Копець Тарас Володимирович, позивний«Зуб» (28.01.1995- 01.06.2023)

Тарас народився 28 січня 1995 року у селі Лінчин, що на Березнівщині. Навчався у місцевій школі, а згодом опанував професію будівельника. У березні 2022 року став на захист Батьківщини. Служив солдатом, оператором протитанкового відділення батальйону «Свобода» бригади оперативного призначення Національної гвардії України «Рубіж».
Загинув 01 червня 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Побратими знали Тараса за позивним «Зуб» і згадують його як щирого, відважного та надійного воїна, на якого завжди можна було покластися.
Після понад трьох років очікування 17 липня 2026 року Березнівщина зустріла «на щиті» Захисника України Тараса Володимировича Копця. Понад три роки його рідні жили між надією та невідомістю. Увесь цей час військовослужбовець вважався зниклим безвісти.
У Тараса залишилися дружина, син, мама, а також брати та сестра.

Публікації про Копця Т.

Прощання з Тарасом Копецем та траурне служіння відбудеться 17.07.2026 (п’ятниця) об 11:00 село Лінчин Рівненського району Рівненської області, вул. Незалежності, 108.
Вічна Слава Герою!

Лариса Несенчук-Копець, сестра
Ти повертаєшся….Але не так,як ми молилися.Довгі роки надії,віри,очікування…І звістка,яка назавжди розділила життя на “до” і “після “…Мій братик,Наш Захисник, Наш Герой.Ти віддав найдорожче-своє життя-за Україну,за кожного з нас,за наше майбутнє.Твій подвиг немає ціни,а пам’ять про тебе,житиме вічно в наших серцях.Нестерпно боляче усвідомлювати, що більше не почуємо твій голос і не обіймемо тебе але наша любов сильніша за смерть,і ти назавжди залишишся з нами…,у наших серцях , спогадах і молитвах. Вічна памʼять тобі братику,люблю тебе безмежно!

Андрій Іллєнко
Більше трьох років від того смертельного бою у Спірному — і воїн Тарас Копець повертається додому.
На жаль, на щиті.
Захищаючи рідну землю, на Східному фронті смертю Героя поліг боєць 3-го батальйону «Свобода» 4 бригади оеративного призначення НГУ «Рубіж» Тарас Копець.
Побратими згадують: «Тарас взяв до рук зброю у березні 2022 року, був гідним сином Неньки України, сумлінно виконував свій обов’язок.
Щирий побратим, який завжди приходив на допомогу, мав добрий гумор, був дуже сміливим, не вагався виконувати найнебезпечнішого чину, завжди першим ставав до роботи, брався за складні завдання, не дозволяв собі лишити когось у біді.
Йому можна було довірити будь-яку справу і бути впевненим, що він виконає її сумлінно та до кінця.
Побратими брали з Тараса приклад. Для підрозділу було великою честю служити поряд з таким воїном.Він виконав свій обов’язок до кінця, стояв за Україну, за життя своїх побратимів. Схиляємо голови і зберігатимемо пам’ять навічно».

Тетяна Антикало, Лінчинська філія
Іноді біль не вміщується в слова…
Понад три роки рідні чекали Тараса КОПЦЯ. Молилися. Вірили. Не втрачали надії, що одного дня він переступить рідний поріг живим.
Та повернення виявилося найболючішим… Тарас повернувся на щиті. Його шлях став шляхом справжнього Воїна — мужнього, незламного, вірного своїй землі та своєму народові. Він віддав найдорожче, щоб Україна жила. Сьогодні разом із родиною схиляємо голови в глибокій скорботі. Неможливо знайти
слова, які полегшать цей біль. Залишається лише пам’ять, вдячність і тиха молитва. Спочивай з миром, Тарасе… Нехай Господь прийме твою світлу душу, а рідним дасть сили пережити цю непоправну втрату.
Вічна пам’ять і вічна слава Герою. Назавжди в строю. Назавжди в наших серцях

Лариса Несенчук-Копець, мама
Сьогодні день,який назавжди розділив життя на “до”і “після”…У цей день ти зник безвісти,братику.А я досі
чекаю.Досі вірю і віритиму, що ось-ось почую твій голос, побачу тебе на своєму порозі…Дуже сумую, ти нам дуже
потрібен!І де б ти не бву- знай, ми тебе любимо і чекаємо вдома

Сину мій любий не таку зустріч я собі уявляла ждала , вірила , молилась , але Господь розпорядився по своєму ,
а я неможу змиритися , що більше ти не зайдеш до хати і нескажеш мати все буде добре, і завжди посмішка на
лиці , а тепер яка печаль , але є відрада мої діти , мої внуки і Матвійчик твій син твоє продовження нашого роду ,
Господи благослови мою сімʼю і пошли нам свою втіху.

Світлини із домашнього архіву