Зубчик Сергій Миколайович (17.05.1986 – 08.07.2022) – Революція гідності. Війна. Рівненщина

.
Зубчик Сергій Миколайович народився 17 травня 1986 року в селі Орлівка Березнівського району Рівненської області. У 2000 році закінчив 8 класів в Орлівській ЗОШ. У 2002 році закінчив 11 класів – Тишицька ЗОШ.
Сергій закінчив курси автослюсарів і пішов в армію. Строкову служу проходив в місті Одесі в прикордонних військах.
До війни Сергій Зубчик був професійним кінологом. З 2014 року він служив в АТО, отримав від Президента України нагороду «За мужність».
Сержант Сергій служив командиром інженерно-саперного відділення ВЧ А 1275. Головний сержант-командир інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу Сергій Зубчик загинув 08 липня в боях поблизу міста Авдіївка Донецької області. Без сина залишилася мати, а без тата – син та донька. Похоронений військовий на сільському кладовищі.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі указом президента №175/2022 ЗУБЧИКА Сергія Миколайовича — сержанта нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня;

указом президента №580/2022 ЗУБЧИКА Сергія Миколайовича — старшого сержанта нагороджено орденом «За мужність» ІІ ступеня (посмертно)

Публікації про Зубчика С.

Герої не вмирають

Наш земляк Сергій Зубчик став на захист Батьківщини ще у 2014 році, коли російські окупанти вторглися на територію України. Пізніше підписав контракт і продовжив службу в ЗСУ.З початком повномасштабної війни до липня він мужньо протистояв загарбникам. В боях поблизу Авдіївки на Донеччині Сергій героїчно загинув.

Минулої неділі Березнівщина на колінах зустрічала захисника з Орлівки. До рідного дому, де Сергій провів дитинство, везли його бездиханне тіло. Як і колись, сина чекала матір…Вона самотужки виховувала та ростила трьох дітей,які втратили батька у ранньому віці.

Сергій і сам був батьком. Та жахлива війна забрала його на той світ…Обірвала усі плани, перекреслила майбутнє.

Провести в останню путь звитяжця прийшли односельчани, рідні, та просто знайомі люди. Закриту труну огорнули синьо-жовтим стягом, до неї несли оберемки квітів. Заупокійна панахида відбулась у Свято-Воскресенському храмі с.Орлівка. Місцем вічного спочину Героя стало місцеве кладовище.

Ще вісім років тому Сергій знав, що за Україну доведеться боротися, її кордони – боронити, захищати від рашиської навали міста і села. Це воїн і робив до останнього подиху. Сергій посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Подвиги українських захисників ніколи не забудемо!

Слава Збройним силам України!

Яна Стахнюк.

З благословіння керуючого єпархією, Високопреосвященнішого Анатолія, митрополита Поліського і Сарненського протоієрей Олександр Кравчук – настоятель Свято-Воскресенського храму села Орлівка, Березнівського району, Полісся, звершив Чин відспівування загиблого воїна Сергія.

«Убієнний воїн Сергій віддав своє молоде життя за мир та волю для своєї родини та для кожного з нас, поклав свою душу за нашу Батьківщину. Нехай добрий та світлий спомин про покійного захисника назавжди залишиться у пам’яті рідних, колег та усіх, хто його знав, любив і шанував. Молимо Милосердного Спасителя миру дарувати Царство Небесне для його душі…» сказав протоієрей Олександр Кравчук

На фасаді Орлівського ліцею Березнівської міської ради трьом випускникам цього навчального закладу – Зубчику Сергію Миколайовичу, Іванову Андрію Анатолійовичу та Ясковцю Анатолію Логіновичу, які загинули за Україну, встановили меморіальні дошки, повідомляє Березнівська міська рада

Вшановуючи пам’ять захисників 08 вересня відбулося їх урочисте відкриття.

Вони пішли героями у вічність

Герої не вмирають… Ця безперечна істина відповідає дійсності, логіці нашого життя, славним патріотичним традиціям українського народу. Адже у нас заведено увічнювати пам’ять звитяжців, які загинули за свободу, незалежність і територіальну цілісність рідної Вітчизни. Минулої пятниці на подвірї Орлівського ліцею зібралися педагоги та учні цього навчального закладу, сюди прийшли рідні та близькі полеглих героїв – земляків у боях з російськими загарбниками, чимало жителів села, прибули міський голова Березного Руслан Пилипчук, виконуючий обовязки начальника першого відділу Рівненського територіального центру
комплектування та соціальної підтримки майор Андрій Пилипака та Городищенський сільський староста Юрій Плескач на урочисте відкриття меморіальних дошок молодим полеглим землякам Сергію Миколайовичу Зубчику, Андрію Анатолійовичу Іванову та Анатолію Логіновичу Ясковцю.
Щирими поетичними рядками про мужність і високий патріотизм наших воїнів відкрили урочистість її ведучі вчительки Олена Іванова та Наталія Василець.

