Оксенюк Андрій Андрійович, житель с. Городище, 1987 року народження. Старший лейтенант поліції Андрій Оксенюк працював старшим інспектором 1-го відділу з проведення спеціальних операцій (штурмовий) управління «Корпус оперативно-раптової дії» Головного управління Національної поліції в Рівненській області. Службі в органах внутрішніх справ він присвятив понад 16 років. Спецпризначенцем «КОРДу» став від початку створення спецпідрозділу у листопаді 2016 року. Захищав територіальну цілісність України в зоні АТО.
Від початку повномасштабного вторгнення росії на територію України був у складі зведеного полку Національної поліції України «Сафарі», в складі якого виконував завдання з військовослужбовцями ЗСУ, Національної гвардії України з відсічі збройної агресії російської федерації, звільнення територій населених пунктів від окупантів.
Загинув 22.05.2022 року в селі Вільноандріївка, Запорізької області.
Без батька залишилися семирічна донька та трирічний син.
Публікації про Оксенюка А
35-річний лейтенант поліції Ігор Марков35-річний старший лейтенант поліції Андрій Оксенюк31-річний капітан поліції Тарас Мельник33-річний капітан поліції Сергій Шевчук31-річний капітан поліції Василь НисинецьБоєць КОРДу Андрій Оксенюк загинув під час бойового завдання 22 травня 2022 року. По місцю їх дислокації вороги завдали ракетного удару.
Повідомляють у пресслужбі поліції Рівненщини.
Старший лейтенант поліції Андрій Оксенюк працював старшим інспектором 1-го відділу з проведення спеціальних операцій (штурмовий) управління «Корпус оперативно-раптової дії» Головного управління Національної поліції в Рівненській області. Службі в органах внутрішніх справ він присвятив понад 15 років. Спецпризначенцем «КОРДу» став від початку створення спецпідрозділу у листопаді 2016 року.
«Це перший наш набір, бійці тут із самого початку, — розповідає Оксана Ковальчук, заступниця начальника управління «КОРД» ГУНП в Рівненській області. — Вони повірили у цей підрозділ і з першого дня залишились тут. Це можна сказати був наш головний кістяк. Наш хребет. На них рівнялись. Вони вчили та допомагали молодим».
Андрій Оксенюк професійно займався греко-римською боротьбою, а у підрозділі був парамедиком. Обравши вузьку для себе спеціалізацію, навчив основ тактичної медицини й молодого бійця, який прийшов у 2020 році.
Від початку повномасштабного вторгнення росії на територію України був у складі зведеного полку Національної поліції України «Сафарі». Коли постало питання нового відрядження у зону активних бойових дій саме Андрій поїхав, оскільки там потрібен був тактичний медик.
Страшна звістка прилетіла на світанку 22 травня 2022 року після влучання ворожої ракети у місце дислокації їхнього зведеного підрозділу. Лише в Андрія Оксенюка вцілів телефон.
«Я не міг повірити, не розумів, що сталося, — розповідає командир спецпризначенців Сергій Нетребич. — Я одягнувся, приїхав на роботу почав обдзвонювати усіх, хто там був. Гудки йшли лише до Андрія. В мене була надія, що він зараз підніме слухавку, пояснить усе, що сталося, і розраховував, що наші лише поранені. Я до останнього не вірив». Утім, реальність виявилась куди жорстокішою.
Дружина Ірина пригадує, що неодноразово просила чоловіка, аби полишив небезпечну службу. Але після 2015 року, коли Андрій брав участь в зоні АТО зрозуміла: усе марно — він жив службою і змінювати її не збирався. Хоча колеги запевняють, Андрій був прекрасним сім’янином і проводив із родиною кожну вільну хвилинку. У нього залишилися дружина та двоє діток: донька Ангеліна та син Ярославчик.
Агресія росії внесла свої зміни у долю родини ще у 2014 році. Випадкова зустріч викликала інтерес в обох. Почали зустрічатися і запланували одружитись 5 липня 2014. Та буремні події на Сході України покликали Андрія в зону ООС. Тож тоді за день до від’їзду, 24 червня, без роздумів пара у РАЦСі офіційно зареєструвала шлюб.
Андрій украй рідко ділився своїми переживаннями.
«Це не та людина, яка розказуватиме про небезпеку. Він жив цим підрозділом», — каже Іра.
Проте сьогодні жінка з болем усвідомлює, що, вочевидь, не робота була на першому місці в Андрія, а діти.
«Він так любив дітей, він завжди із роботи поспішав додому. Його діти ніколи не називали татом, лише татусь». Пишався донечкою, а разом із сином втілював у життя своє захоплення — ходив на риболовлю».
«Дуже хазяйновитий, домашній, сімейний, добрий, — розповідає про колегу Оксана Ковальчук, заступниця начальника управління «КОРД». — Діти просто копії Андрія, він усе спішив додому».
