Коваль Микола народився 03.03.1977 року у місті Березне. Закінчив Березнівську середню загальноосвітню школу №2. Потім закінчив з відзнакою Березнівський лісовий коледж. У 2001 році закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Фінанси» та здобув кваліфікацію економіста-офіцера військового управління тактичного рівня. Працював начальником фінансової служби у військових частинах Львова та міста Звенигородка Кіровоградської області. Любив співати, готувати різноманітні страви. З дитинства любив спорт, особливо футбол, був гравцем березнівської районної футбольної команди «Случ». А згодом був суддею футбольних районних матчів. Писав вірші.
З вересня 2015 року проходив службу у складі 92-ї окремої механізованої бригади на командних посадах. Протягом семи років служби в бригаді брав участь в АТО/ООС в районах населених пунктів Новоайдар, Авдіївка, Мар’янка, Курахово.
Під час повномасштабної війни Микола служив заступником командира дивізіону з морально-психологічного забезпечення 92-ї окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка.
За час служби в Збройних Силах України нагороджений медаллю за 10 років відмінної служби, Почесною народною козачою відзнакою за заслуги орденом «Іван Сірко» ІІІ ступеня, відзнакою Президента України «Медаль за участь в антитерористичній операції»
Помер 17 вересня 2022 року при виконанні військового обов’язку у районі міста Куп’янськ Харківської області.
Поховали військовослужбовця у рідному місті Березне.
У Миколи залишилися батьки, сестра, дружина Олена, син Тарас та донька Марія.
Публікації про Коваля М.
«Світла память, тобі наш, рідненький…Так нестерпно всім нам без тебе, так болить…ми все ще віримо і чекаємо, але знаємо, що вже ніколи ти не прийдеш, ми не почуємо тебе, не обіймемо… Чому так рано Бог тебе забрав від нас? Чому? Недаремно кажуть, що Господь забирає найкращих! Це істинна! Ти найкращий! Найкращий син! Найкращий чоловік і тато! Найкращий брат! Найкращий друг і побратим! Ти всіх любив, і всі любили тебе, бо тебе неможливо було не любити…» – сказала рідна сестра офіцера Тетяна.
«Ми маємо честь служити з ним. Не хочеться говорити служили, тому, що він завжди з нами, тому, що цей світлий чоловік завжди мав для кожного добре слово, а головне, що він завжди мав добру справу для кожного, хто того потребував. І завждибуло так приємно говорити з ним. Це було великою радістю і честю! Він гідно служив Україні! Він гідно воював проти нашого ворога, але серце його не витримало страшної війни. Серце зупинилось на бойовому посту, проте вогонь його серця не згас. Вогонь його серця впаде на голову російських загарбників… Микола Федорович
говорив тільки про перемогу, і ні про що інше. Він був тією людиною, яка надихала нас на війну, яка підтримувала, яка зробила все в своєму житті, щоби Україна перемогла. Ми будемо пам’ятати його завжди… Вічна і світла йому память!» – сказав побратим Андрій Мельник.
Любив життя, за нього загинув.
На портреті, що його несли дівчатка на чолі похоронної процесиї, Микола Коваль, наче б не до місця, – веселий, усміхнений, з сяючими
очима. Власне, таким він був і в житті – рухливим, невтомним, активним, готовим в одну мить прийти на допомогу тому, хто поруч. Отож і не дивно, що у 2015 році він залишив спокійну роботу, тихе, мирне Березне і, вдягнувши військову форму, влився в ряди захисників Вітчизни.
Служити йому випало на Харківщині у механізованій бригаді 92 дивізіону імені кошового отамана Сірка.
Робота військового фінансиста відповідальна, але наш земляк ніколи не лякався відповідальності. Отож і не дивно, що майора Миколу Коваля невдовзі призначили заступником командира дивізіону. На службі було все гаразд. Але він дедалі гостріше потерпав від розлуки з сімєю. Тому безмежно радів, коли одержав у місті Чугуєві квартиру, обняв дружину Олену, донечку Марійку і сина Тараса, які приїхали до нього в нову оселю.
І все б гаразд, якби не повномасштабний напад ерефії на Україну. Харківщина одразу опинилася в зоні жорстокого воєнного протистояння, підступних обстрілів рашистів. Майор Микола Коваль був постійно в центрі подій, особливо під час контрнаступу наших військ, брав активну участь у звільненні Купянська. Одразу зателефонував батькам у Березне, сестрі, поділився радісною звісткою і раптом вночі, несподівно для всіх, серце звитяжця зупинилося.
Побратими доставили тіло свого командира на батьківщину. Минулого вівторка у Березному на Селецькому кладовищі відбулося його військове
поховання. Процедуру відспівування у храмі Різдва Пресвятої Богородиці ПЦУ здійснив у супроводі хору його настоятель митрофорний протоієрей, військовий капелан Назарій Момотюк. Після служби Божої березнівчани змогли попрощатися з Героєм на майдані Незалежності, де відбувся траурний мітинг, а потім жалобний кортеж пройшов вулицями Київською, Андріївською, Буховича до Селецького кладовища, де з військовими почестями був похований майор Микола Коваль. Вічна йому пам;ять.
Слава ЗСУ! Слава Героям! Слава Україні!
Надія ЯРМОЛЮК.
Список публікацій
КОВАЛЬ Микола Федорович // Чугуївська міська рада
На сході помер майор із Березного // Район.Рівне
На Харківщині обірвалося життя військового з Березного // Рівне 1