Сеник Микола Михайлович (27.11.1963-23.07.2023) – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Сеник Микола Михайлович народився 27 листопада 1963 року у місті Костопіль. Після закінчення школи навчався у Рівненському педагогічному інституті та у Києві. Працював учителем фізики, математики та історії у Пеньківській гімназії та гімназії ім. Т.Г. Шевченка у Костополі. Згодом займатися підприємницькою діяльністю.

На початку повномасштабної війни Микола повернувся з-за кордону. У березні пішов добровольцем захищати нашу державу, військову службу проходив у військовій частині А7014. Він був сержантом взводу, командиром відділення управління механізованого батальйону.

Микола був сміливим і відданим воїном, який ставив інтереси нашої нації понад усе. За його подвиги та відданість державі він був неодноразово нагороджений.

23 липня 2023 року 59-річний Микола Сеник загинув унаслідок штурмових дій з боку російської армії поблизу населеного пункту Невське Луганської області.

Прощалися з Героєм на майдані Шевченка у Костополі. Тут зібралися рідні та близькі Героя, громадськість та представники влади. Чин похорону відбувся у соборі святих апостолів Петра і Павла ПЦУ.

Поховали Захисника на «Новому» кладовищі поруч із іншими воїнами Небесного легіону.

За його подвиги та відданість державі Сеник Микола був нагороджений:

Нагрудним знаком «За зразкову службу» ( наказ Міністра Оборони України від 04.04.2023 року №368),

медаллю «Ветеран війни – особливі заслуги» (наказ від 11.05.2023 року);
медаллю «За оборону рідної держави» (наказ від 22.09.2023 року № 1327) ( посмертно);

ВІдповідно до Указу Президента України від 03.04.2024 року №215 “за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку сержант Сеник Микола Михайлович нагороджений орденом « За мужність III ступеня» (посмертно)

Публікації про Сеника М.

Спогади:

Розповідає Галина, дружина :

«Микола був гідною людиною, справжнім захисником. Коли почалась повномасштабна війна, він одразу повернувся додому з-за кордону і не пожалів свого життя, щоб захистити нас, щоб ми спокійно жили. Великий патріот своєї країни, який завжди відстоював її інтереси та прагнув, щоб ми жили у вільній Україні. Микола був надзвичайно добрим, відданим, відкритим…».

Лілія, донька

« У дитинстві полюбляла разом з татом розгадувати ребуси, головоломки, грати у шахи. Запам’ятала, як разом будували «копієчні» вежі і рахували десятками. Згодом математика стала моїм улюбленим предметом і визначила професію».

Софія, донька

«Коли я росла, тато більше був на заробітках. Пам’ятаю: його приїзд- це свято, гостинці, покупки і обов’язково розважальна мандрівка у Рівне. А ще тато доступно пояснював мені закони фізики, багато розповідав про сузір’я, які ми разом розглядали на зоряному небі. Мені дуже не вистачає його підтримки і порад.

Олег Грищук, побратим

«Легендарна для мене людина. Я навіть і не знав, що він Микола, він завжди був просто « Михайлович». Коли ми познайомились, йому було 58, загинув у 59. На стадії формування бригади я ще думав: « Ой, діду, ти там захекаєшся ходити, яке там бігати». Але як я помилився. Михайлович давав фору всім! Турист з молоду, який облазив півсвіту з наплічником. Коли познайомились, він був зв’язківцем, але жага бою привела його до посади командира відділення. Він проходив вже на війні десятки кілометрів, у будь-яку годину доби та погоду ходив до хлопців на позиції та заносив їм батарейки до рації і казав:« Хай хлопці сидять та не вилазять, бо ще підстрелять, а я вже своє пожив, мене не так шкода». Але була інша сторона. Я її бачив, тому знав, чому Микола ходив на позиції: він хотів у бій. Якось ми групою пішли на саму гарячу ділянку і прийшли якраз на початок бою. Михайлович змінився, оскалився і дав такий концерт: працював, наче він все життя цим тільки і займався.

Справжній герой та гордість України, для мене приклад справжнього чоловіка та козака! Честь знати особисто та бути в одному бою. Вічна пам’ять».

Світлини із домашнього архіву