Логащук Роман Іванович народився 27 листопада 1995 року і постійно проживав у селі Лінчин колишнього Березнівського району Рівненської області.
Роман з 2002 по 2011 рік навчався в Лінчинській ЗОШ І-ІІ ступенів, а з 2011 по 2013 рік – у Березнівській ЗОШ №2. Юні роки Романа минули у поліському селі Лінчин.
Мріяв, що повернеться з війни, та буде жити у мирній країні разом зі своєю сім’єю, адже за три місяці до загибелі Роман одружився і очікував народження дитини, але не встиг насолодитися сімейним життям, не судилося безжальна війна забрала коханого чоловіка, який уже ніколи не візьме на руки свою ще ненароджену дитину.
Герой мав багато друзів, адже до кожного знаходив підхід, кожного міг розвеселити та підняти настрій. Захоплювався риболовлею, полюванням, футболом.
У грудні 2022 року став на захист України від рашистських загарбників.
Старший стрілець аеромобільного батальйону 80-ї окремої десантно-штурмової
бригади загинув 11 листопада року під час ведення бойових дій в районі села Кліщіївка Бахмутського району, Донецької області.
Заупокійна служба за загиблим Романом відбулася у Свято-Введенському храмі села Лінчин.
Поховали Романа на місцевому сільському кладовищі.
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Указом Президента України № 827/2023 нагороджено орденом «За мужність» III ступеня нагороджено Старшого солдата Логащука Романа Івановича (посмертно)
Публікації про Логащука Р.
“Я у будь-якому випадку повернуся!” – повторював рідним щоразу, телефонуючи з війни, повторював щиро, з усмішкою та упевненістю в голосі, що буде саме так… Але не судилося”…, – повідомляє у некролозі Березнівська міська рада.
У селі Лінчин Березнівської громади попрощалися із загиблим захисником України Романом Логащуком
17 листопада, у Березнівській громаді віддали останню шану старшому солдату аеромобільного батальйону Роману Логащуку. Від батьківської домівки у супроводі духового оркестру, почесної варти та колони прапороносців молодого Захисника проводжали усією громадою.Домовину з тілом Героя односельчани несли до церкви на плечах.Живим коридором із квітами громада провела Романа до місця вічного спочинку.
.
Його ім’я закарбується в граніті та нашій пам’яті
На похорон загиблого 28-річного мешканця Лінчина Романа Івановича Логащука прийшли сотні односельчан, прибули жителі навколишніх сіл, міський голова
Березного Руслан Пилипчук та місцевий староста Леонід Прокопчук, військові та духовенство. Біля обійстя полеглого героя лунали журливі мелодії духового оркестру, а в оселі над його домовиною плакали, сумували від непоправної втрати згорьовані мама, сестра і брат, дружина покійного, рідні, друзі і знайомі. Адже вони проводжали в останню життєву дорогу добру, товариську, щиру і відповідальну молоду людину, яка, не вагаючись, стала на захист від російських агресорів родини, рідного села і всієї матері -України. Роман мріяв про своє мирне майбутнє. Адже влітку цього року, перебуваючи у короткостроковій відпустці на малій батьківщині, він одружився зі своєю коханою і разом з нею з нетерпінням чекав дитину – первістка.
На жаль, клята війна, наші вороги – рашисти перекреслили, навік спопелили щасливі мрії воїна-поліщука і радісні сподівання його рідних. 11 листопада ц. р. старший солдат, старший стрілець окремої 80-ї десантно-штурмової бригади Роман Логащук загинув смертю хоробрих під час бойових дій під Бахмутом.
Ще задовго до початку похоронного обряду до оселі полеглого прийшли засмучені односельчани, щоб низько вклонитися полеглому воїнові, покласти квіти шани і пам’яті на його домовину.
