Ліхачов Іван Миколайович, позивний «Лихий» (29.01.1988-18.12.2022) – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Ліхачов Іван Миколайович, позивний «Лихий», народився 29 січня 1988 року в селі Корналовичі Самбірського району Львівської області.

Навчався у Корналовицькій середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів до дев’ятого класу, був старанним учнем, охайним, ввічливим і привітним. Після дев’ятого класу навчався у Самбірському професійно-технічному училищі за спеціальністю газо-електро-зварювальник.

У 2006 році був призваний на військову строкову службу. Спочатку у Львівській області у десантних військах, а згодом був переведений для подальшого проходження служби у місто Рівне, на посаду водія-електрика радіолокаційної роти.

Взято із службової характеристики: «За час проходження військової служби рядовий Ліхачов І. М. зарекомендував себе з позитивної сторони. Дисциплінований, працьовитий, грамотний військовослужбовець. До виконання своїх службових обов’язків відноситься з відповідальністю. Здібний організувати роботу на дорученій ділянці. За характером спокійний, ввічливий, тактовний…»

Після завершення строкової служби у 2007 році поїхав у Миколаївську область на заробітки, де працював на сільськогосподарській техніці у полі, згодом поїхав до Полтавської області де працював на фермі.

У 2008 році одружився з Іриною Тіт (Ліхачовою), з якою познайомився ще під час проходження військової служби в місті Рівне. І переїхав на постійне місце проживання в смт. Рокитне, Рокитнівського району, Рівненської області. Відразу влаштувався на роботу у Рокитнівський спецкар’єр трактористом-бульдозеристом.

Певний час працював на Рокитнівському спецкар’єрі, У 2009 влаштувався водієм в ДП «Рокитнівський лісгосп». а згодом здійснив свою мрію і став далекобійником. Мав хист до ремонту автомобілів і сільськогосподарської техніки. постійно щось переробляв, удосконалював. Дружина завжди жартувала, що гараж для Івана як дитячий садочок, де він бавиться своїми іграшками. У вільний час дуже любив рибалити, в його арсеналі було рибальське знаряддя на всі смаки.

У лісгоспі Іван працював спочатку стропільником, а згодом водієм. Він дуже любив техніку, добре розбирався в ній, списаний автомобіль чи трактор оживав в його руках. Був відповідальним, завжди допомагав друзям-колегам з ремонтом, адже мав золоті і вправні руки у всьому, що стосувалось автомобілів.

Іван з перших днів повномасштабного вторгнення записався до тероборони: чергував на блокпостах, разом з хлопцями зварювали протитанкові їжаки. Разом з тим потай від дружини ходив до військкомату, щоб взяли добровольцем на фронт. 25 березня 2022 року був зарахований до лав Збройних Сил України. Став воїном 24-ої окремої механізованої бригади імені короля Данила. Обіймав посаду водія розвідувального взводу 46-го окремого стрілецького батальйону.

18 грудня 2022 року Іван за позивним «Лихий» загинув від чисельних осколкових поранень несумісних з життям внаслідок мінометного обстрілу поблизу населеного пункту Диліївка Донецької області.

Поховали військовослужбовця у селищі Рокитному на Рівненщині.

Вдома на Івана чекали дружина, син Дмитро, донька Софійка, інші рідні та друзі.

Указом Президента України №381/2024 “Про відзначення державними нагородами України” від 25 червня 2024 року за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня Ліхачова Івана Миколайовича (посмертно) — солдата

Публікацї про Ліхачова І.

Жителі Рокитнівської громади провели в останню путь захисника Івана Ліхачова.

.«Іван був найкращим чоловіком, люблячим батьком, гарним господарем, турботливим сином і братом, хорошим вірним другом… Завжди життєрадісний, веселий, був душею компанії», – розповіла його дружина Ірина.

Вона присвятила вірш своєму коханому


«А ти пішов у небеса...
Лишив лиш випалену стежку,
Як розривається душа
Цього нікому не розкажу.
Вдягнув доньку в хустину чорну,
І син задуманий стоїть...
Без тебе вже і небо плаче,
І сонце нам не буде так світить...
Ох, як же боляче серденьку,
Як же повірити у це,
Що не прийдеш уже до хати,
Не зробиш й кроку на поріг...
Від туги хочеться кричати,
Кричати так -- щоб небо чуло,
Щоби здригнувся білий світ.
Ти ангел вже і твої крила
Нас обійматимуть з небес.
Молю у Бога, хай дасть сили
Нести оцей важкий нам хрест...
Назавжди ти у нашім серці,
У нашій пам'яті – навік...
Для нас назавжди ти – найкращий тато,
Коханий, любий чоловік».

“Боже мій йому ще жить і жить клята війна…….. щирі співчуття рідним Іринко сонечко прийми щирі співчуття нехай Бог дасть терпіння і смирення пережити таке страшне горе”, – Іра Середюк