А бійці спецпідрозділу про Андрія кажуть — майстер на всі руки. Саме він зі своїм напарником та вірним другом Ігорем Марковим облаштували кімнату для проведення тактичних занять. Товаришували, тож разом поїхали й у своє останнє відрядження.
«Андрій був дуже хорошим хлопцем, дружній, він завжди допоможе, будь-кому хто б не звернувся», — підкреслює Дмитро Бражник, інспектор 1-го відділу з проведення спеціальних операцій (штурмовий) управління «КОРД».
Справжнім другом називає чоловіка і його дружина Ірина. «Моя опора та мій порадник. Я дзвонила йому, поплакатись, він завжди вислухає. А зараз немає Андрія, немає з ким поділитись своїм болем».
Усі, хто знав Андрія Оксенюка, стверджують, що він страшенно любив життя і мав масу планів. Навіть перед початком війни, перед від’їздом для підтвердження сертифіката бійця групи «А» до Київщини, обіцяв дружині, що повернеться, і вони обов’язково поїдуть на море.
Старший лейтенант поліції героїчно загинув на 35-му році життя. За час служби заохочувався п’ять разів.
Представлений до нагородження державною нагородою України, посмертно.
Їх імена у нашій пам’яті навічно
Непоправних втрат зазнала Україна, Рівненщина і наш березнівський край. Під час виконання службового завдання щодо захисту суверенітету, територіальної цілісності нашої незалежної держави від віроломного нападу російських агресорів загинула група елітного спецрозділу КОРД ГУНП в Рівненській області. Серед них наші відважні земляки тридцятиоднорічний капітан Василь Нисинець та тридцятипятирічний старший лейтенант Андрій Оксенюк з Городища. Вони обоє багато років віддали службі в органах внутрішніх справ і були взірцем професіоналізму та відмінного виконання обовязків. Такими зарекомендували себе наші Герої – земляки у зоні бойових дій.
Невтішне горе впало чорною хмарою на сім’ї полеглих— без любого татуся залишилися семирічна донька і трирічний син Андрія Оксенюка. Лише два рочки виповнилося доньці Василя Нисинця. У вічнім смутку будуть батьки, дружини, діти, усі рідні та близькі цих молодих загиблих патріотів України.
Минулої неділі відбулися похорони наших земляків. Напевно, все доросле населення села зібралося біля місцевого будинку культури, щоб попрощатися зі своїми відважними односельчанами, віддати шану їх подвигові в ім’я нашої свободи і незалежності. В багатьох в руках жовто-блакитні букети квітів, а в очах сльози жалю і скорбота за полеглими. Жителі Городища і навколишніх сіл, стоячи на колінах, зустріли траурний кортеж, який прибув з Рівного. Потім процесія в маєві державних прапорів і чорних хустинок під журливі звуки мелодії духового оркестру попрямувала центральною вулицею села. А на роздоріжжі розділилася у напрямках до батьківських осель Василя Нисинця та Андрія Оксенюка, де рідні, близькі, друзі та колеги щиро вклонилися їх па́м’яті і поклали квіти шани.
Попрощатися з Героями прибули працівники поліції, ветерани АТО, також в траурній церемонії взяли участь представники влади – відповідно перший заступник міського голови Анатолій Кошманюк та заступник Богдан Дроженець, сільський староста Городища Юрій Плескач. Всі вони схилили голови в скорботі за полеглими патріотами України. Заупокійна служба за загиблим Андрієм Оксенюком відбулася у Свято-Петро- Павлівському храмі ПЦУ, а за Василем Нисинцем в церкві Різдва Пресвятої Богородиці УПЦ.
Минуть дні, місяці і роки, та память про Героїв-земляків буде завжди з нами, у наших серцях і молитвах, в символах перемоги волелюбного українського народу над російськими агресорами.
Павло РАЧОК
Навічно у меморіалі слави
Сонячної двадцять другої травневої днини подихав легенький вітерець. Він то ніжно огортав своїм подихом, то вередливо загравав із сонячними променями, ховаючи їх за легенькими пухнастими білими хмаринками, які, наче небесні ангели, кружляли над нами. Цього теплого дня холодом болю огорталися душі присутніх, які прийшли на подвір’я Городищенського ліцею, щоб взяти участь у відкритті меморіальних дошок захисникам, які любили свою Україну і мужньо стояли на сторожі її волі і незалежності.При вході у приміщення навчального закладу, випускниками якого були звитяжці, на столі, вкритому вишитими рушниками, розмістили портрети героїв, котрі, наче запрошували на урочисту лінійку в їхню честь. Мітинг розпочали ведучі, які коротенько розповіли про життя і мужність кожного з них.