Розпочалася похоронна церемонія з приходом настоятеля місцевого храму УПЦ Романа Поліщука та групи священників. Вони біля труни загиблого звитяжця провели відповідну відправу. Потім похоронна процесія у супроводі оркестру вирушила вулицями Лінчина до Свято-Введенської церкви. Її очолював прапороносець, а юна дівчина несла портрет героя. Далі чоловіки несли хрест і церковні хоругви. Над траурною колоною майоріли прапори України, труну з тілом загиблого, яку несли його односельчани, супроводжувала почесна військова варта. Останню земну путь молодого патріота вдячні земляки встелили осінніми квітами.
Заупокійна служба за полеглим відбувалася у місцевому храмі, а поховали захисника з усіма військовими почестями на сільському кладовищі.
Вічна пам’ять і слава мужньому воїнові Романові Логащуку, щирі співчуття його рідним і близьким з приводу непоправної втрати. Безперечно, його ім’я буде викарбувано у граніті і назавжди залишиться у пам’яті вдячних земляків, а Господь поселить душу славного захисника України і справжнього християнина у Своє Царство Небесне.
Павло РАЧОК
Yuliia Zinkevych с Ромой Логащуком.
11 грудня 2024 р. ·
Його несли, а він... А він лежав...
Він не хотів собі тієї слави.
Вже дух його у небесах витав,
А тіло на колінах зустрічали...
Кричала мати "Синочку, вставай!"
Сусіди голосили і знайомі.
Казали побратими " Прощавай!"..
Ми помстимося за холодні скроні!..
А він лежав - красивий, молодий
Герой! Якому б жити ще і жити...
Для нього відгримів останній бій,
Він їде до домівки, щоб спочити...
Живий ланцюг і прапорів стіна,
В останню путь Героя проводжають.
Будь проклята росія і війна!
Війна, де хлопці молоді вмирають!
Осиротіла ще одна сім'я,
Війна забрала сина України.
Плита холодна, фото та імя -
Це все, що залишились у родини...
Сьогодні в Україні всюди плач,
На цвинтарях щодня ростуть могили.
Солдатські сльози і слова - Пробач...
Ми помстимося тим, що тебе вбили!
Заплаче небо і дощем впаде
На землю, що героя прихистила.
Він вже додому більше не прийде,
Бо замість ніг тепер у нього крила...
Мій синочку рідний,мій Герою,мій Ромчику!
Сьогодні твій земний 29 День народження!
Який болючий цей день...
Любимо та пам'ятаємо тебе,наш Рома Логащук
Твої земні роки
Доля випила до самого дна.
Тобі б ще йти та йти,
Але дороги вже нема!
Твоє земне світло.
Ворог погасив на полі бою.
Тобі б ще горіти та горіти.
Але не сяє вже сонце!
Ти,мій Ромчику,не встиг так багато
Щось зробити та почути
Щось побачити та сказати,
Щось зрозуміти та відчути,
Синочку,тебе зустріне осінь
Вітрами обіймагиме могилу
Дощами цілуватиме фото.
Питатиме: - Чому так рано загинув?
Ти співатимеш юною пташкою.
Що до нестями людей любив.
Їхні душі захищаючи
Назавжди свою загубив..
Ти шепотітимеш юним вітром,
Що до нестями життя любив,
Не встигнувши навіть посивіти.
Назавжди лишився молодим..
І знову болюче 11...
Ромчику,Ромчику швидко час минає
Рівно рік і чотири місяці,як тебе немає
Ромчику,Ромчику біль душу стягує джгутом...
Впав в бою відважнім під далеким Бахмутом...
Ромчику,Ромчику, а ми все чекаєм...
Мама щодня в сльозах вікна проглядає...
Що прийдеш,ти рідний обіймеш,спитаєш
Та янголом на небі ти нас захищаєш.
"Військова справа - це моє,
Дисциплінує,а хлопці мені дають снаги жити;-
Любив так часто говорити.
Першим без вагань вступав у бій,
Тепер тримаєш гордо вічний стрій!
Завжди перші! - сенс життя,
Марунговий берет і синьо-жовтий стяг!
Найвищу цінність ти не вагаючись віддав,
Бойову позицію до останнього тримав!
Герой України! - так гордо звучить,
Та як же у серці ця гордість кровить...
