Шокот Вадим Русланович (28.11.1989 – 07.06.2023) – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Народився Вадим в с.Чудель (нині Вирівська ТГ). Пізніше батьки переїхали на проживання у м.Сарни: мама – Войтюк Галина Василівна, вітчим – Войтюк Микола Олексійович (виховував героя із дитинства).

Навчався Вадим в Сарненському ліцеї №2, який закінчив у 2007 році. Далі продовжив навчання у ВПУ № 22 (муляр, штукатур, маляр), яке закінчив у 2008 році. У дитинстві дуже любив автомобілі і збирав колекції модельок машин.

До війни працював у польській логістичній компанії, був водієм міжнародних перевезень, побував у багатьох країнах світу. Вадим в армії не служив, однак 25-го лютого він не вагаючись пішов у територіальну оборону і прийняв присягу на вірність Україні. У складі 60 батальйону «Поліські вовки» 104 бригади в/ч А7072 вирушив захищати східні рубежі країни. Вадим Шокот був нагороджений 09.01.2023 року нагрудним знаком Командувача об’єднаних сил ЗСУ «За службу та звитягу» ІІ ст.

агинув воїн 7 червня 2023 року, від артобстрілу на Донеччині в районі н.п. Дачне, захищаючи територіальну цілісність та незалежність України. У Героя залишилися батьки, сестра, дружина, син та донька.

Похований на Алеї Героїв у м.Сарни.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, Указом Президента України №465/2024 від 16 липня 2024 року, солдата Шокота Вадима Руслановича нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Публікації про Шокота В.

З Вадимом Шокотом прощалися на центральній площі міста Сарни 10 червня.

Сьогодні місяць,як проклята війна забрала тебе у нас …. Братику сумую за нашими розмовами ,мені тебе не вистачає…. серце розриває на шматки ,а смуток огорнув моє серце. Такий красень,такий життєлюб і сміхотун,таким назавжди ти залишися в наших споминах. Обіцяю ,що твої племінники будуть знати і пам’ятати,що їхній дядько Вадим Герой,котрий віддав своє життя за Батьківщину. Любимо і пам‘ятаємо.

Мій брат був справжнім патріотом і з перших днів війни став на захист держави,віддав найцінніше своє життя,йому навіки 33. Коли йшла мова про те,щоб він не приймав присягу,завжди чула відповідь:»»Хто як не я?».Пам‘ятаю свої слова:» Вадим,хто буде дбати про твоїх діток?» ,а він завжди відповідав із посмішкою:» Сестра не переживай, все буде добре». Тому благаю,не проходьте остронь і підпишіть петицію,щоб його дітки мали змогу отримати цю нагороду у пам‘ять про їх татка.

ВІДЕО

https://www.facebook.com/share/r/1AfzEX1Lsv

“Не можемо повірити,що клята війна забрала нашого Героя,нашого добряка,серце розривається від болю,він з Сергієм приїхали допомогти першими у тяжкі для нас часи,добра душа, добре серце,наш дорогий Ваді”, – Тамара Сорока

Вічна і світла пам’ять Вадиму!!! Не віриться, що більше ми його не побачимо, не побачимо ту щиру посмішку, яка не згасала на його обличчі.. Розділяю біль разом з вашою родиною та щиро співчуваю! Царство небесне нашому Герою! “, – Тамара Баланенко