Вадим Карпович народився у селі Великі Озера Дубровицького району Рівненської області. Коли йому виповнилося 8 років, родина переїхала на Херсонщину. Саме там Вадим провів практично усе життя.

Працював у міліції, у 2008 році звільнився за власним бажанням. У 2015-му його мобілізували, він пройшов рік війни-АТО, повернувся додому. А потім підписав контракт із ЗСУ.  Починав солдатом, а вже скоро мав отримувати капітана.

Із початком війни його дружина Світлана та 13-річний син Андрій переїхали до Рівного, а чоловік був на кордонах з Луганщиною.

40-річний старший лейтенант командир роти 57 окремої мотопіхотної бригади імені кошового Костя Гордієнка Вадим Карпович, позивний “Шериф”, загинув 28 липня під час зенітно-ракетного обстрілу в селі Гончарівське Чернігівської області…

 

Публікації про Карповича В.

“До останнього стояв за всіх нас”, — Рівне провело в останню дорогу полеглого земляка Вадима Карповича

У Рівному попрощалися з загиблим Героєм Вадимом Карповичем, який поліг 28 липня під час зенітно-ракетного обстрілу в селі Гончарівське Чернігівської області.

Прапор, домовина, хліб та море квітів… Так не має бути! Не повинна країна втрачати свій найкращий цвіт! Не повинні сиротіти українські родини!

Нині Рівне оплакує старшого лейтенанта Вадима КАРПОВИЧА, проводжаючи його у засвіти. Ще один вірний син своєї країни поповнив лави Небесного війська, щоб уже з небес боронити рідну землю…
Нам боляче від втрати, адже осиротіла не лише українська родина, а осиротіла ціла країна.
Спочивай з миром, народний Герою! Герої не помирають! Пам’ять про Тебе, Вадиме, буде навіки в наших серцях!

Вадим Карпович народився у селі Великі Озера Дубровицького району Рівненської області. Проте, коли йому виповнилося 8 років, родина переїхала на Херсонщину. Саме там Вадим провів практично усе життя.
                     “Працював у міліції, але у 2008 році звільнився за власним бажанням. У 2015-му його мобілізували, він пройшов рік війни-АТО, на щастя, повернувся додому. А потім вирішив підписати контракт із ЗСУ. У нього гарно йшла кар’єра. Починав солдатом, бо ж міліцейські звання в армії не рахуються, а вже скоро мав отримувати капітана… Вадим бачив себе лише в формі, мав внутрішній стержень, бажання захищати, оберігати, відстоювати правду, був справжнім патріотом України…” – розповідає дружина Героя Світлана.
Відволіктися від справ військових Вадим міг на риболовлі. Зацікавив риболовлею й сина, якого любив понад усе на світі. 13-річний Андрій часто був татовим супутником.
                  “Ранкові, денні, нічні риболовлі — це був їх азарт, їх справа. Херсонщина – край озер, тому не полюбити риболовлю Вадим просто не міг. Та й сину це дуже подобається ” – розповідає Світлана.
Саме на Херсонщині, у місті Берислав, війна наздогнала його сім’ю. Вадим в цей час воював на кордонах Луганщини.
                   “Він дуже переживав за нас з сином, адже знав, що це не люди — це тварюки заходять на нашу землю. Вони в першу чергу ходили по домівках атовців, військових… Шукали їх. Тому вирішили, що ми з сином будемо їхати з рідного дому. Вадим наполіг, щоб виїжджали сюди, мовляв, тут родичі, підтримка. Так ми опинилися у Рівному,” – продовжує жінка.
Про всі тонкощі військової служби Вадим Світлані не розповідав. Навпаки, наповнював її та оточуючих вірою, силою, підтримував, надихав рухатися тільки вперед. Він та людина, якій була небайдужа доля і проблеми товаришів, на нього можна було покластися . Тому побратими йшли за ним.
“Він ніколи не сумнівався, що ми переможемо. Я іноді, по-жіночому, щось намагалась донести, але чула лише одне, що не розумію, що таке справжній бойовий дух. Та й хлопці, з якими він служив, дуже чекали його повернення. Він їх тримав, налаштовував, постійно повторював “Ми зможемо, ми переможемо. А хто, як не ми, хлопці? Треба воювати, стояти за рідних, бо знаю, що буває, коли росіяни заходять…”
І він знав, адже пройшов справжнє пекло війни, бачив, як гинуть його побратими, але вижив попри все…
                    “Я не знаю, як то йому вдавалося. На нього летіло і падало все, що можна, він мав кілька контузій. Після однієї з них лікувався тут у Клеванському госпіталі, а потім повернувся в свою частину, до тих небагатьох, хто залишився… Ми рахували, на 11 день після виписки з госпіталю його не стало…” – розповідає дружина Героя.
40-річний старший лейтенант командир роти 57 окремої мотопіхотної бригади імені кошового Костя Гордієнка Вадим Карпович, позивний “Шериф”, загинув 28 липня під час зенітно-ракетного обстрілу в селі Гончарівське Чернігівської області…
Добрий син, коханий чоловік, щирий брат, люблячий дядько, вірний друг та побратим, надзвичайно добра людина… Ніхто із знайомих досі не може повірити у таку важку втрату…
Прощання із Вадимом Карповичем відбудеться завтра, 3 серпня, о 10.00 на площі перед Свято-Покровським собором. Поховають його на кладовищі “Нове”.
Рівненська міська рада
“Ми жили на Поліссі в Дубровицькому районі, працювали в школі. Вони жили від нас трошки далі. Його привозили до нас в колисці. Таке дитятко було спокійне — не розказати, а сім’я яка Карповичів”, — розповіла знайома Софія Ковальчук.
“Батько його покійний був вчителем та директором в сусідній школі. А потім Чорнобиль всіх розігнав по світу. Вони виїхали в Херсонську область, а тепер біда їх пригнала на евакуацію. Вадим був зажди таким справедливим і чесним. І от таким, його дружина каже, лишився до останніх днів. Бог забирає найкращих”, — сказала знайома Світлана Остапович.
“Він рвався, завжди був таким. Прийшов з пораненням, був у госпіталі й хотів йти до своїх побратимів, захищати Україну. Хороший хлопчина був, відважний, сміливий”, — сказав знайомий Сергій Кмін.
Список публікацій

 

 

Карпович Вадим Віталійович (позивний “Шериф”) (1982-28.07.2022)