Вознюк Назар Вадимович (26.03.2000-22.07.2023) – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Вознюк Назар Вадимович народився 26 березня 2000 року у місті Костополі. У 2006 році пішов у перший клас Костопільської ЗОШ №2.
Після закінчення 9 – го класу, Назар пішов навчатися до Квасилівського професійного ліцею, де здобув професію кухара – кондитера. До початку війни Назар працював у Києві. Коли почалася війна, вернувся до рідного дому. Влаштувався працювати охоронником у ТзОВ « Українські лісопильні».

У квітні 2023 року підписав контракт і пішов служити в розвідку. Служив солдатом ГУР МО спецпідрозділу « Кракен».

Закинув Вознюк Назар 22 липня 2023 року внаслідок вибухової травми, виконуючи бойове завдання поблизу села Андріівка Донецької області. Йому було всього 23…

У Назара залишилися матір та сестра
Похований на «Новому кладовищі» у місті Костопіль, поряд з іншими Воїнами Небесного Легіону.
.
Нагороджений медаллю «За оборону рідної землі», № 338181 (посмертно)

Публікації про Вознюк Н.

“Йому було всього 23… Під час виконання бойового завдання обірвалося молоде життя нашого Героя – загинув солдат Назар Вознюк.

Захист рідних, свого народу і країни — це покликання, якому віддано служив 23-річний Назар Вознюк”, – повідомляє Костопільська міська рада

“Був чудовим сином. Назар не служив у армії. Але цього року, в квітні, він вирішив піти до військкомату. Спочатку проходив навчання в Харкові. А згодом поїхав у зону бойових дій”, – йдеться в повідомленні мерії.

З Героєм попрощалися у його рідному місті 26 липня

Вшанувати воїна у Костополі прийшли рідні, друзі, військовослужбовці, представники влади та жителі громади. Чин похорону відбувся у соборі Святих Апостолів Петра і Павла ПЦУ. Далі Героя провели пішою ходою до майдану Шевченка, де прощалася із ним громада. Поховали захисника на Новому кладовищі поряд із іншими воїнами Небесного легіону.

Спогади мами Мирослави Василівни:
« З дитинства Назар був жвавим і рухливим хлопчиком. а ще дуже допитливим. Любив коли йому читали книги, особливо енциклопедію про динозаврів. Як багато дітей розбирав і розкручував іграшки, машинки, щоб побачити: « Що ж заховано всередині?». В школі він був непосидючим і енергійним учнем. Але це не заважало йому добре вчитися. Син дуже любив готувати їжу, тому після закінчення 9 -го класу пішов навчатися на кухара.

Щирий, добрий і життєрадісним хлопець, відрізнявся принциповістю та ініціативністю. Надійний та вірний другом, мав авторитет серед однолітків. У дитинстві у нього було багато друзів. А ще Він був надійною підтримкою для своїх рідних.
Любив тварин. Його улюблена киця “Муся”, яку він підібрав на вулиці, завжди лащилася до нього.
Синне не служив у армії. Але у квітні, він вирішив піти до військкомату. Спочатку проходив навчання в Харкові. А згодом, поїхав у зону бойових дій.
Мій син, найкращий син.. Він назавжди залишиться в наших серцях і нашій пам’яті!»

Спогади друга Дмитра Козійчука:
« Мій друг дитинства Назар, був саме з тих людей, які залишаються в серці назавжди. Ми познайомилися ще в садочку, ніхто тоді навіть не підозрював що це приведе до міцної дружби, яка тривала всі роки. З самого дитинства ми ділилися радістю і бідою. Його сміх завжди був заразним, а в очах завжди горів вогонь, який додавав радості в найскладніші моменти. І хоча ми мріяли про різні речі, кожен з нас мав свої плани на майбутнє, ми завжди знали, що будемо разом, що підтримуватимемо один одного. Але життя, як це часто буває, не завжди йде за планом. Коли йому прийшов наказ, все змінилося в одну мить. Трагедія яка сталася того дня, забрала його життя. Він загинув на полі бою, і я досі не можу змиритися з цією втратою. Як це могло статися ? Чому він? Всі ці питання залишаться без відповіді.
Той день, коли я дізнався про його смерть, я відчув наче моє серце розірвалося на шматки. Назар був більше, ніж просто другом – він був частиною мене, моєї дитячої пам’яті, мого минулого. Ми разом пережили різні важливі моменти в житті: невдачі, перші закоханості, щастя та розчарування.
Від цієї трагедії минуло вже півтора року, але я все ще часто згадую Назара. Він залишив слід у моєму серці, навіть коли його не стало, він не покинув мене. Його дух завжди буде жити в моїй пам’яті. Ця втрата навчила мене цінувати кожен момент, кожну хвилину, яку я проводжу з тими кого люблю. Життя непередбачуване, і ми ніколи не знаємо скільки часу залишилось. Мій друг залишив цей світ, але про нього в моєму серці залишилася пам’ять. Його енергія і його любов до життя, живуть в мені».

Спогади сестри Оксани:

« Назар був не просто моїм братом – він був моєю опорою, підтримкою та найкращим другом. Він завжди вмів мене розвеселити, підтримати, знаходив
слова, які зігрівали душу. В дитинстві ми разом прогулювалися, будували халабуди, сміялися до сліз. Здавалося, він завжди буде поруч. За рік, після початку повномаштабного вторгнення в Україну, Назар сказав:
«Якщо не я, то хто? І вступив до Головного управління розвідки. Я пишалася ним, хоч серце стискалося від тривоги. Ми спілкувалися з ним по телефону,
коли була можливість. Він завжди жартував, щоб не дати відчути страх. Того дня, коли нам повідомили, що його вже немає, усе ніби зупинилося. Було важко дихати, важко було повірити… Назар залишився у наших спогадах: у жартах, словах і речах. Він був справжнім, добрим, щирим, відважним.
Мій брат назавжди залишиться у моєму серці. Люблю тебе, братику. Дуже тебе не вистачає…»