Анатолій Пупенко народився у селі Лютинськ на Дубровиччині. Але змалечку жив у Квасилові. Саме тут пішов на першу роботу — токарем на “Рівнесільмаші”, звідси ж призваний на строкову службу в армії. Після повернення ще кілька років продовжував працювати на підприємстві, за тим — у гірничому цеху на ЦШК. А згодом зайнявся будівництвом.
У 2020 році Анатолій добровольцем підписав контракт із Збройними силами України. Рік прослужив у найгарячіших точках сходу нашої країни, і повномасштабне вторгнення зустрів на Донеччині. В ході бойових дій Герой отримав декілька поранень. Вперше його поранило осколком у руку. Пройшовши реабілітацію, чоловік знову повернувся до своїх. Удруге отримав важку контузію та втратив слух на одне вухо. Однак, через деякий час знову повернувся на поле битви.
Герой, який нічого не боявся, так розповідають про нього побратими рідним. І ніщо не могло його стримати — навіть поранення.
І хоч за станом здоров’я Анатолій іще міг продовжувати лікування, сам написав рапорт, аби повернутися на фронт. Пройшов чергове навчання, став командиром відділення, командував і оберігав солдатів, наче рідних.
Анатолій мріяв, як після завершення війни буде жити в будинку, який придбав у селі Загороще, разом із шістьма онуками та дітьми — синами та улюбленою донечкою. Як дбатиме про господарку… Частково втілював ці мрії і на війні: дбав про собак і котів, які постійно крутилися біля нього, годував та доїв худобу, яку люди вимушені були залишити в селах…
17 червня 2023 року солдат Анатолій Пупенко загинув під час ведення бойових дій поблизу села П’ятихатки на Запоріжжі…
Прощання із Героєм відбулося 23 червня, о 10.00 на майдані Незалежності у Рівному. Поховали Анатолія Пупенко у селі Загороще Корнинської громади, де планував жити після повернення з війни.
.
Публікації про Пупенко А.
Розповідає дружина Героя Тетяна:
“Коли розпочалася АТО, Анатолій не міг сидіти спокійно. Постійно казав, якщо не він піде, то вимушені будуть йти сини. Не стримало його ні те, що було вже 54 роки, ні те, що маємо трьох діток, ні те, що двоє з них з інвалідністю… Він був завзятим українцем, був налаштований воювати за свою країну. Тож у 2020 році добровольцем підписав контракт з ЗСУ. Пройшов усі навчання, гідно витримав усі завдання та випробування, які випадали на долю солдата.
Він був надзвичайно добрим, дуже переживав за своїх хлопців, за побратимів, молодших, новачків завжди жалів та підбадьорював, підтримував. Все для них був готовий зробити — якщо посилка — то всі разом їдять і дякують. А Толік і сам міг не з’їсти, а інших нагодувати… Та й хлопці його не раз рятували. Розповідав, що якось опинилися вони в кільці. З транспорту — лише одна “беха”. Глянув, а вона вся хлопцями, як обліплена. Чоловік старший став збоку і стоїть, а хлопці до нього: “Дєд, Батя, ти чого!” Тільки руки простягнув, то вони його схопили і не відпускали, аж поки не вибралися звідти…
Вперше його поранило осколком у руку. Пройшов реабілітацію — і знову до своїх. Удруге потрапив у госпіталь, коли вибуховою хвилею його аж землею накрило. Казав тоді, що втратив свідомість, відкрив очі — а його хлопці вже несуть до медиків… Тоді отримав контузію важку і навіть втратив слух на одне вухо. Це його дуже нервувало: не чує, шум у голові… Але він повторював: я впораюся, я маю це все витримати і повертатися до своїх хлопців,
Він казав, що я нічого не розумію, не уявляю навіть яка у них дружба та сила. Тому не міг лишатися в госпіталі, коли його бійці йшли воювати. Отаким він був, справжнім… Знаєте, його берці згоріли і він лишився практично босий. Хлопці дали йому берці 42 розміру, а в нього — 44-ий. То він в тих берцях не просто на ротацію приїхав, а ще й на позиції виходив”.
Рівненська громада провела в останню земну путь Героя Анатолія Пупенка
“Коли я воюю, то йду в бій з думками про вас, знаю, що ви тут, тому захищаю вас і завжди буду захищати…” Такими словами в своєму житті, під час кожного бойового завдання керувався наш захисник.
Завзятий українець, щирий патріот своєї країни, турботливий батько, прекрасний чоловік та відважний воїн…Саме таким був Анатолій Пупенко. Він розумів, що ніхто, крім нас не збудує країни і не буде боротися за нашу свободу. Тому від початку АТО зі зброєю в руках захищав суверенність України.
Багато всього бачив, багато пережив, прослужив у найгарячіших точках сходу нашої країни, і віддав найцінніше – власне життя за ближніх своїх, за свою родину, за Батьківщину…
Вічна слава Герою… Щирі співчуття рідним…
За матеріалами Рівненська міська рада
У Рівному попрощались із 56-річним військовим Анатолієм Пупенком
“Це дуже хороша людина. Подивіться на його фотографії, про що говорять його очі. Настільки добродушний, він усім допомагав. Дуже любив цей світ і своїх дітей, родину. Він всіх людей любив. Він — дуже хороша людина. Це така втрата для всіх нас і для всієї України”, — сказала знайома загиблого Віра Яковчук.
“Дуже хороший він був чоловік. Жінка про нього говорила, що він дуже за ними сумував. Казав, що не може без сім’ї, але він має це зробити, щоб дітям добре було. За дітей хвилювався. І він же ж пішов ще до війни — добровольцем. Дуже тямучий чоловік був. Щирі співчуття родині”, — розповіла знайома загиблого Ольга.
Список публікацій
У Рівному попрощались із 56-річним військовим Анатолієм Пупенком // Суспільне новини
У Рівному попрощалися із воїном Анатолієм Пупенком // Еспресо