Богдан Нікітін народився 27 листопада 1992 р. у Рівному. Після навчання у ЗОШ , число 22, здобув освіту кухаря. Працював у Рівному, а за тим вдосконалював свої вміння за кордоном — у закладах Чехії та Словаччини.Та пандемія змінила життя у Європі, тож Богдан повернувся до Рівного.
Коли почалася війна в армію пішов добровольцем . Проходив підготовку на Яворівському полігоні.
Богдан кілька разів фактично тікав від смерті, та вона наздогнала в його ж автівці, в яку влучила ракета окупанта.
13 вересня, у бою з росіянами, захищаючи суверенітет і територіальну цілісність України, біля населеного пункту Вугледар (Донецька область), поліг молодий воїн – захисник, сержант управління 68ї окремої єгерської бригади ім. Олекси Довбуша, рівнянин- Нікітін Богдан Федорович. Йому було лише 29 років…
Поховали Богдана в Рівному на кладовищі “Нове”.
“Він ніколи не мав стосунку до армії, автомата в руках не тримав, але як почалася війна пішов добровольцем в армію. Я його з дитинства привчав до спорту, тримати себе у формі, це йому і згодилося. Його старший брат теж зараз служить,” – розповів батько Героя Федір.
Богдан спершу опинився на Яворівському полігоні. Коли окупанти завдали ракетного удару по казармах, він вже кілька днів як виїхав звідти.
“Так він перший раз пішов від смерті. За тим, вже як був на передовій, потрапили під страшний обстріл “Градами”. Але, на щастя, всі хлопці встигли сховатися в окоп, їх накрило, позасипало, але всі вижили. Так Богдан другий раз пішов від смерті,” – пригадує тато.
Із молодшим сином Федір був весь час на зв’язку, вів його крізь страшні будні війни, підтримував та сам переживав кожен обстріл, кожне поранення, кожну втрату. Вчергове Богдан зумів втекти від смерті, коли потрапив під артилерійський обстріл. Він був настільки масовим, що він отримав контузію й опинився в лікарні…
“Просив його: може досить вже воювати, заспокойся трохи. А він мені каже: “Тату, невже ти не розумієш — я тут лежу, а там хлопці голодні вмирають. Я хочу до них, хочу орків зустрічати,” – пригадує Федір.
А ще розповідає, як Богдан вперше показав побратимам, що уміє готувати.
“Хлопці тоді дуже здивувалися, а він лише усміхнувся, мовляв, ви думали, що я лише з автоматом вмію? А я ще й з ножем добре поводжуся! Я бойовий хлопець! Він взагалі міг би десь служити на кухні, готувати спокійно, не воювати, але ж ні, не захотів…”
У середині серпня Богдан приїхав до рідних у відпустку. Коли вже повертався на службу, міцно обійняв батька:
“Я тоді відчув, що щось може трапитись. Кажу йому, сину, може, я тебе вже більше й не побачу. Вік у мене вже такий… А він мені матом: “А ти знаєш, що і мене можуть привезти!” Так і сталося врешті… Мені тієї ночі не спалося, задрімав на трохи, аж бачу телефон засвітився. Далі тільки й почув: “Батько, тримайся, Богдан загинув…”У його машину влучила ракета…” – пригадує тато
Героя.
Молодший сержант Богдан Нікітін загинув 14 вересня поблизу села Богоявленка Донецької області. Йому навіки 29…
Прощання із Героєм відбулося 21 вересня, о 10.00 на майдані Незалежності. Поховали його на кладовищі “Нове”…
Вшанували пам’ять героя: у Рівному відкрили меморіальну дошку випускнику ліцею №22 Богдану Нікітіну
На сесії міськради 20 червня депутати проголосували за перейменування
- частину вулиці Льонокомбінатівської, від перехрестя вулиць Василя Червонія та Льонокомбінатівської до перехрестя проспекту Генерала Безручка та вулиці Льонокомбінатівської — на вулицю Богдана Нікітіна;
Випікав у Європі піцу, але загинув за Україну: історія Героя з Рівного
«Такого бійця, як брат, дуже не вистачає у моєму штурмовому батальйоні!», – каже офіцер ЗСУ Федір Нікітін.
Рішення Богдана Нікітіна, який не служив в армії, йти воювати дещо спантеличило його старшого брата Федора, офіцера Збройних сил України. Але намір боронити Україну від ворога був настільки твердим, зваженим і рішучим, що ніхто навіть не брався відмовляти хлопця.
«Хочу сказати, що брат завжди був сміливим, – каже Федір, – зізнаюсь – сміливішим за мене! Вкарбувалися в пам’яті його слова, які він часто повторював: «Я тут, на передовій, нещадно б’ю і буду бити окупантів. Я їх знищую, а вони все лізуть і лізуть!».
