Шаварський Андрій Михайлович (01.03.1976-11.05.2023) – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Народився Андрій Михайлович 01 березня 1976 року у м. Костополі Рівненської області.

У 1983- 1991рр.навчався у Костопільській ЗОШ № 2 .Протягом 1991- 1993рр. у ЗОШ № 6. У дитинстві та в юнацькі роки активно займався футболом у Костопільській ДЮСШ.

У 1993- 1994рр. першу фахову освіту будівельного електрослюсаря здобув у Костопільському СПТУ № 14. Строкову службу проходив у Національній гвардії України у м. Миколаєві. ( 1994- 1996рр. )

Після служби повернувся додому вступив у 1997- 2001рр. до Рівненського сільськогосподарського технікуму і здобув освіту юриста.

За спеціальністю не працював, Після декількох років роботи в Польщі повернувся до України, працював у територіальному центрі соціального обслуговування. Потім знову робота за кордоном.

А 18 липня 2022 року був призваний на військову службу по мобілізації у військову частину А7098 та був призначений командиром відділення 3 кулеметного взводу. За час військової служби двічі був підвищений у званні.

Захищав кордони України на Сумщині, а згодом, у грудні 2022 року, у складі 14 окремого стрілецького батальйону «Полісся» був направлений для виконання бойових завдань на Донеччині.

У січні 2023 року у званні старшого сержанта Андрій був призначений командиром 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти. Спочатку підрозділ воював у напрямку н.п. Новоселівка, Нью-Йорк, Майорськ. Потім був передислокований у Бахмутському напрямку (н.п. Оріхово-Василівка).

Герой Андрій Шаварський загинув 11 травня 2023 року під час виконання військового обов’язку в районі населеного пункту Оріхово – Василівка Донецької області, внаслідок ворожого обстрілу.

Публікації про Шаварського А.

Провели сьогодні в останню путь нашого Героя, відданого захисника України Андрія Шаварського.

Захисник був прикладом та опорою для всієї своєї родини. Добрий, чесний, вірний… Він завжди був готовий допомогти людям, не відмовляв. Андрій був старшим сержантом військової частини А7098.

Провести в останню дорогу захисника прийшли його рідні, друзі, побратими, представники влади та жителі громади.

Чин похорону відбувся у соборі святих апостолів Петра та Павла.

По завершенню Героя провели пішою ходою до Майдану Шевченка.

Захисника поховали на кладовищі м.Костопіль, вул. Пилипа Орлика.

Вічна пам‘ять!

За матеріалами Костопільської міської ради

Спогади мами:
З дитинства Андрій був надзвичайно розумним, допитливим, кмітливим та веселим хлопцем, любив пожартувати, про таких кажуть: «Душа компанії». Мав надзвичайно гостре відчуття справедливості, через яке у подальшому житті йому було дещо складно. Був спокійним та врівноваженим, особливих прикрощів ніколи не завдавав. Дуже любив читати. Перечитав усю домашню бібліотеку, а вона була солідною. Ми його називали «ходячою енциклопедією», і це було
справедливо, адже Андрій мав відповіді майже на всі запитання. У березні 2023 року Андрій був вдома у короткостроковій відпустці. Додому він прийшов дуже пригнічений, майже ні з ким не хотів спілкуватися. Відволікався від того страхіття, що бачив та пережив на фронті, риболовлею. Вудки до рук – і на річку або відсипався. Ось так пройшов його відпочинок. З відпустки був відкликаний у зв’язку із загостренням ситуації на фронті, зокрема на Бахмутському напрямку. Був хорошим командиром, піклувався про кожного бійця свого взводу, оберігав бійців та захищав. Але, на жаль, не вберігся сам…Останній раз виходив на зв’язок 10 травня 2023 року, і саме в цей день написав своїй дівчині останні три короткі слова: «Йдемо на штурм..»
11 травня 2023 року. Ця дата стала самою чорною та трагічною у нашому житті назавжди. Побратими, які приїхали провести його в останню земну дорогу,
високо оцінили людські та професійні якості Андрія та відзначили, що він був дуже хорошим командиром та побратимом, саме побратимом, бо був їм,
як брат. І прощальний напис на величезній кошику квітів : «Немає більшої любові за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх…(Іоана 15:13)»,- засвідчив їхні слова…
Йому назавжди 47…

