Крук Максим Олександрович (04.03.1994-01.04. 2023) – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Крук Максим Олександрович народився 04.03.1994 р. у м. Костопіль. 01.09.2000 р. пішов навчатися у Великолюбаську загальноосвітню школу I – III ступенів. Закінчив навчання 28.05.2011 р. З 10.09. 2010 р. – 28.05. 2011р. здобув позашкільну освіту «Оператор комп’ютерного набору» у Рівненському державному обласному центрі науково-технічної творчості учнівської молоді. З 01.09. 2011р. – 25.05.2012р. навчався у Рівненському професійному ліцеї, за професією оператор електронно-обчислювальних та обчислювальних машин.

З 25 .12. 2011 р. – 07.03. 2012 р. навчався у Рівненській автошколі СТО України, за професією водій автотранспортних засобів категорії «В, С».
З 06.12. 2012 р. – 25.10. 2013 р. проходив військову службу у м. Херсон, в/ч А1836 в зенітно-ракетних військах. Після служби працював водієм по перевезенню людей за кордон. Дуже любив їздити, планував відкрити свою власну справу. 10 .05. 2022 року був призваний на військову службу в 80 -ту окрему десантно-штурмову бригаду. Мав звання молодшого сержанта 3 десантно- штурмового взводу 3 десантно-штурмової роти 1 десантно- штурмового батальйону військової частини А0284.

Загинув 01.04. 2023 р. поблизу населеного пункту Ступочки Костянтинівського району Донецької області (Бахмутський напрямок) під час виконання бойового завдання. Героя поховали на «Новому» кладовищі м. Костопіль поруч з іншими воїнами Небесного Легіону.

Публікації про Крука М.

4 квітня Костопільська громада попрощалися з Героєм Максимом Круком.

Мужній воїн, який героїчно захищав рідну Україну і кожного з нас. Максим Крук був патріотом і захисником свого народу, добрим сином, люблячим братом та чудовим другом.

Нехай світла та вічна пам’ять про Максима – Героя Костопільської громади, назавжди залишиться в серці кожного її мешканця, – йдеться у повідомленні. Костопільської міської ради.

Віддати шану оборонцю прийшли рідні, військові, друзі, представники влади та жителі громади. Чин похорону відбувся у соборі святих апостолів Петра та Павла. Після завершення Героя провели пішою ходою до Майдану Шевченка.

Поховали захисника на «Новому» кладовищі поруч з іншими воїнами небесного легіону.

Спогади мами Людмили Анастасіївни:

Максим був тим скарбом, який я втратила. Він був світлою і чистою дитиною. Мав багато друзів, допомагав батькам і будував плани на майбутнє. Але майбутнє обірвалося в одну страшну хвилину.

Максим – моя старша дитина, і тому завжди допомогав вирішувати всі проблеми .Він був добрим, справедливим, доброзичливим, хазяйновитим хлопчиком, який завжди міг підтримати і заспокоїти або підняти настрій. Захоплювався подорожуванням, здобув улюблену професію водія, був щасливий. Та все зруйнувала війна. З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну син не знаходив собі місця, адже його побратими пішли захищати Батьківщину, а він ні. І коли отримав повістку, не вагаючись, швидко зібрався. «Усі повернемося живими і неушкодженими», – переконливо казав мені. Я, як мати, дуже переживала, ночами не могла спати, молилася за всіх, хто став на захист України.

Із сином спілкувалася часто. А коли повідомили страшну звістку, я не могла тому повірити, бо напередодні того вечора Максим був життєрадісним, заспокоював мене, запевняв, що все буде добре.

Та настав чорний ранок. Серце сина зупинилося, а в моїй души щось ніби обірвалося. Утворилася рана, яка досі болить і вже ніколи не загоїться. Не дай, Боже, нікому з батьків хоронити своїх дітей.

Мій син був справжнім Героєм. Я дуже пишаюся ним і буду пишатися все своє життя. В моєму серці мій син, моя кровинка житиме завжди.

Спогади подруги Анни Наумчук

Таких як Максим я не зустрічала. Це людина, друг , побратим, син, брат із великої літери!

Під час вторгнення росії в Україну без вагань пішов боронити неньку Україну!!! Його ентузіазму, бадьорості, позитиву на лінії фронту я лише тішилася. Завжди всі були раді чути, коли він зателефонує або напише: «Привіт, у мене все добре », «Привіт. Я повернувся з позицій». Спілкуватись з ним – це одне задоволення, завжди було приємно чути його майбутні ідеї, плани, бо це давало велику надію на те, що все буде добре! Максим був товариським, завжди любив проводити час у колі друзів. Перед початком робочого дня в нас завжди була ранкова смачна кава, яка заряджала позитивом на весь день! З нетерпінням чекали повернення та зустрічі, яка мала відбутися після закінчення війни!

Пам’ятаємо, не забудемо!

Спогади сестри Катерини:

Мій рідний братику, тебе вже немає поруч зі мною. Я не можу тебе обійняти, притулитись до твого мужнього плеча. Єдине , що залишилось – це спогади. Вони, як промінчик сонця, гріють зранену від болю душу, дають знову відчути тебе поряд.

Я згадую тебе щирим і усміхненим, суворим та серйозним. Ти – моя опора у житті, мій вчитель, мій порадник, мій друг. Ти – мій зразок справжнього чоловіка. Ти назавжди залишишся в моєму серці героєм, незламним, відважним . І я щиро вірю, що там , на небі, у мене є надійний Ангел – Охоронець – мій братик.

Тепер я маю жити за нас обох і дбати про нашу маму. Спочивай із миром, братику…

Спогади друга Дмитра Вєтчинкіна
Максим не любив сидіти на одному місці, завжди знаходився у гущі подій… Був безкорисливий, завжди приходив на допомогу.
Працював Максим водієм, возив людей за кордон і дуже любив свою професію. Під час вторгнення росії в Україну він знаходився в Польщі. Не зважаючи на прохання свого керівництва не їхати додому, а залишитись, він обрав свою дорогу : поїхав захищати Батьківщину
Не терпів несправедливості, був щирий душею. Він віддав своє життя заради нас.