13 вересня 2022 року ворожий снаряд обірвав життя 30-річного молодшого сержанта Богдана Нікітіна. Тепер за молодшого брата б’є ворогів старший
брат.16 березня 2024 року Богданові Нікітіну відкрили меморіальну дошку на будинку, що на вулиці Генерала Безручка, де він жив. А у Рівненському ліцеї
№ 22 запрацював «Клас безпеки» імені Богдана Нікітіна, до створення якого долучився батько полеглого Героя – Федір Дмитрович.
Сини Федір і Богдан – батькова гордість
– Мої сини – моя гордість, – каже Федір Дмитрович Нікітін. – Я їх виховував так, щоб не було соромно перед людьми. Молодший син народився 27 листопада 1992 року. Навчався в загальноосвітній школі №22. Захоплювався танцями, грав на акордеоні. В Острозькому вищому училищі здобув спеціальність кухаря. Невдовзі
отримав і права водія.
Переведення годинників змінили: опубліковано уточнення про ..У закладах харчування міста Рівне Богдан проявив себе якнайкраще з
перших днів. Але робочий графік «Тиждень працюєш – тиждень відпочиваєш» його не дуже влаштовував. Тому коли був вільний, переходив в інший заклад підзаробити. І водночас дуже активно займався спортом.
«Ти нам сам майстер-клас можеш показувати!»
Згодом хлопець вирішив: треба спробувати себе в Європі! Але, зі слів батька, його мучили сумніви: чи зможе адаптуватися до нових умов, без знання
мови? Тут знову на допомогу прийшов батько: «Не треба сумніватися в собі. Важливо зробити перший крок!».
– У Словаччині, а також у Чехії працював кухарем, – продовжує Федір Дмитрович. – Спеціалізувався в основному на виготовленні піци. Тамтешні кухарі казали: «Ми думали, тебе треба вчити, а ти нам сам майстер-клас можеш показувати!» Збереглося відео, де він жонглює тістом піци, як цирковий артист. На ходу опанував словацьку і чеську мови, навіть інколи був перекладачем для наших співвітчизників.
Коли пандемія ковіду пройшлася світом, багато харчевень закрилося. Тому Богдан був змушений повернутися додому. За словами Федора Дмитровича, коли син перебував за кордоном, додому приходили повістки для проходження строкової служби в армії.
– Я повідомляв йому про це, але він їх ігнорував, – говорить батько. – Та коли почалася повномасштабна війна, сам відразу пішов у військкомат. Я думав, син буде проходити військову службу в територіальній обороні Рівного. А він невдовзі мені телефонує і каже: «Я вже на Яворівському полігоні!».
З розповідей Богдана, він там хороший вишкіл пройшов. І саме на цьому полігоні на нього перший раз чатувала смерть. Коли від’їхав з Яворова, по
полігону вдарили ворожі ракети. Казав тоді: «Я перший раз втік від смерті!».
– Потім, через два тижні, – продовжує Федір Дмитрович, – телефонує з черкаських лісів: «Батьку, помолися за мене, ми від’їжджаємо в гарячу точку
– в Сєвєродонецьк». Я чи не вперше в своєму житті заплакав.
Воював декілька місяців на «нулі»
Богдан Нікітін перебував у найгарячіших точках, декілька місяців – на «нулі». Вчився воювати на ходу, а потім ділився досвідом з новим поповненням. Головне, казав батькові, подолати страх, знаходячись під постійним вогнем. В окопах різні ситуації траплялися. Після шикування інколи лунала команда: «Хто готовий вмерти за Україну? Крок вперед!». Більшість солдатів робили крок вперед, а дехто залишався на місці, наче закляк. Сміливці заступали на чергування, а відбивши атаку, поверталися до тих, хто проявив малодушність. «От бачите, – говорив їм Богдан, – нічого страшного не трапилося. Полили свинцем ворога, і він відступив. І далі їх будемо знищувати!».
Коли вирушав на «нуль», звертався до батька: «Не переживай, якщо тобі не дзвоню, то немає зв’язку. І якщо військкомат до тебе не телефонує, то все в
порядку!».
Зв’язку з переднього краю фронту часто не було. Але Богдан примудрявся знаходити вихід – залазив на дерево і кричав у телефон: є покриття! Щоб тримати себе постійно у формі, бігав з побратимами по лісу кругами, боксерську «грушу», яку встановили в безлюдному приміщенні, гамселив кулаками.
«Я хочу бити окупантів!»
Коли ворожий дрон вдарив по наших захисниках, Богдана відкинуло вбік ударною хвилею і засипало землею. Внаслідок вибуху він отримав контузію.
