Кондратюк Руслан народився 2 жовтня 1981 року в с. Війниця Млинівського району Рівненської області, де й постійно жив. У 1988 році розпочав навчання у Війницькій неповній середній школі, яку закінчив 1997 року. Мав добрі та відмінні знання, любив алгебру, біологію, захоплювався спортом. Вступив до Мирогощанського аграрного коледжу, що в Дубенському районі Рівненської області, який закінчив у 2002 році.
Трудовий шлях розпочав у місцевому сільськогосподарському підприємстві СВК «Нове життя», де працював помічником комбайнера, водієм, комбайнером, слюсарем та бригадиром тракторної бригади. У 2003 році одружився, у шлюбі народилося двоє діток: син Святослав та донька Діана.
У 2015 році влаштувався на заводі «Кромберг енд Шуберт Україна», що у селі Рованці Волинської області.
2 листопада 2018 року заключив контракт зі Збройними силами України. Військову службу проходив у мотопіхотному батальйоні 24-ої окремої механізованої бригади.
У п’ятницю, 15 лютого 2019 року, в зоні проведення операції Об’єднаних сил під час виконання бойового завдання в Донецькій області Руслан Кондратюк з 24-ої окремої механізованої бригади імені Короля Данила загинув.
Залишились батьки, сестра, дружина і двоє дітей. Похований в с. Війниця, Млинівський район, Рівненська область
Указом Президента України № 270/2019 від 17 травня 2019 року, “за значні особисті заслуги у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, громадянську мужність, самовідданість у відстоюванні конституційних засад хдемократії, прав і свобод людини, вагомий внесок у культурно-освітній розвиток держави, активну волонтерську діяльність”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно
Публікації про Кондратюка Р. В.
Як на Рівненщині прощалися з військовим Русланом Кондратюком (ФОТО
+ВІДЕО)
«Вони в мене відпрацювали групу ДРГ, яка проривалася в наш бік. І поверталися безпечним шляхом. У цей час їх вразили з ПТРК 4-го покоління з бездротовим лазерним наведенням. Думаю, був витік інформації і їх вели, бо спрацювали саме по їхній автівці». Таке розповів UA: Рівне про загибель Руслана Кондратюка його командир. Вчора із бійцем попрощались у його рідній Війниці.
Військовослужбовець контрактної служби Руслан Кондратюк загинув 15 лютого, коли бійці поверталися після виконання бойового завдання по недопущенню проходу диверсійно-розвідувальної групи в районі населеного пункту Мар’їнка. Ворог відкрив вогонь з протитанкового ракетного комплексу по машині з військовослужбовцями. Внаслідок ураження автомобіля Руслан, який знаходився за кермом, отримав несумісні з життям поранення.
– Він був побратимом, на якого можна було покластися завжди і всюди. За декілька місяців служби він не раз бував під обстрілами. Завдяки своїй наполегливості й відповідальності воїн вберіг чимало життів українських захисників. Його подвиг ми не забудемо, – розповів командир мотопіхотного батальйону майор Максим Гребеннік.
Двох поранених до лікарні доставив парамедик Ігор Писарчук із команди Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова.
Писарчук розповів, що російський ПТУР влучив у ГАЗ-66 24-ї бригади, коли той заїжджав на позицію.
“Снаряд влучив прямо в кабіну, його осколками поранило хлопців, – описує подію Ігор. – Машина зайнялась. Хлопців з машини витягнули. Від займання в машині почали вибухати набої”.
Згідно з цим повідомленням, виклик до медика-добровольця надійшов о 10:46.
“На позицію я приїхав перший, військові медики – за мною. Ця позиція – відкритий простір. Машина палає, набої вибухають. Хлопці лежать в п’яти метрах від машини. Ми швидко завантажили важкопораненого до військової санітарної машини “Саксон”, і вони помчали звідти, аби їх не було видно, аби не було чергового приходу ракети. А наш “Крайслер” ПДМШ – все-таки цивільна автівка, і було сподівання, що цивільну вони не чіпатимуть. Утім, інших двох ми теж швидко завантажили, і я рвонув з ними на Курахове”, – розповів Ігор.
Спогади
Згадує класний керівник Руслана Глущук, Ганна Дмитрівна: « З п’ятого до дев’ятого класу була класним керівником і навчала Руслана української мови і літератури. Серед 18 своїх однокласників Руслан вирізнявся високим ростом, тонкою статурою. Завжди пам’ятатиму зеленоокого русявочубого хлопчину, що схилився над книжкою і старанно щось занотовує в зошит. Мабуть, знову щось цікаве знайшов. Умів на уроці висловлювати власні судження, дуже гарно декламував вірші. Особливо любив твори Тараса Шевченка. Неодноразово брав участь в районних конкурсах читців-декламаторів.
