Шевчук Данило Сергійович народився 10 січня 2001 року в місті Костопіль. 2017 році закінчив місцеву загальноосвітню школу №2. Потім вирішив пов’язати своє життя із військовою справою і підписав контракт із Збройними Силами України.
Данило займався спортом, любив життя та мріяв жити у вільній країні. На момент повномасштабної війни Данило був бійцем 122-го батальйону 81-ї окремої аеромобільної бригади. Служив у роті вогневої підтримки.
22 – річний Данило Шевчук загинув 12 лютого 2023 року у бою за нашу Батьківщину, її свободу і Незалежність, під час артилерійського обстрілу зі сторони противника в населеному пункті Білогорівка, Луганської області, гідно виконуючи свій військовий обов’язок. Данило довгий час вважався зниклим безвісти.
Данило Шевчук виявив стійкість і мужність у бою за нашу Батьківщину, був . один із наймолодших Героїв України.
16 березня 2023 року Героя поховали на “Новому” кладовищі м. Костопіль поруч з іншими Воїнами Небесного Легіону.
Вдома на Данила чекали мама Аліна, брат Артем, бабуся Наталія, близькі та друзі.
Згідно УКАЗУ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №684/2023 “За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку” орденом “За мужність” ІІІ ступеня нагороджнго солдата ШЕВЧУКА Данила Сергійовича (посмертно)
Публікації про Шевчука Д.
6 березня 2023 року, жителі Костопільської громади віддати належну шану та гідно провели в останню дорогу Героя, який поклав своє життя за свободу і незалежність України!
– Нехай добрий спомин про Данила Шевчука буде сильнішим за смерть. Схиляємо голови перед світлою пам’яттю нашого земляка. Найщиріші слова підтримки близьким, рідним, побратимам полеглого Героя України, – йдеться у повідомленні Костопільської міської ради.
“Данило був хорошою та доброзичливою людиною», – зазначила знайома загиблого Альона.
«Данило Шевчук хоч і був молодим, проте справжнім воїном: безстрашним та вмотивованим. Глибоко сумуємо та розділяємо горе з родинами загиблих Героїв! Розділяємо сум та біль родин, які втратили на війні найрідніших. Подвиг та слава військовослужбовців Збройних Сил України навіки закарбована в пам’яті українців!» – написали на сторінці Рівненської РДА.
Спогади бабусі Ліщук Наталії Євстафіївни:
« Попри те, що Даніїл народився слабеньким з травмою хребта, він вже з 16 років чітко знав що робитиме в житті, але нікому про свої плани не говорив, навіть найближчим друзям, якщо щось вирішив для себе, то ніхто не міг переконати його у зворотному. Як і більшість його однолітків він бешкетував, шукав себе, займався паркуром і посилено тренувався, щоб бути готовим до служби в армії, а служити він прагнув саме в ДШВ і неймовірно пишався коли пройшов відбір і згодом отримав краповий берет, як символ приналежності до цього роду військ. Він був цілеспрямований, вмів дотримуватись даного слова, був гарним другом і ще кращим сином, братом, онуком.
Данюша приділяв багато уваги молодшому брату Артему і дуже любив маму, хоча в силу обставин вони мали небагато часу, щоб побути разом. Даниїл був дуже турботливим до рідних, навіть закупи в магазині не проходили без нього, він не давав ні мамі, ні мені носити важкі сумки. Ще до підписання Даником контракту, ми затіяли ремонт в будинку і не могли знайти людей для перекриття даху, то він організував свої друзів і під керівництвом майстра перекрили дах, не говорячи вже про інші дії в процесі ремонту, без нього не обходилось нічого, що було необхідно для завершення робіт. Він змінив кілька шкіл, але в зв’язку з тим, що у нього була родова травма хребта, в підлітковому віці він перестав рости і довелося його перевести в спецшколу – інтернат для дітей з порушенням опорно – рухового апарату і там він зміг розкрити себе. Даник був ведучим на масових заходах, здобув повагу від однокласників, вчителів, вихователів. Вже будучи військовослужбовцем, кожен раз, коли мав можливість навідував свою виховательку, дарував їй квіти, пригощав кавою. Данюша прожив коротке життя, але залишив про себе добру пам’ять. Хто його знав, він залишив невимовний біль і вічний сум, багато незавершених планів. Але він зробив найважливіше що тільки може зробити кожна людина для захисту своєї землі, своєї родини. Девіз Десантно – штурмових військ: «Завжди перші» і це повністю відповідає прагненням Данюши, він завжди був першим в допомозі друзям, рідним, був готовий стати на захист ображених, вмів відстояти свої переконання. Його девізом було: « Хто як не я» і він в повній мірі втілив це в своєму такому недовгому житті. Ми, його рідні, пишаємося нашим хлопчиком, любимо його і неймовірно сумуємо за ним.
Вічна слава і пам’ять всім нашим загиблим дітям, вони краще що в нас було і могло б бути в нашій країні. І ми всі в неоплатному боргу перед ними, і мивдячні їм, що вони дозволили нам бути їх рідними за той короткий час, що вони прожили поряд з нами ».
“Який нестерпний біль!Гинуть діти!Молоді,здорові,наше майбутнє. Обірвалось молоде життя …І більше не буде світанку…
Спочивай з Богом ,сину.Вічна пам’ять”, – Оксана Козачок
Світлини із домашнього архіву
Список публікацій
Шевчук Данило Сергійович // Костопільська міська рада
Десантник Данило Шевчук отримав смертельні … // Меморіал Платформа пам’яті:
У Костополі знову День жалоби: на Луганщині загинув молодий воїн // Рівне вечірнє
Костопільська громада попрощалася з Данилом Шевчуком // Рівне 1
16 березня в Рівненському районі в останню земну дорогу провели двох Захисників – Данила Шевчука та Івана Мацюка // Рівненська обласна державна
адміністрація