Наші бійці, які були поодаль, зняли епіцентр вибуху на відео. І коли побачили, що на місці, де був Богдан, ворушиться земля, поспішили на допомогу. Смерть вдруге обійшла його стороною. Бійця терміново доставили в лікарню міста Бахмут. Провідати молодшого приїхав старший брат.
Через три тижні Богдан заявив: «Я знову хочу до хлопців!». Бойові товариші неабияк зраділи його поверненню: «Ти нам дуже підняв моральний дух!».
Згодом підрозділ, в якому служив Богдан, розформували. Після цього він перейшов у 68-у єгерську бригаду імені Довбуша, де служив рідний брат. Тут
він займався логістикою. Але невдовзі заявив: «Це не моє! Я хочу бити окупантів!».
У серпні 2022 року Богдан приїхав додому у відпустку. Поїхав на кладовище, де поховані його друзі. Сказав до батька: «Я тут мав стопроцентно лежати.
Але мені пощастило!».
– Коли Богдан збирав речі на фронт, запаковував своє авто волонтерською провізією з Гощанського району, я його застерігав: «Будь обережним, синку!
Дуже тебе прошу. Не гарячкуй на позиціях, охолонь. Ховайся від куль, снарядів», – розповідає Федір Дмитрович. – А він мені прямо випалив: «Я, батьку, бойовий. По-іншому не можу. Розумієш, я ворогів хочу бити нещадно! Якщо я буду десь ховатися, мені мужики цього не пробачать!».
Наприкінці розмови Федір Дмитрович знову звернувся до сина: «Не знаю, коли ця війна закінчиться. Але мені здається, що я тебе більше не побачу!».
Батько пильно глянув на сина і …виматюкав.
З Рівного Богдан відправився на Київ, щоб отримати документацію, форму, а звідти виїхав на Северодонецьк. Як виявилося, в свою останню життєву
дорогу.
«Батьку, тримайся. Богдан загинув!»
У ніч з 13 на 14 вересня 2022 року телефон Федора Нікітіна засвітився від дзвінка старшого сина: «Батьку, тримайся. Богдан загинув!». Це сталося поблизу села Богоявленка Донецької області. Федір Дмитрович каже, що, очевидно, місце розташування його машини здали місцеві, бо вона їм примелькалася. Її засікли з дрона і влучили артилерійським снарядом. Можливо, якби Богдан був прив’язаний ременем безпеки, то зміг би вижити. А так його ударною хвилею викинуло з машини.
«Зараз про це постійно думаю, – говорить Федір Дмитрович. – Хочу перемогти біль – не вдається. Кажуть, час лікує. Неправда! Цей невимовний біль залишиться зі мною до кінця життя!»
Він спішив жити, хотів створити сім’ю
Богдан перебував у цивільному шлюбі з дівчиною з Млинівського району. Надсилав їй гроші, постійно спілкувався. Але коли вона дізналася про його
контузію, сказала: «До побачення!».
Другою його дівчиною стала Уляна Сорока. Між ними склалися теплі, довірливі стосунки.
– Богдан був сміливим, сильним, відповідальним – справжнім чоловіком і воїном, – каже пані Уляна. – Він спішив жити, хотів створити сім’ю, мріяв про донечку… Ми якось йшли з ним по центральній вулиці Рівного (це було під час його фронтової відпустки, – прим. авт.), до нас підійшов чоловік старшого віку і сказав: «Дякую, тобі, Герою!». Богдан відповів: «За що дякуєте? Я виконую свою роботу!».
Я спілкувалася з Богданом через соціальні мережі. Він говорив про те, що треба вистояти перед знахабнілим ворогом і перемогти. А коли запитувала:
«А якою ціною це все буде?», відповідав пророче: «Думаю, що цього я вже ніколи не дізнаюся. Ціна моя і є життя».
Зворушили серце і такі рядки: «Ми за життя, яке не цінують у безпеці. Тут все по-іншому. Я довіряю і мені довіряють». Отримуючи посилки від маленьких дітей, говорив: «Коли бачиш такі посилки, розумієш, чого ти тут! Щоб майбутні покоління ніколи не знали, що таке авіаудари, фосфор, град. Щоб ніколи не жили під триколором».
Уляна Сорока ініціювала збір підписів за присвоєння одній із вулиць нашого міста імені Богдана Нікітіна.
Богдан був для мене найближчим другом
– Я разом з Богданом навчався в загальноосвітній школі №22 міста Рівне, – каже Роман Павлишин. – Він був моїм найближчим другом. Завжди міг підтримати. Ми мали удвох йти до війська. Але мене не взяли за станом здоров’я. Богдан любив життя понад усе! Тому він пішов боронити свою країну, щоб люди в ній могли вільно жити.
Брат помстився за брата
На наше прохання спогади про молодшого брата підготував старший брат, який зараз воює на фронті (Федір Нікітін тривалий час обіймав посаду командира зведеного штурмового батальйону резерву 68 бригади, нині очолює Київську 5 штурмову бригаду, – прим. авт.).
