Поліщук Іванна Володимирівна народилася 09.06.1999 в с. Бродів  колишнього Острозького  району Рівненської області. Закінчила Бродівську ЗОШ I-II ст. Згодом Шепетівське медичне училище.

Іванку та її рідного брата родина Поліщуків взяла у свою сім’ю, замінивши їм батьків. Дівчина змалечку була бойовою, могла постояти і за себе, і за інших. Змалечку Іванка співала у церковному хорі, читала акафіст на літургіях.

В Шепетівському коледжі на Хмельниччині Іванка здобула освіту медсестри. Навесні 2019 року дівчина прийняла рішення стати бойовим медиком. Місцем служби обрала 80 десантно-штурмову бригаду зі Львова.  Молода активістка часто брала участь у спортивних змаганнях серед військових. Ще до початку повномасштабного вторгнення Іванка із побратимами виїхала на Херсонщину.

. Старший солдат, проходила військову службу за контрактом на посаді бойового медика підрозділу безпосередньо на передовій

Загинула 25 лютого 2022 року в Херсонській області під час обстрілу медичної бригади, яка прямувала надавати допомогу пораненим].  Іванні було лише 23 роки. Похована 4 березня 2022 року у рідному селі.

Нагороджена орден «За мужність» III ступеня (2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[

Публікації  про Поліщук І
Випускниця Шепетівського медичного коледжу загинула, рятуючи поранених 

Її Іван­ка за­ги­ну­ла, ря­ту­ючи по­ра­не­них на Хер­сонщи­ні.

23-річ­на сер­жан­тка ме­дич­ної служ­би Іван­на По­лі­щук — із се­ла Бро­дів на Рів­ненщи­ні. Там ба­га­то хто на­зи­вав її кві­точ­кою, квіт­кою Ук­ра­їни.

Сер­жан­тка за­ги­ну­ла, ко­ли ря­ту­ва­ла по­ра­не­них на по­лі бою. Бі­ля неї впав во­ро­жий сна­ряд. Її по­сік­ло ос­колка­ми. Смерть бу­ла мит­тє­вою.

«Іван­ку та її рід­но­го бра­та ро­ди­на По­лі­щу­ків взя­ла у свою сім’ю, за­мі­ни­ла їм бать­ків, — ка­же од­но­сель­чан­ка за­гиб­лої Ок­са­на Мат­вій­чук. — Дів­чи­на зма­леч­ку бу­ла бойовою, мог­ла пос­то­яти і за се­бе, і за ін­ших. Зма­леч­ку Іван­ка спі­ва­ла й у цер­ковно­му хо­рі, чи­та­ла ака­фіст на лі­тур­гі­ях…»

Ос­ві­ту мед­сес­три Іван­ка здо­бу­ла у Ше­пе­тівсь­ко­му ко­лед­жі на Хмель­нич­чи­ні. Мрі­яла пра­цю­ва­ти за фа­хом, але ва­кан­сій все не бу­ло. То­ді во­на ви­рі­ши­ла пе­рек­ва­лі­фі­ку­ва­тись на вій­сько­ву мед­сес­тру.

«Рі­шен­ня ста­ти бойовим ме­ди­ком Іван­ка ух­ва­ли­ла на­вес­ні 2019 ро­ку. Міс­цем служ­би об­ра­ла 80-ту де­сан­тно-штур­мо­ву бри­га­ду зі Льво­ва, — ка­же Ок­са­на. — Вій­сько­ва служ­ба Іван­ці при­па­ла до сер­ця, во­на гор­ди­лась, що ко­рис­на сво­їй дер­жа­ві. Ми час­то пе­ре­пи­су­ва­ли­ся, дів­чи­на ра­ді­ла кож­но­му стриб­ку з па­ра­шу­том. Пів ро­ку во­на бу­ла в ро­та­ції у зо­ні О­ОС. Бать­ки не­до­си­па­ли но­чей, пе­ре­жи­ва­ли. І так ра­ді­ли, ко­ли по­вер­та­лась до них…»

Ма­ма бойової мед­сес­три роз­по­ві­дає, що не­за­дов­го до сво­єї за­ги­бе­лі Іван­на при­їж­джа­ла у се­ло.

