Симонюк Андрій Вікторович народився 21 вересня 1981 року в смт Володимирець Рівненської області. В період з 1988 року по 1995 рік навчався в загальноосвітній школі № 125 м. Казань, республіка Татарстан, російської федерації.
У 1995 році вступив до Казанського Суворовського військового училища, яке закінчив у 1998 році. З 1998 по 1999 рік проходив військову службу та навчався в Казанській філії військово-артилерійського університету, м. Казань.
У вересні 1999 року переїхав на проживання в Україну, м.Рівне. Навчався в Українському державному університеті водного господарства та природокористування, де отримав повну вищу освіту за спеціальністю «підйомно – транспортні, будівельні, дорожні, меліоративні машини і обладнання та здобув кваліфікацію інженера – механіка.
Свою трудову діяльність Андрій СИМОНЮК розпочав у липні 2002 року на посаді інженера, пізніше переведений на посаду заступника начальника транспортного цеху, а згодом начальником транспортного цеху АТ «Рівневтормет». В період з 2005 по 2009 рік працював на посадах менеджера Приватного підприємства «РОМ» та ТОВ «Українська сірникова фабрика».
З травня 2009 року працював на державній службі в органах Мінприроди України, де пройшов шлях від провідного спеціаліста до начальника відділу.
Події 24 лютого Андрій сприйняв дуже болісно. Потай від дружини, доньок і батьків вирушив до військкомату. Андрій служив у полку “Азов”. Пройшов нелегкі навчання — на Львівщині, в рідній області та у столиці, з ним займалися американські спеціалісти. А вже у вересні вирушив на передову…
41-річний молодший сержант Андрій Симонюк помер у лікарні Києва 12 жовтня від осколкових поранень, отриманих під час артилерійського обстрілу поблизу Майорська Донецької області.
Без батька залишились дві доньки, у скорботі за найвірнішим чоловіком та сином – дружина та батьки.
Публікації про Симонюка А.
Служив у полку «Азов»: у Рівному в останню дорогу провели Героя (ФОТО)
Рівняни попрощалися із 41-річним молодшим сержантом Андрієм Симонюком
Андрій Симонюк багато часу приділяв своїй родині. Разом із дружиною виховали двох донечок 14 та 16 років.
— Ми так його любимо, він робив нас щасливими, – говорить про тата донька Таня.
— Андрій нікому нічого не сказав, просто пішов записуватися до війська. Кілька днів ходив у військкомат, ніяк не міг потрапити, бо черги були великі. Нам всім розказав, вже коли підписав контракт.
Він готовий був голіруч йти їх бити…
Він був такою світлою людиною, його всі любили. А усмішка — широка, щира — завжди була на обличчі.
Не знайдете фотографії, де б він не усміхався.
Його за оцю легку вдачу і постійну усмішку навіть прозвали «Містер позитив», – пригадала мама Героя Зоя.
Рідні переживали, але позитивний та оптимістично налаштований Андрій лише заспокоював: «Мам, все буде норм!».
— Їм там було важко, але як була можливість, він завжди старався написати. Повідомлення короткі «Цілую. Норм» — але їх було достатньо, щоб знати, що з ним все добре… Я уявити не можу, як йому було там, як він міг воювати. Адже Андрій був надзвичайно добрим, любив рибалку, ліс, тварин…
Котеня загублене чи покинуте, пташеня з гнізда випаде — він всім намагався допомогти. А якось у лісі знайшли маленьке оленя, якого мама покинула, то він куди тільки не дзвонив, щоб знати, як діяти, аби його вберегти. Потім ще вертався перевірити, як воно там.
Одна доброта, а не Андрій… І дівчата його такі самі…
— Ми поки що не знаємо, що саме сталося. Адже усі хлопці, з якими служив Андрій, зараз 
перебувають на передовій.
Нам лише сказали, що через це і приїхати на прощання не зможуть, бо ж у них там гаряче.
А я ж то розумію, що це означає — їх поливають справжнім свинцевим вогнем… – додає мама Андрія Симонюка.