– Я офіцер, на війні з 2014 року, – розповідає Федір Федорович. – Рішення Богдана йти воювати мене дещо спантеличило. Бо він ніколи не служив в армії. Хочу сказати, що брат завжди був сміливим; зізнаюсь – сміливішим за мене! Наш батько Федір Дмитрович учив нас: слово і твоє рішення має бути таким же непохитним, як ти сам. Богдан завжди дотримував слова. Його рішення йти на війну, боронити Україну, було також твердим, зваженим і рішучим.
Після поранень, отриманих у боях під Сєвєродонецьком, Богдана відправили в Бахмутський госпіталь. Тоді, користуючись своїм авторитетом у бригаді та взагалі у військах, вмовив командування перевести брата до мене – в управління. І треба ж такому було статися, що ворог завдав йому смертельного поранення на тій дорозі, якою я часто їздив, виконуючи бойові завдання у складі лінійних підрозділів як командир роти, батальйону.
Богдан був мобілізований у 115 бригаду – бійцем 6 роти 2 батальйону. Після його смерті добровільно прийняв для себе рішення піти з посади, яку обіймав
в управлінні. Командуючий корпусом резерву перепризначив мене в лінійні підрозділи – я став командиром 6 роти 2 батальйону, але вже 68 бригади. Ось
такий збіг. Символічно, хіба не так? Я не дивися ні на звання, ні на посади – хотів помститися за брата. Не знаю, чи загинув від моїх дій саме той, хто був безпосередньо причетний до братової смерті, але ураження противнику в тому напрямку – під Вугледаром – я наніс добряче.
Місце загибелі брата назавжди зафіксувалося в моїй пам’яті. Понівечене авто розібрали – довго бовванів лише корпус, лежало броньоване скло. То була
беха, трійка, він давно таку хотів, і в ній загинув.
Війна змінила Богдана
Богдан дуже змінився під час війни. Мені його не вистачає. Я знаю, що він мені дуже допомагає. Не знаю, як це пояснити, але серцем відчуваю. Приміром, я і раніше приймав сміливі рішення, але зараз приймаю дуже сміливі й швидкі, здійснюю їх відразу. Така поведінка була притаманна більше Богдану. Він часто повторював фразу: життя одне, не думай – дій, ось так я в бою. А ще казав: немає часу, пофік, на місці розберемось! До війни він інший слоган використовував: «Жити на всі бабки!». Я добавив собі його поведінку.
Братові нелегко було працювати в Європі. Тому він мене дивував, що так легко тратить ті зароблені кошти. Собі дозволити такого не міг – я військовий, перебував на війні в зоні АТО, а вдома – троє дітей. Але і цю поведінку я від брата перейняв. І все виходить!
Менший брат був прикладом для старшого
Хоча я старший за нього, але таке відчуття, що він був прикладом. Там, на війні, ми в один період проживали разом. Хоча це не дозволялося: моя посада
була вищою за штатом навіть за його безпосереднього командира. Але в ті моменти не спалось обом. У нас схожі не тільки характери, але й поранення.
В один і той самий час ми мучились від їхніх наслідків. Богдан у цивільному житті був кухарем, але на війні їжу готувати не хотів.Казав: хочете, можу фірмову мівіну запарити чи зварити куплених пельменів.
Правда, на моє день народження, на якому він був останній раз, усе-таки долучився до кулінарії – готував страви. Адже тоді зібралося багато гостей, і
не тільки з 68-ї бригади.
Він любив життя і за нього боровся. І не розумів інших, яким була байдужа війна. Якось зізнався: дуже шкодую, що раніше критикував, брате, за твоє рішення піти на війну в 2014 році; ще тоді треба було приєднатися до тебе. Бо бачив, як тебе виснажує ця проклята війна, як ти переживаєш за дітей. А в мене дітей немає. Ти повинен бути вдома, а я – зі зброєю в руках. А я пішов захищати Вітчизну лише в 2022 році.
Був момент, коли ми мали змогу воювати вдвох, але це вже інша історія, і не все можна розповідати. Без перебільшення скажу: такого бійця як брат у моєму штурмовому батальйоні дуже не вистачає!
Василь ЗАКРЕВСЬКИЙ
Матеріал підготовлено за підтримки ГО «Інститут масової інформації» в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network.
Список публікацій
Рівне попрощалося із полеглим 29-річним Захисником Богданом Нікітіним // Горинь
У Рівному попрощались із загиблим військовим Богданом Нікітіним // Суспільне .Рівне
Богдан кілька разів уникав смерті, але… Особливе прощання з Героєм у Рівному (ФОТО) // Раадіо Трек: НОВИНИ.