«Во­на то­ді піш­ла до спо­ві­ді. Дов­го спіл­ку­ва­лась зі свя­щен­ни­ком, ма­ла якісь не­доб­рі пе­ред­чуття, — роз­по­ві­дає Люд­ми­ла По­лі­щук. — Піс­ля то­го по­їха­ла на нав­чання, бра­ла участь у спор­тивних зма­ган­нях се­ред вій­сько­вих, де по­сі­ла дру­ге міс­це. А по­тім із поб­ра­ти­ма­ми ви­їха­ла на Хер­сонщи­ну.

Це бу­ло ще до по­чат­ку пов­но­мас­штаб­но­го втор­гнен­ня. Ми пос­тій­но три­ма­ли зв’язок, але пе­ре­важ­но пе­ре­пи­су­ва­лись.

А ко­ли пу­тінсь­кі вій­ська ата­ку­ва­ли Ук­ра­їну, Іван­ка за­те­ле­фо­ну­ва­ла й три­чі пов­то­ри­ла: «Ма­мо, мо­літь­ся за ме­не, тут га­ря­че». І все, біль­ше ми не спіл­ку­ва­лись… Я про­дов­жу­ва­ла пи­са­ти їй у соц­ме­ре­жі, ба­жа­ла гар­но­го дня, мир­но­го не­ба, пе­ре­мо­ги. Та Іван­ка вже ці по­ві­дом­лення не чи­та­ла. 25 лю­то­го во­на за­ги­ну­ла.

Хо­ро­ни­ли Іван­ку у вій­сько­вій фор­мі, на го­лів­ку одяг­ну­ли бі­лу хус­тинку.

Я не знаю, як жи­ти­му да­лі. Вес­на іде, усе роз­кві­тає, але не­ми­ле во­но ме­ні, бо мо­єї кві­точ­ки вже не­має…»

Вікторія Трудько

«Мамо, моліться за мене, тут страшна війна»: під Херсоном окупанти вбили бойову медсестру

Вікторія Микитюк, «ФАКТИ»

На Острожчині віддали останню шану Іванні Поліщук — військовослужбовиці 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Їй було лише 23 роки. Загинула сержант Іванна Поліщук 25 лютого 2022 року в Херсонській області під час обстрілу їхньої медичної бригади, яка їхала допомагати пораненим…

«Іванку разом з рідним братом удочерили. З родиною пощастило, їх обожнювали. Змалечку Іванка співала у церковному хорі, читала акафіст, — розповіла «ФАКТАМ» знайома загиблої Оксана Матвійчук. — Освіту медсестри здобула у Шепетівському коледжі, мріяла працювати за фахом. Але роботи, на жаль, знайти не вдавалося, а коли вдавалося, то за влаштування просили заплатити доларами. Так-так… І це жахлива правда, це один з моментів, який ми обговорювали, який Іванка пройшла, та не здалася. І вона вирішила стати Воїном Світла і Добра. Пішла до армії, бойовим медиком. Я особисто, працюючи в той час військовим обліковцем, спостерігала за бажанням цієї дівчини служити своєму народові, охороняти наші мирні сни. Вона була щаслива, по-справжньому щаслива.

Ми часто переписувалися в месенджері, я підтримувала її, а вона мене. Іванка була справжнім Воїном, її емоції, почуття любові до вибраної професії, до своєї землі були справжніми. Це ж завжди відчувається.

Їй було нелегко, але вона вперто йшла крок за кроком до своєї мети. Якою була мета і мрії цієї дівчини? Думаю, що про війну вона не мріяла і не хотіла воювати, не бажала нікому зла. Вона хотіла досконало оволодіти професією та бути потрібною своїй країні, своїй землі, вона хотіла, щоб нею пишалися. І нею пишалися, захоплювалися, її поважали. Пів року вона була у ротації в зоні АТО. І незадовго до своєї загибелі Іванна приїжджала у село й ходила до сповіді. Тоді передчувала, що щось станеться”.

Коли путінські війська напали на Україну, Іванка зателефонувала й тричі повторила неньці: «Ви моліться за мене, тут страшна війна. Не турбуйтесь, якщо не відповім, зв’язку не буде». 25 лютого вона загинула.