Старався завжди відвідувати навчальні заняття. Пропусків уроків було в нього чи не найменше. Вчився добре й ніколи не відмовлявся від виконання доручень.
Був у школі справжнім актором. Гарно грав ролі в п’єсах “Наталка Полтавка» І. Котляревського, «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки- Основ’яненка.
Не пропускав жодного спортивного змагання з легкої атлетики, футболу, волейболу. Одного разу довелося Русланові в іграх «Веселі старти» бігти в мішку. Він швиденько вскочив у мішок, а був високий і швидкий, три рази скочив та обігнав всіх своїх суперників. Присутні були в захваті.
Був добрим і привітним, таким залишився і після школи . Бувало, при зустрічі зупиниться, цікавиться здоров’ям, згадує шкільні будні, однокласників.
Скромний і спокійний, врівноважений, відповідальний і чуйний – таким Руслан залишиться в наших серцях навічно».
Після закінчення школи вступив до Мирогощанського аграрного коледжу, що в Дубенському районі Рівненської області, який закінчив у 2002 році майже на відмінно, маючи лише 4 четвірки, та отримав спеціальність механіка.
Сім’ю Руслан створив у 2003 році. Одружився з Ніколайчук Іриною Вікторівною. У шлюбі народилося двоє діток: син Святослав, 2003 року народження, та донька Діана, 2011 року народження. Родина жила в рідному селі Війниця, згодом переїхала в сусіднє село Бокійма до батька дружини. Однак сімейне життя не склалося і Руслан повернувся до своїх батьків у Війницю. Він був турботливим батьком. Святослав та Діана безмежно любили тата та чекали у відпустку з надією, що він більше не піде на війну. Його з нетерпінням чекали близькі та рідні. Він був надією та опорою для своїх батьків, старенької бабусі та сестри, хорошим та надійним другом, який ніколи не відмовив у підтримці та допомозі, чесним, щирим та доброзичливим. З ним підтримували зв’язок його односельчани, однокласники та одногрупники, колишні воїни-атовці, що вже повернулися в рідне село.
Трудовий шлях Руслан Кондратюк розпочав у місцевому сільськогосподарському підприємстві СВК «Нове життя», де працював помічником комбайнера, водієм, комбайнером, слюсарем та бригадиром тракторної бригади. Після зміни власника сільськогосподарського підприємства, яке стало йменуватися ПП «Агро-Експрес-Сервіс», Руслан Васильович продовжив там працювати на посаді охоронця до 2013 року. У 2014 році працював перевізником кормів. Звільнився з роботи у 2015 році. Після звільнення влаштувався на завод «Кромберг енд Шуберт Україна», підприємстві зі 100% іноземними інвестиціями, де виготовляли електричні бортові кабельні системи для автомобілів світового класу (Mercedes, Volkswagen, BMW, Audі), що у селі Рованці Волинської області.
У пошуку свого місця в житті назріло рішення стати на захист Батьківщини та піти добровольцем на службу в Збройні сили України. Про це він повідомив батькам не одразу. Під час першого візиту до млинівського військкомату йому відмовили через стан здоров’я. Після першої спроби була друга, теж невдала. Руслан підлікувався і після цього медична комісія дала позитивний висновок. З 17 січня 2016 року він проходив підготовку на Яворівському військовому полігоні у Львівській області. Перший контракт зі Збройними силами України Руслан Кондратюк підписав 31 січня 2017 року та проходив військову службу у в/ч А 3211. З 20 листопада 2018 року він заключив новий контракт та продовжив свій бойовий шлях у мотопіхотному батальйоні 24-ї окремої механізованої бригади ЗСУ солдатом на посаді водія. Бойовий шлях Руслана, за позивним «Кіндрат», проходив у зоні Світлодарської дуги, Іловайська, Мар’їнки Донецької області. У період проходження військової служби був поранений. Одужав і знову став на захист рідної землі.