Міський голова Рівного Олександр Третяк розповів:
– Андрій виріс у родині щирих українців, його батько – був військовим, тож про армійську витримку та випробування його син знав не з чуток. Справжній, щирий, вірний! Його назавжди запам’ятають вірним усміхненим сином своїх батьків та України, який ніколи не боявся брати на себе відповідальність
Згадують колеги
Олена Пісковець
Я пам’ятаю першу зустріч. Коли в коридорі нашого офісу, ще на Данила Галицького, зустріла невисокого хлопчину в хутряній шапці. І з того хутра – сяюча посмішка: «Привіт! Я – Андрій..»
Я пам’ятаю коли зимою, вже на Курчатова, бездомна собака привела щенят. І вони впали в глибоку яму. Поки всі висували ідеї, як їх врятувати, Андрій спустився в яму наповнену багнюкою, і витягнув щенят разом із їхньою мамою. До вечора для них був облаштований прихисток. Кожного дня Андрій провідував малечу, доглядав, годував, турбувався….
Я пам’ятаю новорічну ялинку в кабінеті Андрія ще в листопаді, бо ж «хочеться свята»….
Я пам’ятаю вареники на свято Андрія Первозванного, які вони ліпили всією сім’єю. І веселі жарти про те як ліпили вареники…
Я пам’ятаю, коли повернувшись з відрядження, бігла в твій кабінет – і ти рятував від «голодної смерті»
Я пам’ятаю як «експертна група» з чоловічої частини інспекції вибирали мені плазмовий телевізор і саме Андрій переконав купити такої моделі – бо прекрасно розбирався в техніці… І коли гасне екран телевізора, я плачу…
Я ПАМ’ЯТАЮ…..
Придатко Алла
Я не так довго працювала разом з тобою, але мені здається, що я знаю тебе все своє життя. Щоранку ти приходив на роботу і завжди відкривав двері в наш кабінет та вітався, не забуваючи при цьому пошуткувати. Твоєї позитивної енергетики вистачало на всіх.
Ти завжди приходив на допомогу своїм друзям та колегам. Ти не знав слова «НІ». Ти був справжньою підтримкою та опорою в будь якій ситуації.
Дуже швидко і гарно в тебе виходило організувати, і звичайний обід, і корпоративне свято. Після якого, ми довго перегляди фото і відео, які ти майстерно знімав. Тобі вдавалось все за що ти брався.
І здається, що так буде і надалі, бо Ти залишаєшся з нами. У наших згадках, душах і серцях.
Ярощук Сергій
Андрій завжди був добряком. Він допомагав всім чим міг, нікому не відмовляв.
В Андрія Кузьменка (лідера гурту «Скрябін») є пісня під назвою «Добряк». Складається таке враження, що Андрій є прототипом героя цієї пісні.
Світ жорстокий. На жаль не стало ще одного добряка. Герої не вмирають.
Він завжди залишиться в наших серцях.
Святослав Бузан
Ми пропрацювали пліч о пліч багато років. Його турбота була відчутна і на роботі, і поза нею. Наші робочі відносини дуже швидко переросли в дещо більше.
Це людина, з якою можна було годинами розмовляти про життя та все що оточує. Він вмів послухати, підтримати та порадити. З ним неможливо було посваритись, це була суцільна толерантність по відношенню до колег і друзів.
Незважаючи на значну різницю у віці, Андрій суттєво молодший, в нього можна було багато чому повчитись.
Оптимізм Андрія вселяв надію, він підтримував нас, незважаючи на те, що йому було важко.
Андрій це світла людина. Його світло буде світити завжди.