«Іванка надавала медичну допомогу пораненим, коли поряд розірвався снаряд, — говорить Оксана. — Смерть була миттєвою. Прости нас, що не вберегли. Пробач, що є такі, що хочуть „нажитися по повній“ на цій землі, а є такі, як ти, — ті, що життя єдине віддають за свою Україну, за свою землю, за свій народ. Вічний спокій твоїй світлій Душі. Спочивай з Богом».

Відвоюємо рідну землю і повернемо цілісність нашої держави» – бойовий медик взводу Іванка Поліщук

Лікарі й медсестри з усіх регіонів України працюють у зоні ООС, рятуючи поранених бійців як безпосередньо на полі бою, так і в шпиталях. Серед них — військові медики, мобілізовані й ті, хто записався добровольцем. Мені випала нагода поспілкуватися з однією із таких героїнь, з «ангелом війни»,  бойовим медиком взводу Іванкою Поліщук про її обов’язки на війні, майбутнє східної частини України та про особисті мрії і захоплення.

Іванна Поліщук народилася у м. Рівне, проживає у с. Бродів. Закінчила Бродівську ЗОШ I-II ст., згодом – Шепетівське медичне училище. Зі слів Іванки, вона вирішила здобути медичну освіту тому, що з дитинства медицина була цікавим предметом для неї.

«У своїй сім’ї я – перший медик. Якщо залишу військову службу, то все одно буду  працювати медиком у мирний час і допомагати людям», – зауважує Іванка. До її рішення піти на військову службу батьки віднеслись з розумінням, всіляко підтримували дівчину. Нині Іванка Поліщук проходить службу на першій лінії оборони, є бойовим медиком взводу. На запитання, що входить в обов’язки військово-медичного працівника, відповідає: «В обов’язки входить постійно стежити за станом здоров’я особового складу, навчати надавати першу медичну допомогу. Особисто я цим і займаюся, проводжу заняття для хлопців з тактичної медицини, в разі чого надаю їм першу медичну допомогу, вдосконалюю свої знання та навички в обраній галузі».

Іванка вже служить  майже два роки. Вона вірить у потенціал української армії і стверджує, що рідну землю потрібно повертати до складу України військовим шляхом: «Щодо майбутнього східної частини України, я думаю, що якщо ми зберемо усі сили та засоби, то відвоюємо рідну землю і повернемо цілісність нашої держави». Дівчина не шкодує про те, що не живе цивільним життям, їй подобається те, чим вона нині займається.

В родині Іванки Поліщук були учасники воєн. Її двоюрідний брат є ветераном АТО, покійна бабця була дитиною війни. Моя співбесідниця зазначила, що зараз мріє про мирне небо над головою кожного українця, відвоювання у окупантів територій, які належать нам, та бажає, щоб наша держава була сильною і незалежною. У вільний час від служби займається спортом для підтримки фізичної сили, любить читати книги з психології, пізнання себе та медицини. Наприкінці нашої розмови Іванка Поліщук побажала юнакам та дівчатам, які хочуть пов’язати своє майбутнє із захистом Вітчизни,  здоров’я, бути патріотом своєї країни, наснаги у цій нелегкій справі і, звичайно ж, не втрачати надію у світле майбутнє нашої держави. Адже разом ми все зможемо.

Катерина Кравчук

Спиисок публікацій

Загинула в дорозі за пораненими: на Рівненщині попрощалися  військовою медсестрою Іванною Поліщук// Армія Іnform

Кравчук К. Відвоюємо рідну землю і повернемо цілісність нашої держави» — бойовий медик взводу Іванка Поліщук // Життя і Слово. — 2021. — 20 червня.

Микитюк В.«Мамо, моліться за мене, тут страшна війна»: під Херсоном окупанти вбили бойову медсестру //Факти

На Острожчині прощалися з молодою медсестрою, яку вбили окупанти під час допомоги пораненим (фото) Архівовано 3 березня 2022 у Wayback Machine. // Рівне вечірнє. — 2022. — 3 березня.

Поліщук Іванна Володимирівна //Вікіпедія: вільна енциклопедія

Поліщук Іванна Володимирівна ( 09.06.1999 -25.02.2022)