15 лютого 2019 року Руслан виїхав на бойове завдання автомобілем ГАЗ -66, якого власноруч відремонтував незадовго до своєї загибелі. Командир мотопіхотного батальйону, майор Максим Гребеннік, згадує: «Вони в мене відпрацювали групу ДРГ, яка проривалася в наш бік. І поверталися безпечним шляхом. У цей час їх підловили в ПТРК 4-го покоління з бездротовим лазерним наведенням. Думаю, був витік інформації і їх вели, бо спрацювали саме по їхній автівці. Бійці поверталися після виконання бойового завдання по недопущенню проходу диверсійно-розвідувальної групи в районі населеного пункту Мар’їнка. Ворог відкрив вогонь з протитанкового ракетного комплексу по машині з військовослужбовцями. Внаслідок ураження автомобіля Руслан, який знаходився за кермом, отримав несумісні з життям поранення. Він був побратимом, на якого можна було покластися завжди і всюди. За декілька місяців служби він не раз бував під обстрілами. Завдяки своїй наполегливості й відповідальності воїн вберіг чимало життів українських захисників. Його подвиг ми не забудемо!».
Ще одне свідчення надане медиком, який першим надавав допомогу.
За його словами, виклик до медика-добровольця Ігоря Писарчука із команди Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова надійшов о 10:46.: «На позицію я приїхав перший, військові медики – за мною. Ця позиція – відкритий простір. Машина палає, набої вибухають. Хлопці лежать в п’яти метрах від машини. Ми швидко завантажили важкопораненого до військової санітарної машини “Саксон”, і вони помчали звідти, аби їх не було видно, аби не було чергового приходу ракети. А наш “Крайслер” ПДМШ – все-таки цивільна автівка, і було сподівання, що цивільну вороги не чіпатимуть. Утім, інших двох ми теж швидко завантажили, і я рвонув з ними на Курахове. На жаль, від отриманих поранень Руслан загинув».
Трагічна звістка про загибель земляка, Руслана Кондратюка, пройняла мешканців Бокіймівської громади та всієї Млинівщини. У ніч на 19 лютого 2019 року тіло загиблого зустрічали сотні мешканців краю зі свічками та лампадками, квітами, національною символікою.
На межі Бокіймівської сільської ради об’єднаної територіальної громади у рідне село Війниця живим кількакілометровим коридором, зі свічками, стоячи на колінах, його зустріли зі сльозами на очах односельці та жителі сусідніх сіл. Тіло Героя несли на своїх мужніх плечах воїни-атовці.
20 лютого 2019 року із Героєм Русланом Васильовичем Кондратюком попрощались у його рідному селі. В останню путь його проводжали рідні та близькі, сотні мешканців, як рідної Війниці, так і навколишніх сіл, представники влади, громадськості, друзі та бойові побратими. Поховали Героя на цвинтарі у селі Війниця.
Велике, непоправне горе спіткало всю родину. У Руслана залишилися сиротами двоє діток, втратили сина батьки Леся Романівна та Василь Дем’янович, без єдиного брата залишилася сестра Олена, а без онука – бабуся Ганна Іванівна.
Відкрито меморіальну дошку.
У с. Війниця на стіні школи, де навчався Руслан Кондратюк, відкрито меморіальну дошку. Освятивши меморіальну дошку, настоятель Свято-Михайлівського храму Млинова о. Тарас Варварук сказав: «У Бога немає мертвих, у нього всі живі. Наші воїни-захисники – то світочі у темряві буття. І саме вони несуть нам світло, дух мужності та силу безмежної любові. Ми, що живемо зараз отут, на мирній 
землі, маємо зробити все, аби їхня смерть не була даремною, а пролита кров дала нові сходи миру та процвітання!».
Портрет Руслана Кондратюка на пам”ятному стенді «Вони відійшли у безсмертя…» в смт. Млинів.
7 лютого 2020
Біля пам’ятного стенду «Вони відійшли у безсмертя» відправлено панахиду за загиблими в зоні АТО/ООС жителями району. Під час заходу млинівчанка-художниця Ніна Августін презентувала картину із власної серії «Голгофа України» – це портрет Руслана Кондратюка. З благословення о. Тараса портрет було подаровано батькам захисника
Список публікацій
На Млинівщині в селі Війниця вшанували пам’ять військового Руслана Кондратюка [Текст] // Наше Дзеркало : Міськрайонний тижневик. – 2019. – № 30/25 лип./. – С. 7
Як на Рівненщині прощалися з військовим Русланом Кондратюком (ФОТО+ВІДЕО) // Rivne Media
На Донеччині загинув рівнянин Руслан Кондратюк із 24 омбр – машину підбили з ПТРК // Новинарня
Війна: як на Рівненщині прощалися з загиблим батьком двох дітей (ФОТОРЕПОРТАЖ) / /Zaxid Media
Пам’ять – нетлінна…(Відкриттядошки на приміщенні школи в с. Війниця) //Млинівська районна державна адміністрація : сайт
У Млинові вшанували загиблих в АТО земляків //Млинівська районна державна адміністрація : сайт