Спогади сестри Олени:
Андрій був турботливим сином та братом, нереальним дядьком для своїх племінників Тараса та Марини, адже створити власну сім’ю в нього не склалося. Тому всю свою любов та турботу він дарував мамі Галині Василівні та тату Михайлу Йосиповичу, тато після тяжкої хвороби потребував значної уваги та піклування. Але у 2016 році тата не стало і більшої уваги та турботи стала потребувати мама. Тому він залишився працювати в Україні.
Попри роботу у нього було улюблене заняття – риболовля. Наша родина Шаварських надзвичайно полюбляла займатися риболовлею, починаючи від діда Йосипа Семеновича та батька Михайла Йосиповича. Андрій також був пристрасним рибалкою, саме рибалкою, а не браконьєром, адже ловив рибу виключно вудкою і практично ніколи не повертався додому без здобичі, якесь було у нього таке везіння. Разом із однодумцями займався зарибленням річки Замчисько. Адже
потрібно було відновлювати популяцію риби. І все було б чудово, але…
У наші двері постукала війна… І Андрій, не роздумуючи, взяв документи та пішов до військкомату. Хоча за станом здоров’я він міг не йти на фронт і мама хворіла та потребувала сторонньої допомоги. Але він сказав: «А хто піде воювати? Хлопці двадцятилітні, які у війну грали у комп’ютері?»
Та йому сказали чекати. І він чекав.

Відлітають Соколи… тільки не з нашого серця

11 травня під час виконання військового обов’язку поблизу Донецької області загинув Андрій Шаварський з Костополя.

Кожна звістка про загибель наших захисників відгукується болем у серцях українців, бо втрачаємо цвіт нації. Соколи відлітають, але не з нашого серця…

З великим сумом дізналася про загибель 11 травня під час виконання військового обов’язку поблизу Донецької області Андрія Шаварського з Костополя. Він був старшим сержантом в. ч. 70998.

…Андрія Шаварського та його сім’ю — маму Галину Василівну, батька Михайла Йосиповича, сестру Олену — я знала особисто, бо свого часу жила в Костополі в одній багатоповерхівці з ними, були сусідами. Тож юнацькі роки Андрія минали на моїх очах. Він добре навчався у школі, гідно служив у Національній гвардії, не завдавав прикрощів батькам, був товариським і розумним, розумів гумор, часто й сам жартував.

З трепетом і великою любов’ю ставився Андрій до своїх племінників Тараса й Маринки — дітей сестри Олени. Тарас у дитинстві як дві краплі води був схожий на свого дядька, то люди не раз через таку схожість сприймали Андрія за його тата. З таких ситуацій Андрій виходив із гумором — не розвінчував припущень…

Андрій шанував і поважав батьків, а після смерті тата Михайла Йосиповича фактично став главою сім’ї, піклувався про маму. Коли Галина Василівна хворіла чи була зайнята на роботі (свого часу працювала помічником народного депутата України), Андрій не цурався домашньої роботи, аби зробити мамі приємне. Готував смачні страви для неї.

«Мій Андрій усе вміє», — з гордістю і вдячністю говорила про сина Галина Василівна — жінка мудра, толерантна, доброзичлива.

…Уже 24 роки як я переїхала у Рівне, наше спілкування з Шаварськими ставало рідшим — далася взнаки відстань. І все ж цікавилася колишніми сусідами, інколи зідзвонювалися з Галиною Василівною. Від костопільчан дізналася, що Андрій на фронті, тож у молитві бажала йому повернутися додому живим.

І він повернувся, щоправда, ненадовго — у відпустку, під час якої ще й лікувався. Куди й поділися веселі бісики у його очах!..

Ось що розповів про Андрія редактор місцевої газети Олександр Никончук, який теж добре знав його та всіх Шаварських:

— Андрія зустрів на містку через річку Замчисько з вудкою. Там і сфотографував на згадку. Стомлений, але привітний, він відірвався від свого улюбленого заняття — риболовлі — і приділив мені кілька хвилин. Розповів, що до ЗСУ його мобілізували влітку 2022-го. Після проходження військової підготовки брав участь у боях з ворогом у Донецькій області, зокрема в Бахмуті. Оце й усе про війну. Сказав, що після бахмутського пекла риболовлею знімає напруження та заспокоює нерви. «Адже там, у Бахмуті, — зізнався Андрій, — важко не так фізично, як морально. Ворожих солдатів більше, ніж комарів навесні. Вони пруть і пруть на наші позиції. Ми їх знищуємо, а вони лізуть і лізуть… Найтяжче ж дивитися на своїх поранених та вбитих побратимів». Я побажав Андрію, щоб після Перемоги він та його бойові побратими живими повернулися додому. Аж раптом така сумна звістка облетіла Костопіль і всю громаду — Андрій загинув… Усе місто зустрічало Героя на колінах, віддаючи йому шану… Хоча я був на похоронах, та досі переді мною Андрій Шаварський — живий, з вудочкою, — завершив Олександр Никончук.

Нема таких слів, аби втішити згорьовану від втрати сина матір Галину Василівну… Єдине, що ми можемо зробити, — поважати її, що виростила такого чудового і мужнього сина, справжнього чоловіка, а також пам’ятати його — усміхненого життєлюба, з веселими іскорками в очах. Таким він залишиться у моєму серці. Світла йому пам’ять!

Олександра Юркова , кориспондент зазети “Голос України”