Супрун Михайло  народився 23 жовтня 1981 року  в с. Здовбиця на Здолбунівщині. За професією чоловік — механік, але працював столяром.   Проживав у Квасилові,  вибув з смт Квасилів у 2018 р.  З початком війни  волонтером їздив бусом в Гостомель, возив туди речі та продукти, а по дорозі назад, вивозив звідти людей. З середини березня Михайла  вважали зниклим безвісти. Михайло Супрун був розстріляний 11 березня біля села Мирча,  біля Бородянки на Київщині. Його автомобіль та тіло були спалені. Місцеві жителі поховали  останки тіла  Михайла на околиці с. Мирча на Київщині.

Михайло Супрун був парафіянином церкви “Зоря спасіння” у Квасилові. Саме тут відбулося прощання. Поховали Михайла  у селі Здовбиця.

У Михайла  залишилися семеро дітей віком від двох до 15 років та дружина Оксана.

Публікації про Супруна

 

До останнього сподівалися, що волонтер Михайло Супрун зі Здовбиці живий.

Однак, як розповів міський голова Олександр Третяк, після відходу рашистів з Київщини знайшли його розстріляну та спалену машину:

– На жаль, Михайло Супрун був розстріляний рашистськими окупантами 11 березня біля села Мирча на Київщині. Його автомобіль був спалений, тіло також було спалено. Місцеві жителі тих навколишніх сіл були свідками того, як розправилися з нашими рівненськими волонтерами. Ці люди поховали на окраїні села Мирча залишки тіла Михайла Супруна.

 

На Рівненщині попрощалися із загиблим волонтером Михайлом Супруном

У селищі Квасилів Рівненської громади 7 квітня попрощалися з волонтером Михайлом Супруном. Його із середини березня вважали зниклим безвісти, згодом чоловіка знайшли убитим біля села Мирча на Київщині. Це другий рівненський волонтер, якого вбили війська РФ.

У Михайла Супруна залишилися семеро дітей віком від двох до 15 років та дружина Оксана. Вдова розповідає: її чоловік встиг зробити один рейс, вивіз з міста Бородянка 14 людей, зокрема, й двох кількаденних немовлят.

“Як він побачив, як летять снаряди над головою, як свистять кулі – він просто не зміг. 10 березня він знову вивозив пенсіонерів, але він мені нічого не розповідав. Сказав тільки, що дуже багато людей вивезли, що навіть віз у бусі не тільки там, де сидячі місця були, а і навіть у багажнику”, – розповіла Оксана Супрун.

Михайло Супрун був парафіянином церкви “Зоря спасіння” у Квасилові. Саме тут відбулося прощання з героєм, на яке зібралося кілька сотень тих, хто його знав.

“Він один із тих був, хто не міг сказати ні. Завжди відкликався на будь-яке прохання, не рахувався з жодними своїми обставинами. Це одна з найсильніших рис, яка у нього була, і це якраз він – і до останнього. Коли йому запропонували: “Ми їдем. Ти їдеш?”, він казав: “Я не можу не їхати”, – пригадує диякон церкви ХВЄ “Зоря спасіння” Роман Семенчук.

Михайла Супруна відспівали у закритій домовині. Після церемонії прощання його поховали у селі Здовбиця. Він став другим волонтером, якого вбили російські окупаційні війська. 18 березня у Рівному прощались із Сергієм Ільчуком, який помер після поранень, отриманих у Бородянці на Київщині.

 

Кривава розправа над волонтером із Рівненщини: сім’ї загиблого збирають допомогу (ФОТО)

Тарас Луцюк у Фейсбуці показав могилу та спалену автівку Михайла. Його допис подаємо без змін:

“Я думаю, він ніколи не думав, що так станеться. І я б ще не так давно не міг подумати. І ви всі б не могли… Але, це сталося.

Обабіч траси могила Супруна Михайла. Міші, по сільському. Міша з Рівненщини, але як почалася війна, то волонтером їздив бусом в Гостомель, возив туди речі та продукти, а по дорозі назад, вивозив звідти людей. Близько місяця тому, зв’язок із Мішею обірвався, і Міша більше не виходив на контакт. Тепер, після звільнення цих територій, хлопці односельчани (на фото), які теж зараз волонтерять, знайшли його спалений бус (точніше, подзвонила поліція та сказала де він), а поряд Мішину могилу. Мішу поховали місцеві селяни з села, біля якого його було вбито. Ось так і похований, при дорозі.

За своїми переконаннями, Міша був християнином-протестантом. Він колись жив в сусідньому від мене селі, але останній раз я його бачив, коли я був ще маленьким. Та я його пам’ятаю. І я впевнений, що з того часу, нічого в Мішиних переконаннях не змінилося. Міша був дуже добрий, з тих людей, про кого говорять, що він “і мухи би не образив”. Я вам гарантую, що Міша вас би ніколи і ні при яких обставинах не обманув би. Я вам гарантую, що Міша дотримався б свого слова, якби він вам його дав. Я вам гарантую, що Міша не задумуючись, допоміг би вам в скрутну хвилину. І не тільки вам. Якби Міша міг, Міша допоміг би цілому світові. І ось за це його безкорисне, велике та добре серце, рашисти прирекли його на мученицьку смерть. Кажуть, що Мішу вбили кадирівці.