Хвилююче западають у серця присутніх слова:
Запалим вічний ми вогонь скорботи
За тих героїв, що не впали духом
І не дали Вкраїну побороти.
Нехай земля усім їм буде пухом …
Звучить Державний Гімн України.

До слова запрошується міський голова Березного Руслан Пилипчук. Він, зокрема сказав, що нинішнє відкриття меморіальних дошок героям-землякам є достойним внеском в справу увічнення памяті про подвиг загиблих орлівчан, які героїчно відстоювали свободу і незалежність нашої держави і поклали своє молоде життя на вівтар майбутньої перемоги над російськими загарбниками.
З хвилюванням у серцях слухали присутні розповіді ведучих урочистості про героїв-земляків, які так хотіли жити у вільній Україні, будувати її і своє щасливе сімейне життя, здійснювати світлі мрії.
Сергій Зубчик після закінчення загальноосвітньої школи вивчився на автослюсаря, служив у ЗСУ, працював на підприємстві, кінологом у поліції і тривалий час за контрактом ніс військову службу, зокрема воював під час АТО і ООС як професійний сапер. Повномасштабну війну зустрів під Маріуполем.
Сергій загинув 8 липня 2022 року, виконуючи бойове завдання біля Авдіївки у Донецькій області. Вітчизна відзначила героїзм нашого земляка орденами “За мужність III ступеня” та орденом «За мужність» ІІ ступеня (посмертно) , відзнакою Президента України “”За участь в антитерористичній операції” медаллю “Учасник АТО”, “Подякою “;”За розмінування територій Донецької та Луганської областей”.

Багато мрій і сподівань було у молодому житті 26-річного Андрія Іванова. Він успішно закінчив Орлівську загальноосвітню школу та Березнівський економіко-гуманітарний ліцей, а з 2014 по 2018 рік навчався у Національному технічному університеті Київський політехнічний інститут ім. І. Сікорського. Сумлінно трудився майстром на одному з підприємств Київщини. З лютого 2022 року Андрій служив у стрілецькій роті батальйону територіальної оборони Києва,
брав участь у бойових діях в районі міста Бахмут Донецької області, де 8 вересня 2022 року героїчно загинув, виконуючи відповідальне бойове завдання.

Досить проста, але достойна біографія у полеглого героя Анатолія Ясковця. Після закінчення школи здобув освіту механіка у Мирогощанському радгоспі-технікумі, чимало років пропрацював у місцевому сільськогосподарському підприємстві. У 2022 році його мобілізували до лав ЗСУ. З квітня 2022 по березень 2023 року він брав участь у заходах з оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією росії проти України. Він служив головним сержантом взводу інженерних конструкцій інженерно- мостобудівельної роти. Сумлінно виконуючи свій військовий обовязок, Анатолій Ясковець помер 25 березня 2023 року в м. Чортків Тернопільської області.

Настають урочисті хвилини і рідні полеглих захисників України під журливу мелодію “Плине кача…” відкривають меморіальні дошки. До болю в душі хвилюючим був виступ – сповідь матері Андрія Іванова Людмили Михайлівни.
– Мені важко говорити, бо не можна передати словами біль і печаль, які ятрять моє серце, – сказала вона. – Все це як страшнии сон, серце і розум не сприймають реальність непоправної втрати. Сьогодні минає рік, як немає на цьому світі нашого любого і незабутнього Андрійка, рік і два місяці, як загинув Сергій Зубчик і майже пів року тому відійшов у засвіти Анатолій Ясковець. А серце болить досі. Цей біль не пройде ніколи, ця рана не загоїться ніколи. І дуже важко та прикро, що список полеглих щоразу поповнюється…Здається зовсім недавно наші хлопці бігали по цьому шкільному подвір’ї, сиділи за партами, їм ще хотілося жити і жити. Скільки в них було попереду мрій, думок, планів. Але не судилося, все перекреслила, сплюндрувала клята війна, жорстокі вороги… На жаль, війна забирає найкращих наших синів, чоловіків, братів, батьків.
Батьки не повинні хоронити своїх дітей, а мають пишатися їх успіхами, тішитися онуками. Не для війни ми народжуємо і ростимо дітей. Але є така у світі професія як захисник Вітчизни. І наші хлопці пішли, щоб захистити від ворогів Україну. Як казав наш Андрійко:”Хто ж, як не ми, тату?” На жаль, ті, хто має цю патріотичну професію, не завжди повертаються у рідну домівку, а йдуть героями у вічність…
Слухаючи ці щирі слова згорьованої матері, чимало присутніх змахували з очей непідробні гіркі сльози.
В урочистій тиші настоятель місцевого Свято-Воскресенського храму отець Олександр спільно з церковним хором освятив щойно відкриті меморіальні дошки.
Учасники урочистості хвилиною мовчання вшанували память загиблих за незалежність України та поклали квіти до місця вшанування наших полеглих героїв-земляків. Вічна їм слава і слава Україні!

Павло РАЧОК.