Улянчук Анатолій Володимирович (15.07.1979-20.12.2023) – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Улянчук Анатолій Володимирович народився 15.07.1979 року у місті Костополі. Навчався в школі №6. Проходив строкову службу у Збройних Силах України. Потім працював робітником на різних підприємствах. Анатолія призвали на військову службу 14 вересня 2022 року. Служив на передовій стрільцем-помічником 3 механізованого батальйону. За період служби він побував у багатьох гарячих точках, де виявив мужність і сміливість.
28.09.2022 р. брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією росії, проти України, перебуваючи в н. п. Моначинівка, н.п. Дворічна, н.п. Шевченкове, Синьківка, Харківської області, н.п. Кам’янка, н.п.Куп’янськ, н.п. Петропавлівка, н.п. Краматорськ, н.п. Соледар, та інші, Донецької області. 27 травня 2023 року отримав поранення в кисть лівої руки та грудної клітки.
Було нанесено танковий обстріл в районі н.п. Ліман перший, Куп’янського р- ну Харківської області.
20 грудня 2023 року Улянчук Анатолій загинув, отримав поранення несумісні з життям. Він загинув в результаті ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Першотравневе Куп’янського району, Харківської області.
У Героя залишилася дружина Олена та маленький син Ярослав, мама, брати, сестра.

Поховали Анатолія Улянчука на «Новому» кладовищі поруч з іншими Воїнами небесного легіону.

Публікації про Улянчука А.

Костопільська громада попрощалася із Анатолієм Улянчуком

Вшанувати оборонця у Костополі прийшли рідні, друзі, військовослужбовці, представники влади та жителі громади. Чин похорону відбувся у соборі святих апостолів Петра і Павла ПЦУ. По завершенню Анатолія Улянчука провели пішою ходою до майдану Шевченка, де прощалася із ним громада.

Спогади дружини Олени:
«Зі своїм чоловіком я познайомилася влітку 2014 року. Це було кохання з першого погляду: щирі почуття, гарні спогади, зустрічі… На той час у мене вже було двоє своїх дітей. Анатолій не побоявся відповідальності, ставився до дітей як до рідних.У 2019 р. народився наш синочок Ярослав, якого він обожнював. Коли розпочалася війна, Анатолій не вагаючись пішов захищати рідну землю та наших дітей. Вболівав за долю України, був справжнім її патріотом. Він був дуже працьовитий, щирий, добрий, чутливий, люблячий чоловік. Хотів щоб його сім’я жила б у достатку. Поважав батьків, сусідів, ніколи не відмовляв у допомозі. У вільний час ми всі разом виїжджали на рибалку. Дуже любив домашніх тварин. Одного разу ми прогулювалися і я побачила маленьке беззахисне кошеня, ми вирішили забрали його додому. Кращого чоловіка немає на світі. Мені дуже його не вистачає. Сумую…»

“Брат був дуже добрим, надійним другом. Завжди всім допомагав, був щирим та відвертим. Він був найкращим, нам дуже його не вистачає. Під час служби він не був у відпусті, а так хотілось його обійняти. “, – розповідає брат загиблого Дмитро.