На 88 день війни саме 22 травня 2022 року прийшла звістка про загибель Оксенюка Андрія Андрійовича, який працював старшим інспектором 1-го відділу з проведення спеціальних операцій, а у підрозділі був парамедиком. Справжній друг, найдорожчий син, хороший порадник дружині і діткам, люблячий татусь. Під час виконання службового завдання у складі елітного підрозділу КОРД Головного управління Національної поліції в Рівненський області він героїчно загинув на 35-му році життя. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Нестримне бажання рости і розвиватися, активно займатися спортом з набуттям навичок у боротьбі самбо – так характеризували Нисинця Василя Васильовича. Він неодноразово відстоював честь управління поліції Рівненської області на різноманітних змаганнях. Про це розповідали здобуті медалі і кубки. З 2014 року став на захист територіальної цілісності України в зоні АТО, а у 2016 поповнив частину новоствореного спецпідрозділу КОРД. Він вміло поєднував службу і родинні обов’язки, тому був чудовим татом для донечки, турботливим сином для мами і люблячим чоловіком дружині. Капітан поліції також героїчно загинув 22 травня 2022 року на 31-му році життя. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Фурсяк Віталій Олександрович народився 1989 року, навчався, здобував професію, працював, а з 15 березня 2022 року перебував на службі у військовій частині А4056, з 15 квітня брав участь у бойових діях на території Донецької області, а через кілька днів загинув, виконуючи бойове завдання, віддавши своє молоде життя за волю і незалежність України.
Він був хорошою людиною, люблячим татом , найдорожчою дитиною у мами і найкращим чоловіком дружині.Мужні ,відважні воїни,які навчалися, складали плани, вірили і надіялися… Але зла рука російського агресора обірвала їх життя . Як розірване намисто, розсипалися їх бажання і мрії, згасло для них сонце і все довкола одягнулося в сум і печаль.
На урочистостях були присутні рідні загиблих, представники місцевої влади, духовенство, педагоги, ліцеїсти, поліцейські, військові та односельчани.
Слова вдячності, слави і шани, адресовані синам, чоловікам та татусям прийшли прийняти матері, дружини з дітками, яким ліцеїсти вручили трояндові букети.
Перед присутніми на відкритті пам’ятного знака виступили голова Березнівської територіальної громади Руслан Пилипчук, в. о. начальника першого відділення районного центру комплектування та соціальної підтримки майор А. П. Пилипака, від представників спецрозділу КОРД у Рівненський області капітан поліції М. А. Чутик та директор місцевого ліцею Л. Є. Гурінчук.
Почесне право відкрити меморіальні дошки воїнам – захисникам А. А. Оксенюку, В. В. Нисинцю та В. О. Фурсяку було надано матерям героїв Надії Іванівні Оксенюк, Марії Петрівні Нисинець, Галині Юхимівні Фурсяк. Затихло все довкола, згорьовані матері піднімаються по сходах, опустилася завіса, а з холодного граніту дивилися молоді усміхнені обличчя загиблих. Вони по-різному проходили свій шлях, але війна однаково жорстоко обірвала їх життя. Встановлені на стіні ліцею меморіальні дошки завжди будуть розповідати про мужність героїв і нагадувати всім про жорстокість війни, про материнський біль.
Хвилиною мовчання присутні вшанували пам'ять всіх загиблих у російсько-українській війні. Герої не вмирають, вони назавжди у серцях живих. Квіти пам’яті лягали до меморіальних дошок загиблих, оплакували пам'ять своїх синів матері. У всіх людей, які були присутні на відкритті, по обличчю котилися сльози печалі і жалю. Колеги, друзі та рідні відвідали могили героїв , які продовжують свою службу у небесному війську.
«Слава Україні!» – лунало довкола. «Героям слава!» – звучало у відповідь.
Марія АНТОНЮК.
.
Список публікацій
Антонюк М. Навічно у меморіалі слави / М. Антонюк // Надслучанський вісник : Березнівська районна газета. – 2023. – N 22/1 черв./. – С. 4.
Рачок П. Їх імена у нашій пам’яті навічно / П. Рачок // Надслучанський вісник : Березнівська районна газета. – 2022. – N 22/2 черв./. – С. 2-3.
Під час виконання службого завдання щодо захисту суверенітету, територіальної цілісності нашої незалежної держави від російського агресора загинула група елітного спецпідрозділу КОРД ГУНП в Рівненській області, серед яких капітан Василь Нисинець та старший лейтенант Андрій Оксенюк з села Городища Березнівщини.
Рівненський боєць КОРДу Андрій Оксенюк загинув під час ракетного обстрілу // Рівненські новини
Вважалися зниклими: п`ятеро «кордівців» з Рівненщини загинули на війні // Рівне вечірнє
Пам’яті рівненського КОРДівця, парамедика Андрія Оксенюка // Укрінформ