Олександр Максименко народився у Житомирі. Саме там минуло усе його дитинство та юність, саме там зародилося бажання служити рідній країні. Тож Олександр вступив у Київське вище інженерне радіотехнічне училище протиповітряної оборони імені Маршала авіації О. І. Покришкіна. Учасник бойових дій – захищав незалежність у 2014 році в зоні проведення антитерористичної операції.
Професійний військовий віддав 28 років військовій службі, у 2019 році вийшов на пенсію.
Коли розпочалось повномасштабне вторгнення Олександр не став чекати виклику. Забрав з Києва сина-студента, відвіз дітей до мами у Житомир, адже дружина весь час була на службі. А тоді — вирушив добровольцем захищати свою країну, якій присягав на вірність. Пішов не в свою частину, а в новостворену — 14 окремий стрілецький батальйон.
47-річний майстер-сержант Олександр Максименко, виявивши героїчну стійкість і мужність, під час ракетного обстрілу зі сторони противника героїчно загинув 14 квітня 2023 року в районі села Мирне на Донеччині.
Прощання із Героями відбулося 20 квітня, об 11.00 на майдані Незалежності. Чин похорону здійснили у Свято-Покровському соборі. Поховали Олександр Максименко на кладовищі “Нове”
Публікації про Максименко О.
“Мені з ним надзвичайно пощастило, він чудовий син для матері. Я не втомлююсь їй дякувати за нього. Хороший батько — завжди бав про наших діток — 21-річного сина та 15-річну донечку. Саша гарний друг, вірний товариш, відданий побратим… Скільки всього доброго зробив для своєї частини, для сусідів, знайомих, хлопців, з якими служив…” – розповідає дружина Героя Ольга.
Олександр дуже любив риболовлю, знав навколишні ліси, мав просто золоті руки.
“Говорив, що зробить усе, чого б я захотіла, завезе куди б я обрала… Він чудово готував, тішив нас стравами. Вдома все практично зроблено його руками… Ми за ним були, як за стіною. Бог дав мені 23 роки щастя, які так швидко минули. Я ж ним не надихалася і не нажилася. Ми ж мали стільки планів, стільки мрій,” – продовжує дружина.
“За весь цей час ми бачилися лише кілька разів. Востаннє, коли приїжджав у відпустку. Це були 10 днів раю, які ми провели разом на Закарпатті. Сашко тоді відвідав усю родину, зустрівся з близькими. А наприкінці місяця знову повернувся на Схід… Як же він не хотів їхати… І клята ракета забрала його життя,” – каже дружина Героя.
Рівняни попрощалися із загиблими на війні Героями.
Сьогодні усім містом вшанували двох наших Героїв – Олександра Максименка та Юрія Майстренка, які до останнього подиху боронили нашу землю…
Щирі, досвідчені захисники знали, що таке війна. Але не тікали від неї, а навпаки мужньо та віддано боронили нашу свободу. І ціна нашого миру, на жаль, дуже висока.
Дуже гірко усвідомлювати, що діти лишаються без батьків, дружини – без надійних чоловіків. А ми – без кращих наших співвітчизників! Обидва захисники – зразок справжнього козацького духу, приклад для наслідування й розповідей майбутніх поколінь.
Вічна слава вам, Герої! Співчуття рідним та близьким. Ми пам’ятатимемо.
…
За матеріалами “Рівненська міська рада“
Юрій та Олександр були професійними військовими і попри те, що були вже на пенсії, у лютому 2022 року добровольцями вступили до лав Збройних сил України у новостворений 14 окремий стрілецький батальйон.
“Це світлі люди: що Юра, що Сашко. Яку задачу їм не поставиш — вони її виконають, не треба було їх контролювати. Завжди були балагури веселі. Дуже важка втрата для нашої родини, адже батальйон для нас — родина, з першого дня ми себе так позиціонуємо. Юрію цього року виповнилося 60 років, його вже звільнили, то ми дійшли до генерала Залужного, щоб йому продовжили на один рік. Сашко — світла людина, завжди посміхався. Найкращі йдуть, це — цвіт нації”, — сказав командир 14 окремого стрілецького батальйону Валерій Бєліцький.
Список публікацій
Рівне знову у скорботі: завтра громада прощатиметься з двома захисниками // Радіо Трек: новини.
Ракетний обстріл на Донеччині обірвав ще два життя кадрових військовиків з Рівненщини // Рівне вечірне
В останню дорогу у Рівному провели двох захисників // Район рівне
У Рівному попрощалися із бійцями Юрієм Майстренком та Олександром Максименком // Рівне суспільне