Микола Оліферчук народився 12 грудня 1990 року у селі Новожуків, що на Рівненщині. У 2014-2015 роках він воював під час АТО.
Микола, відслуживши строкову службу, з перших днів вторгнення російських окупантів захищав нашу Україну. Пройшов майже всі сходинки
пекла. Першим етапом було визволення міст Слов’янськ, Краматорськ в 51 ОМБР, далі пекло Волновахи, Савур-Могила , Іловайський котел . Пройшовши ротацію, ще певний час служив в 24 ОМБР отримав відзнаку. Отримав медаль за службу Україні. З 24 лютого знову пішов захищати нашу Незалежність, проходив навчання в Словаччині, також в червні 2023 отримав нагрудний знак від Головнокомандувача ЗСУ В.Залужного “Золотий Хрест “.
Служив у 54 окремому стрілецькому батальйоні, потому виконував обов’язки головного сержанта взводу у 117 окремій механізованій бригаді, воював у Запорізькій області. 20-го серпня 2023 року військовий загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Роботине.

Публікації про Оліферчука М.
Мати бійця Ніна Оліферчук згадує:
“Любив грати у війну з хлопцями. По вулицях дітей було багато, він у мене з хлопчиками дружив. В нас за дорогою є бережок, то копали там землянку, у війну грали”. На столі в оселі — особисті речі військового, які були з ним під час його останнього бою. “Ніж був з ним, навушники, рація, телефон його робочий. Годинник — він носив його на руці й у відпустку в липні приїздив, у нього був цей годинник”, — розповіла мати загиблого. ДружинаТетяна Оліферчук :”Попередній раз, після бойового виходу, коли він повернувся, він дзвонить до мене і каже: «Тетянко, золота, я живий, я вийшов». А потім каже: «От подивись на це чудо маленьке, на сина, хіба ж це не чудо. Подивись, який він — заради цього варто ж жити». Боляче, що він так чекав сина і ним не натішився”.
20 липня боєць повернувся на передову й рівно через місяць загинув. “Розмовляли востаннє ми 20 серпня, зранку. Для мене так дивно було, що він ніколи так рано до мене не дзвонив, а це десь о пів на шосту ранку було і він мені зателефонував по відеозв’язку, що вони збираються на вихід. Теж, що дуже дивно, Марк так рано не просинається, а тут він прокинувся теж, щоб побачити татка”.
Під час служби Микола Оліферчук отримав нагороду “Золотий хрест” від головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного. А 4 грудня президент підписав указ про нагородження його орденом “За мужність” 3-го ступеня посмертно.


Спогади побратимів про Миколу Оліферчука
Побратими загиблого військового до дня його народження записали спогади про нього. Далі — фрагменти із трьох надісланих відео:

“Я вдячний Богу і долі за те, що вона звела мене, познайомила з такою людиною, як Микола Оліферчук. Хорошою людиною був, надійним другом і надійним солдатом”.
“Я з ним пліч-о-пліч був у боях. Він відважний, сміливий, надійна і розумна людина. Шкода, що Бог забирає кращих”.
“То був дуже гарний побратим, напарник. Я з перших днів із ним на боях. Ми з ним виходили, ми з ним і поверталися”.

Оліферчук Микола (12.12.1990-20.08.2023)