Олег Маслянко народився 13 жовтня 1970 року у місті Баку. З 1993 року, після здобуття Україною незалежності, жив у місті Рівне. Кадровий військовий отримав відповідну освіту – закінчив спершу Енгельське вище зенітне ракетне командне училище ППО, а потім, Національну академію внутрішніх справ України за спеціальністю «Правознавство».
«Свого часу Олег служив у Владивостоці, але, коли розпався Радянський Союз, звільнився зі служби та переїхав в Україну, у Рівне. Тут понад 20 років служив у поліції. Із початком антитерористичної операції з березня 2015 року брав участь у захисті незалежності та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей. А потім, продовжив військову службу у Збройних силах України за контрактом», – розповідає дружина Героя Оксана.
Кадровий військовий понад усе прагнув захистити свою країну та її народ. Тож із початком повномасштабного вторгнення брав активну участь у боях, проявляв героїзм, мужність, витримку. Нерідко вів за собою підлеглих під щільним артилерійським вогнем, зумів зберегти і особовий склад, і успішно виконувати поставлені завдання. Яскравим свідченням мужності та вірності військовій присязі є численні нагороди Героя, які отримав за роки служби, зокрема, медаль «За оборону міста Бахмут» та Почесний нагрудний знак Головнокомандувача Збройних Сил України «Срібний хрест».
«Добра людина, чуйний чоловік, зразковий батько та, перш за все, офіцер, відданий служінню народу України та державі. Таким він був і залишиться для кожного, хто його знав», – каже Оксана.
53-річний майор Збройних сил України Олег Маслянко загинув 25 лютого 2024 року на Донецькому напрямку у бою з ворогом, гідно виконуючи свій військовий обов’язок із захисту Батьківщини.
Похований на кладовищі “Нове” у Рівному
Публікації про Маслянко О.
Рівномуна майдані Незалежності 9 травня попрощалися із двома військовими: 53-річним майором Олегом Маслянком та 32-річним старшим солдатом Дмитром Лопатюком.
У 15 році, ми разом призвалися. Пройшли підготовку у Сумському університеті. Нас розкидали у десантні бригади. 15-16 ми відслужили все добре. Потім він підписав контракт. Був на Тучинському полігоні. Написав рапорт і добровільно поїхав на передову, – пригадує знайомий загиблого Олега Анатолій.
“Посміхався, любив життя. Хай спочиває з Богом. Ми всі тут, у Рівному, і не тільки можемо спати і зустрічати хлопців. Але хай не такою цінною нам це все дається”, —зазначила колишня колега загиблого військового Ольга Давидюк.
