, батьки та сестри.

Публікації про Грицюту М,

У селі Білка попрощалися із Захисником України Михайлом Грицютою

4 серпня 2026 року захисника України Грицюту Михайла Валерійовича громада провела в останню путь.
Заупокійна служба відбулася у Свято-Дмитрієвському храмі.

Провести Захисника в останню земну дорогу зібралися рідні, друзі, побратими, односельці, представники влади та небайдужі жителі громади.

Прощання розпочалося біля рідного дому. Потому скорботна хода пройшла до Свято-Дмитрієвського храму, де відбулася заупокійна служба. Після спільної молитви Михайла поховали з усіма військовими почестями на місцевому сільському кладовищі.

Березнівська громада схиляє голову в глибокій шані та скорботі. Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким, розділяємо їхній біль і горе.

Минув вже рік… а ми все Чекаємо на тебе наш
Рідний. Наша Герой . Наша віра не згасне ніколи, Ми дочекаємося на Тебе.
Я і Владік — твоя родина,
Він підростає з кожним днем,
Та в серці носить образ ТАТА
Він тихо каже: «Де Тато, мам?»
І в очі дивиться з надією,
А я тримаю біль в собі,
І лиш обіймами зігрію…
Ми разом дивимось у ніч,
Де зорі світять нам у тиші,
І шепче Владік: «Татку, повертайсь…»
Тебе чекає Владік, Я і вся Родина
Ти наш Герой, ти наша сила,
Ти наше світло серед темряви,
І навіть час не заглушив
Любові нашої і віри…

Повертайся… ми тут є,
Твій дім, тепло і рідні стіни, Бо без тебе світ не той ..

Мій коханий…
Ми так чекали тебе. Так вірили, що одного дня почуємо твої кроки, ти відчиниш двері і скажеш: «Я вдома».

Ми жили цією надією, молилися за тебе, рахували дні до зустрічі.
Але доля розпорядилася інакше…
Нам неймовірно боляче без тебе. Нам так не вистачає твоєї усмішки, голосу, теплих Любов до тебе не згасне ніколи. Ти назавжди залишишся коханим чоловіком, найкращим татом і нашим Героєм.
Ми дуже любимо тебе. Ми дуже сумуємо за тобою. І будемо любити тебе вічно.

Любов Грицюта, дружина

Біль, який неможливо передати словами…
Ще один молодий Герой назавжди став до Небесного війська.
Грицюта Михайло Валерійович
Йому було лише 26 років… Попереду мало бути ціле життя, мрії, сім’я, майбутнє. Але він обрав найважчий шлях — шлях Захисника України. І віддав за кожного з нас найдорожче — своє життя.
Немає слів, які здатні втамувати біль рідних. Немає слів, які можуть пояснити, чому
найкращі сини України йдуть так рано.
Схиляємо голови перед подвигом Михайла. Дякуємо за мужність, за відвагу, за кожен день, який ми маємо завдяки таким Героям.
Вічна пам’ять Герою. Вічна слава. Герої не вмирають.

Андрій Усач