Як пече рана кожному з нас,
Коли омріяного миру прийде час?
Ромчику,Ромчику,рідний мій брате...
Не можу змиритись,важко так спати...
Злетів ти умить,неначе лелека,
То холодом повіє то жагуча спогадів спека...
Дякувати тобі,Ромчику ми не перестанем!
Доземний уклін,наш рідненький і вічная шана!
Забрав спокій наш з собою..
Світла пам'ять,воїну Роману!Слава нашому
Yuliia Zinkevych
Час летить невпинно і невблаганно…Забираючи з собою найдорожчих. Сьогодні знову 11…Рівно 1 рік 3 місяці,як ти загинув наш воїне,наш Герою,наш Ромчику.
Час не лікує рану і не забирає біль…Час вчить нас лише жити з цим болем…Час змушує дедалі біььше згадувати тебе і пам’ятати щодня,щогодини,щохвилини…
Страшна дата 11.11.2023 року розділила наше життя на “до” і “після”…До 11.11.2023 ми майже рік часу чекали хоч “+” в повідомленнях…Хоч два слова “Все
ок”.
Молились і вірили,що ти повернешся “лише з перемогою”,як ти завжди казав! І блискавицею,струмом прийшла найважча для рідних звістка…Найболючіша,найстрашніша…Не повернемо часу,маєм лиш спогади…Болючу пам’ять…
Спочивай,братику рідний!
Нам тебе невимовно бракує тут…
Пам’ятаємо,любимо,сумуємо…
Вічна пам’ять тобі,наш Герою!Серця щодня стискаються від болю!
11 МІСЯЦІВ ТИШІ І БОЛЮ
ЛЕГКИХ ХМАРИНОК ТОБІ, БРАТИКУ…
Вже знову осінь… І без тебе… 11 МІСЯЦІВ, мій рідний, брате.Болить щодня більше тебе
втрата…
- Як ти там в небі! – запитую в думках.
Туманом сивина на скроні , сумні мамині і наші очі у сльозах.
Важко повірити, ще важче відпустити.
Ти стільки всього встигнути хотів. Зовсім молодий і міг би жити,слід хороший на землі
лишив.
Стежка до хати поросла травою. Зовсім недавно ти по ній ходив…
Доля перекреслена війною: не доказав, не доспівав, не долюбив.
Прийду на цвинтар.
Вірити не хочу, що
ти навіки під хрестом спочив.
І дивляться з портрета добрі очі, братика, що так усіх любив …
Минуло все.
А ще недавно, ми були діти …
Найменший брат, наш мазунчик був. Як Ангелочок і швидкий, як вітер, все знати,бачити
хотів, все чув.
Добре вчився і завжди старався. Хорошу пам’ять світлий розум мав. Виходило усе, за
що він брався, до всіх привітний, багато друзів мав.
Розумний, завзятий,часом впертий і веселий, нікому зла і кривди не робив, був добрим
сином, друзям друг надійний, простий веселий. І футбол любив.
Ліс, річка – то братова стихія. Любив природу і там пропадав.
Всього хотів навчитись,що не вміє, батькам по господарству допомагав.
Про все я з ним могла поговорити, він вислухати, зрозуміти вмів. Здавалося, що поспішає
жити. Все на цім світі встигнути хотів.
Мріяв працювати, заробити. Сім’ю, дітей хотів, дім збудувати.
У 27 пішов ти воювати. За честь мав Україну захищати.
Приходив і знову повертався. Побратими – всі одна сім’я.
- В мене все добре! – завжди посміхався.
Щира дитяча була посмішка твоя.
Ми на зв’язку завжди
з братом були. В горі
в радості усе навпіл ділили. Хоч мало бачились та дружно ми жили,і один одного з пів
слова розуміли.
Війну зустрів як воїн,
в руках зброя.
Впертий рішучий, першим рвався в бій . Молитвами були завжди з тобою. Нам обіцяв: - Я повернусь живий, лише після війни.
Не вірили, що горе може бути. Що лихо може трапитись з тобою. Бог один бачив як
важко почути: - Брата нема, загинув він Героєм.