Я знав Мішу, і я бачив таких як Міша. Я впевнений, що він пробачив навіть своїх мучеників. Бо це такий тип людей. Я впевнений в цьому на 99.9%. Міша з тих, хто ніколи б не взяв до рук зброї через свої переконання. Міша б ніколи свідомо не наніс шкоду іншій людині. До цього можна відноситися як завгодно, але Міша точно не заслуговував на таку смерть. Він не заслуговував ось так померти. Міша ніс лише добро в цей світ, тому що він в нього вірив. Воно було сенсом його життя. Міша був чесною, відповідальною та працьовитою людиною. Будівельником”.

Якщо в когось буде бажання допомогти цій сім’ї, у якій без батька залишилося семеро дітей, можете долучитися, бо допомога їм зараз точно не буде зайвою.

Що ми маємо знати про загиблого волонтера Михайла Супруна

Вдова Оксана Супрун з неймовірною теплотою розповідає історію знайомства з Михайлом. “Нас познайомила на Різдво спільна подруга, — каже вона. — Це було кохання з першого погляду! Того ж року ми побрались і вирішили присвятити себе дітям. Їх у нас народилося семеро. Найстаршій, Тані, скоро виповниться 17, а наймолодшій, Анні, — лише два рочки…”

За професією чоловік — механік, але працював столяром. Цим і заробляв на життя.

“Понад десять років ми жили в орендованих квартирах, тому мрією Михайла було звести будинок — причому до 40 років. Він наче щось передчував, — каже пані Оксана. — І таки встиг втілити мрію у реальність. Залишилося лише дещо облаштувати в новому домі…”

“Якось ми їхали у Здолбунові й побачили багато біженців… Усі були налякані,  заплакані. Найбільше шкода нам стало діток. У чому ж винні ці янголята? За що з ними так вчиняють? — каже пані Оксана. — Ми стали думати, як можна допомагати тим, хто найбільше постраждав у війні. Я знайшла у соцмережі повідомлення про набір волонтерів для евакуації з гарячих точок. Там було вказано, що охочим слід добре обдумати рішення, бо це дуже небезпечно. Проте мій Михайло зголосився відразу”.

До нього приєднався товариш Сергій Ільчук, і вранці наступного дня друзі вже були в дорозі до Бородянки. “Тоді Михайло зумів евакуювати жінок та їхніх діток, яким було три та сім днів від народження. Загалом він помістив у свій мікроавтобус 13 людей. Привіз їх у Рівне. День відпочив та знову — в рейс…” — розповідає жінка.

12 березня Михайло Супрун вирушив забирати людей у селищі Бородянка, що в Бучанському районі. Попереду їхав товариш. Та раптом рашисти почали обстріл з мінометів та автоматів. Попри те, що на машинах були позначки — евакуація.

“Сергій, друг мого чоловіка, зумів вибратися, хоч і був поранений. Його забрали у Радомишль на лікування, опісля — в Рівне. Але він, на жаль, помер. А мій Михайло загинув на місці, — каже вдова волонтера. — Перед тим, як підпалити його автобус, вороги забрали з кишені мобільний телефон… Лише через декілька днів до місця трагедії змогли дістатися місцеві мешканці та поховати Михайла обабіч дороги. На початку квітня, після звільнення сіл, ми змогли забрати тіло чоловіка, яке після тих звірств було сильно обгоріле. Перепоховували його у закритій труні…

Михайло був дуже віруючою людиною, завжди дотримувався свого слова і якби міг, то допоміг би цілому світові. Дуже боляче шкода, що Михайло не встиг вивезти більше людей. Він би точно врятував ще не одне життя, але йому не дали цього зробити…

Тепер обов’язки головного чоловіка в нашій родині взяв на себе найстарший син. Андрій доробляє кухонну  шафу, яку тато не встиг довести до ладу…”

“Мишко — з тих, хто ніколи б не взяв до рук зброї через свої переконання. Ніколи свідомо не завдав би шкоди іншій людині, — додає Тарас Луцяк, товариш покійного. — Він не заслуговував ось так померти. Адже ніс у цей світ лише добро, бо вірив у нього. Воно було сенсом його життя…”

 Список публікацій

 

Знайшли могилу розстріляного кадировцями волонтера з Рівненщини // Рівне вечірнє

На Рівненщині попрощалися із загиблим волонтером Михайлом Супруном // Вісті Рівненщини

Кривава розправа над волонтером із Рівненщини: сім’ї загиблого збирають допомогу (ФОТО) // Rivne online

 

Супрун Михайло Васильович (23.10.1981–11.03.2022)