Олександр Микитюк народився 13 листопада 1979 року в Рівному, навчався у ЗОШ , число 26, після 9 класу продовжив навчання у дев’ятому ПТУ, де здобув фах токаря.
Коли не стало батьків, у 18 років Олександр оформив опіку над 12 річним братом Романом . Працював на радіозаводі, потім – майстром з обслуговування таксофонів Укртелекому. Пізніше робив ремонти, спеціалізувався на роботі з декоративними матеріалами.
Останні 14 років Сашко разом із дружиною жив у смт Березне. З початком війни там пішов до військкомату, навчання проходив на Яворівському полігоні.
Військовий потрапив у Сєвєродонецьк. Пізніше отримав поранення, але повернувся на службу…
Олександр був відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня.
42-річний Олександр Микитюк загинув 28 жовтня поблизу села Опитне Донецької області…Поховали його, як того і хотів, у Березному на кладовищі в урочиці Лучка (6 листопада)
Публікації про Микитюка О.
«Брат працював на радіозаводі, потім – майстром з обслуговування таксофонів Укртелекому. Але то був не найкращий час для державних підприємств, тож Сашко почав займатися ремонтами, а за тим спеціалізувався на роботі з декоративними матеріалами. Був чудовим спеціалістом, міг відтворити візерунки мармуру з такою точністю, що не відрізниш від справжнього каменю. Він брався за такі проекти, за які не ризикнули б взятися майстри з величезним досвідом – не боявся, навпаки завжди повторював, що ми зможемо, і цим надихав, підтримував і мене,» – розповідає Роман.
Іще до початку повномасштабного вторгнення росії, спостерігаючи за подіями на Сході нашої країни, Олександр не один раз говорив, що у разі необхідності візьме до рук зброю й захищатиме Батьківщину. Так і сталося цього року.
«Вже на другий день він був у військкоматі, хотів піти захищати нас, але оскільки не мав досвіду, навіть військового квитка, його не взяли. Останні 14 років Сашко жив у Березному разом із дружиною. Тож після відмови у Рівному пішов до військкомату в Березному. А за кілька днів йому зателефонували, що є місце – і він пішов. Спершу – на навчання на Яворівському полігоні. Там себе проявив дуже добре, навіть просив командування, щоб направили вперед, не хотів бути десь далеко. Так Сашко опинився в розвідці,» – продовжує Роман.
Військова справа добре вдавалася Олександру. Спокійний, врівноважений, позитивний – його поважали товариші та цінувало керівництво. Олександр був відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня.
«Ми постійно були на зв’язку, він розповідав, що були в Сєвєродонецьку – попереду в 400 метрах – орки, а з обох сторін – колаборанти, але вони трималися. Побратими розповідають, що Сашко не один раз рятував, допомагав вибратися й іншим… А ще замиловував, зачаровував своєю українською…» – розповідає брат.
Два місяці тому Олександр отримав поранення, два осколки потрапили у тіло, а один у його ніж. І хоч лікарі наполягали на тому, що потрібно піти на лікування, відмовився. Все через серйозну військову операцію, до якої Сашко та його побратими готувалися заздалегідь.
Відданий патріот своєї країни, він кохав дружину, любив дітей 22-річного сина та 18-річну доньку. Мав різноманітні захоплення. Любив риболовлю, особливо на хижу рибу. Поряд із домом вирощував різні сорти троянд, висадив самшит та туї, цікавився ландшафтним дизайном. Хотів спробувати себе у фермерстві – вирощувати індиків, мав багато задумів і планів, але…
42-річний Олександр Микитюк загинув 28 жовтня поблизу села Опитне Донецької області…
Прощання із Героєм відбудеться біля його дому у Рівному на вулиці Кулика і Гудачека, 8 (Макарова), завтра, 5 листопада, о 12 годині. Поховають його, як того і хотів, у Березному в неділю, 6 листопада…
Рівненська міська рада
Їх жертва не буде марною
Цей пізньоосінній холодний похмурий недільний день набухав сірими хмарами, пронизливим дощем, повнився тужливими траурними мелодіями духовного оркестру,духовними піснеспівами – Березне прощалося з полеглим воїном–звитяжцем Олександром Микитюком. Я просто не могла не згадати ще один схожий похорон – так само тужливо сходив дощовими сльозами березневий день, коли місто проводжало в останню путь героя-земляка Богдана СЕМЕНЧУКА.
З ранніми смертями наших захисників не може змиритися душа, але сили кожному з нас додає впевненість в тому, що їх жертва не буде марною, що вона ляже в підвалини майбутньої мирної міцної України.
Іще до повномасштабного вторгнення росії, спостерігаючи за подіями на сході нашої країни, Олександр Микитюк говорив, що у разі необхідності візьме до рук зброю і захищатиме Україну. Так і сталося. Він пішов на фронт добровольцем, хоч до цього не служив у війську. Навчався на полігоні в Яворові, швидко опановував військові тонкощі, його навіть нагородили почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «За взірцевість у військовій службі».
Воювати Олександру випало на Донбасі. Два місяці тому він одержав осколкове поранення,але лягати в госпіталь відмовився. Спокійний, врівноважений, відважний О.Микитюк був опорою для багатьох побратимів.
Піклування про інших змолоду лягло в основу характеру бійця. Рано втративши батьків , Олександр взяв на себе всі клопоти про молодшого брата. Пізніше став турботливим чоловіком,батьком,господарем. Захоплювався рибалкою,цікавився ландшафтним дизайном, вирощував троянди, їздив на заробітки, хотів спробувати себе у фермерстві. І от все це обірвала війна. 42-річний Олександр Микитюк загинув 28 жовтня поблизу села Опитне Донецької області.
Прощання зі звитяжцем спочатку відбулося у Рівному, звідки він родом, де навчався. А от поховали його у Березному, куди переїхав після одруження і яке стало для нього рідним. Обряд відспівування провів настоятель парафії Різдва Пресвятої Богородиці ПЦУ митрофорний протоієрей військовий капелан Назар Момотюк. Після служби у храмі прощання з Героєм відбулося на майдані Незалежності, де отець Назарій виголосив надзвичайно зворушливе звернення до присутніх, закликав їх свято берегти пам'ять кожного полеглого захисника України.
Олександра Микитюка поховали з військовим почестями на кладовищі в урочиці Лучка.
Надія Ярмолюк
Список публікацій
Ярмолюк Н. Їх жертва не буде марною / Н. Ярмолюк // Надслучанський вісник :
Березнівська районна газета. – 2022. – N 45/10 лист./. – С. 2.
У Донецькій області загинув 43-річний воїн із Березного //Rivne Media
На Донеччині загинув рівнянин: 5 листопада відбудеться прощання // Рівне 1