Ворожий артобстріл життя брата забрав. В домовині привезли до хати. Рано небесним
воїном ти став, сльозами мами, болем і сумом вічним нам…
Рідні тепер до тебе ідуть. Поговорити і хрест обійняти. Вони з думками про тебе живуть,
просять до них пташкою прилітати.
Упала зірка братика з небес. Навіки наші розійшлись планети.
Не вірю. Чекаю щодня чудес, смс пишу - Мій рідний, де ти?!.
Раною у серці моїм втрата. Чому Господь молитви не почув!?
Війна забрала найдорожче – брата, який найменшим у родині був.
ВІЧНА ТА СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ,ТОБІ,МІЙ РОМЧИК!
І знову 11.01…сьогодні 1 рік і 2 місяці,як ти не з нами,наш Герою…
Весь цей важкий час ти поряд з нами,ми відчуваємо твою присутність,але не можемо
обійняти,пригорнутись до твого мужнього плеча…Подивитись в рідні очі…
Кожен день ти в наших згадках, Ромчику…
Кожен день ми вчимось жити без тебе…хоча,виходить так собі…
Кожен день не можливо втримати сліз…
Час минає,та легше не стає…біль роздирає душі і серця наші на шматки…
Кожен день все більше запитуємо :
Чому? Заради кого і чого? Навіщо кляті вороги жорстоко обірвали і забрали твоє молоде
життя?
Тішить лише те,що тобі там на небі легше, краще…Рани смертельні не кровоточать і не болять…Ти можеш обійняти тата, якого ти безмежно любив і прагнув наслідувати…Можеш заплести коси нашій сестричці
Ми страшенно сумуємо за тобою,Ромчику…
Якби можна було повернути час…і все змінити…Якби …Та Господь вирішив,що твоя щира, світла душа повинна бути янголом на небі…Чомусь ти потрібен більше там ніж тут…
Ти приходиш у снах…наш воїне…
Відчуваємо твою любов,та без неї дуже тяжко нам…Ти подарував нам багато любові,багато щирості, залишив багато емоцій, приємних моментів,багато
думок, переконань, своїх правильних поглядів на життя, залишив свою справедливість у спадок…Час не лікує рани
Не існує забуття …
На серці глибокі рани, які болять все життя…
Пам’ятаємо,сумуємо за тобою наш небесний воїн 80 ДШБ, наш відважний ХАЛК…
Вічна та світла пам’ять тобі, братику!
В цей день ми тобі ДЯКУЄМО, Ромчику…Адже завдяки тобі ми живемо…Дякуючи твоєму
подвигу і любові ми сьогодні маємо змогу бути тут…
“Є сила, що може забрати з життя, та з пам’яті рідних — ніколи. Немає значення, чи пройшов рік, місяць, день. Коли хтось відходить…назавжди втрачаємо частинку себе. І хоча світ виглядає так само, але нічого не буде, як це було… Залишились одні спогади… 11
листопада 2024 року минає рік, як Березнівська громада втратила свого Героя-захисника, односельчанина, випускника Лінчинської філії опорного закладу Балашівський ліцей Романа ЛОГАЩУКА…Мужній, добрий, справедливий, щирий хлопець, який любив свою
Батьківщину героїчно загинув під час бойових дій. Щира вдячність, безмежна шана та вічна пам’ять нашому Герою! Вічний спочинок та світла пам’ять! “
Леся Несенчук.
.
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Указом Президента України № 827/2023 нагороджено орденом «За мужність» III ступеня нагороджено Старшого солдата Логащука Романа Івановича (посмертно).
Список публікацій
Рачок П. Його ім’я закарбується в граніті та нашій пам’яті /П. Рачок // Надслучанський вісник : Березнівська районна газета. – 2023. – N 47 /23 листоп./ – С. 2.
Загинув воїн із Березнівщини Роман Логащук // Район. Рівне
У громаді на Рівненщині попрощаються з молодим стрільцем // Рівне вечірнє
У загиблого захисника з Березнівщини народилася донька // Горинь