Кажуть: “Герої не вмирають”… Скажу вам відверто – ВМИРАЮТЬ!!!Біль, розпач, зневіра, злість, сум, сльози, – далеко не всі почуття та емоції.КУМЕ!!! Як ти міг? Пішов так рано! І як тепер далі? Хто назве мене “шурупом”??? Хто скаже: “кумчику, як в тебе справи?” (нікому не дозволю тепер називати мене КУМЧИКОМ).Щкодую за кожен день, проведений не разом… за кожну хвилину без спілкування.Кумо, Лесю! немає слів, щоб висловити нашу біль!!!З кумом Андрієм я знайомий десь з 2003-2004 року, хоч здається знав його все
життя. Моя дружина Олена з дитинства росла разом з дружиною Андрія – Лесею, вони жили в одному під’їзді, ходили в один клас і були (і є) найкращими подругами. Сам момент знайомства з Андрієм не пам’ятаю…
Наші весілля були в одному році і в тому ж місяці!- вересень 2005 року. Леся мала бути дружкою на нашому весіллі, але була «при надії», тому «того разу не вдалося поріднитися». Ми були впевнені, що прийде час і, обов’язково станемо кумами. Так воно і сталося – ми з дружиною мали за честь бути хрещеними батьками молодшої донечки Лесі та Андрія – Танюши.
Добре запам’яталося знайомство (мабуть – перші гостини в Андрія з Лесею на їхній новій квартирі) з батьками Андрія. Пан Віктор та пані Зоя мегапозитивні, життєрадісні, неупереджені, оптимістичні. То хіба в таких батьків міг бути інакший син?
Тепер про нас з Кумом! (не дарма з великої літери) . Андрій…. «Андрюха» – багато чому навчив нас перший домашній улюбленець шиншила Чуча – подарований Андрієм (це вже потім, за його прикладом, у нас з’явилися рибки, папуги, коти, собаки…).
Незабутніми були: перша сімейна поїздка на Біле Озеро, організована Андрієм , перша сімейна риболовля з наметами (раніше я сам їздив), фідерні вудки, спіймані вугрі , а ше чищення зубів на Білому озері. …Все це завдячуючи Андрію, його ентузіазму, драйву. З ним було цікаво, весело, а ще багато позитиву . Усе це запам’яталося на все життя.
Була цікава сімейна поїздка в чудові Карпати (2015 рік). У цей рік ми з дружиною усиновили старшого сина, і Андрій організував для нас поїзду. Ми трохи вагалися та Андрій наполіг, йому не можна було відмовити. І правильно зробили, ми жодного разу не пошкодували. Залишилися спогади та світлини.
З Андрієм завжди було комфортно. Часто він, жартуючи, звертався до мене на псевдо «Шуруп», ця “прозивалка” має свою окрему історію.
Під час всіх відпочинків Андрюха керував процесом, контролював ситуацію, усім роздавав обов’язки. Поспішав усе зробити.
Травень, червень – «куме, мало зв’язку – ти як?» – я НОРМ….
Я завжди казав – «куме, не спіши жити». У відповідь чув – «Треба» !
Лютий 2022 – дзвоню до кума – як ти?
Я – Норм!
Березень – треба метал на «їжаки» з доставкою – без питань,
а «як ти»- я НОРМ.
Березень – Квітень – «Куме, я чув, що ти пішов в добровольці?» – я НОРМ….
Липень, серпень – «куме!» – навчання і все НОРМ…
Вересень – «відправили на передову?» – все НОРМ….
Жовтень…… куме! Все НОРМ? КУМЕ!!!!!!!!……
Не в кожного є такий кум!
Шкодую, що не наговорилися, не навідпочивалися, шкодую що так……
Андрій в гостях у кума
Список публікацій
У Рівному попрощалися із загиблим воїном [Андрієм Симонюком], уродженцем Володимирця [, що у Вараському районі], який
боронив нашу землю від російських загарбників [Текст] // Володимирецький вісник. – 2022. – № 42/20 жовт./. – С. 9.
Ничипорук І. За щиру вдачу його називали «Містером позитивом» [Текст] / І. Ничипорук // Сім днів [Рівне]. – 2022. – № 42/20 жовт./. – С. 2.
15 жовтня 2022 р. в Рівному попрощалися з українським воїном, загиблим в російсько українській війні, Андрієм Симонюком, уродженцем Володимирця, що у Вараському районі.
Від осколкових поранень помер військовий з Рівного // Рівне вечірнє
Потай від усіх одразу вирушив до військкомату: У Рівному попрощалися із Героєм (ФОТО) // Rivne online
На війні поліг 41-річний командир відділення з Володимирця Андрій Симонюк // Rivne media