Народився Олександр Гаврилович 1 липня 1983 року в селі Бутове Зарічненського району. У 1989 році пішов у перший клас до місцевої загальноосвітньої школи, яку закінчив в 1998 році.Здобув неповну середню освіту. Працював за кордоном на заробітках.
Строкову службу проходив у 2000 році був комісований. Захоплювався збиранням грибів та риболовлею. Розлучений, є донька 15 років.
З перших днів повномасштабного вторгнення самостійно рушив до військкомату. Рідні відмовляли та чоловік не погодився. Говорив: «Племінник у свої 22 роки захищає Батьківщину, я теж піду». У вирішальний для країни час він без вагань пішов на війну, бо знав – він повинен бути там, повинен рятувати чужі життя. Тільки не знав, що ціною власного.
З 9 серпня 2022 Олександр Гаврилович захищав Україну у складі Донецького прикордонного загону державної прикордонної служби України. Служив на комендатурі швидкого реагування 1 загону. Був помічником гранатометника. Свій останній бій Герой прийняв 09 січня 2023 року в районі населеного пункту Соледар на Донеччині, захищаючи територіальну цілісність України.
Загинув 9 січня 2023 року під час ворожого обстрілу, внаслідок вибухової травми біля міста Соледар, Донецької області.
10 лютого Олександра Вікторовича провели в останню дорогу у селі Бутове.
Проживав в селі Бутове, похований на кладовищі в селі Вичівка.
За особисту мужність та самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, згідно Указу Президента України Володимира Зеленського старшого солдата Гавриловича Олександра Вікторовича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)
Публікації про Гавриловича
Олександр Гаврилович: Відео https://www.facebook.com/profile/100010346580474/search/?q=%D0%93%D0%B0%D0%B2%D1%80%D0%B8%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80
Із спогадів класного керівника Максимчука Анатолія Віталійовича:.
За роки навчання проявив себе організованим, пунктуальним учнем. Життєрадісний та веселий. Доброзичливий, безпосередній. Завжди простий, скромний, добрий. Мав власну думку. З повагою ставився до товаришів і людей старшого віку. Рівний у відносинах з усіма. Стабільний у своїх
інтересах. Мав широке коло друзів. Легко знаходив контакт з незнайомими людьми. Любив своїх рідних.
Зі спогадів сестри Альони :
” З 9 серпня 2022 року почав служити в 1 Донецькому прикордонному загоні комендатура швидкого реагування. Займав посаду інспектора прикордонної служби 3 категорії – помічник гранатометника. Вже 3 17 грудня 2022року їх направили у гарячу точку Соледар там мій Зайчик(позивний) захищав свою землю 26 днів. Вже 16 січня в них на позиціях був артобстріл і мій Сашко загинув. Поховали ми свого Зайчика 10 лютого на Вичівському кладовищі поряд з його мамою. Людиною при житті він був дуже доброю , ніколи нікого не образив , не відмовив у допомозі, веселий позитивний, швидкий, завжди скрізь встигав. Любив більш за все доньку вероніку. Старався бути гарним татом. З дружиною, нажаль так склалася доля, розлучились, але підтримував дружні відносини, завжди їм допомагав. Любив займатись тихим полюванням, збирав ягоди, а найбільше полюбляв риболовлю. Був наший Зайчик найкращий тато, син і брат у світі.”
-Саша – мій єдиний брат. Добрішого чоловіка я не знаю. Завжди всім допоможе. У нас рано померла мама, ми були один в одного. Я його шкодувала, він мене. Постійно мені допомагав, нікого не ображав. На похороні в нього було дуже багато людей, із сусідніх сіл приїжджали, –згадує сестра Альона.
За особисту мужність та самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, згідно Указу Президента України Володимира Зеленського старшого солдата Гавриловича Олександра Вікторовича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)
Важко підібрати слова і втішити рідних, бо ніщо не може зменшити біль та втрату дорогих серцю людей… Важко стримувати сльози, дивлячись в очі дітей і вручати їм нагороди за батьків
« Ваш тато – Герой назавжди, навіки! Він відважний воїн, який мужньо боронив Україну та віддав за нашу свободу, за наше майбутнє саме найцінніше – своє життя”
Прикордоннику 1 загону відкрили меморіальну дошку в рідному селі
12 березня в селі Бутове, на території місцевої гімназії відбулось урочисте відкриття та освячення меморіальної дошки на честь прикордонника ГАВРИЛОВИЧА Олександра Вікторовича. «Зайчик» із 1 загону понад рік спочиває після важких боїв за Соледар.
Для побратимів він назавжди залишиться відображенням власного псевдо – добрим «Зайчиком», а для односельчан – щирим та відкритим другом, котрий завжди прийде на допомогу. Саме тому рідна Зарічненська селищна територіальна громада вирішила вшанувати свого захисника пам’ятною дошкою. Її розмістили на будівлі Бутівської гімназії, у котрій навчався військовий.
Честь відкрити меморіал захиснику України надали його рідним: батьку Гавриловичу Віктору Степановичу та доньці Гаврилович Вероніці Олександрівні. Вшанувати пам’ять героя прийшли мешканці громади та побратими.
– Я дякую односельчанам, які, попри дощ та холод, тут, вшанувати пам’ять мого брата. Особлива подяка – прикордонникам, які підтримують і не забувають. На 8 березня вони знайшли можливість привітати мене, привезли квіти. В той момент мені здалося, що мене вітав братик. Мені його дуже не вистачає. Він був золотою людиною. Попри невелику різницю у віці, він був для мене ніби син. Згадався момент, як батьки відправили нас в санаторій, він так хотів додому, прибігав обіймав мене і плакав, тоді я вже по-справжньому пізнала, що це моя кровиночка, – каже зі сльозами на очах сестра полеглого героя Альона.
Меморіал освятив настоятель місцевої церкви Іоана Богослова отець Іван. Слова співчуття та вдячності рідним висловили представники громади та безпосередній керівник Олександра Гавриловича майор Андрій Гавлюк. Він був із загиблим у Соледарі. Пліч-о-пліч воював та знав його, як щиру добру людину, готову прийти на допомогу і стояти до останнього за свій край.
– Під час виконання бойових завдань в Соледарі творилися страхи Господні, але Олександр і вдень, і вночі виконував завдання з патріотизмом та героїзмом. Ми вели важкі стрілкові бої від одного будинку до іншого. Ця збройна відсіч для Олександра тривала півтора місяці. Весь цей час він вдень і вночі, часом не спавши і не ївши, мужньо тримав оборону. На жаль, ціною свого життя. Наше завдання завжди пам’ятати його подвиг і продовжувати боротьбу за незалежність, щоб ця важка втрата віддалася ворогу сторицею, – зазначив прикордонник.
Військові та односельчани поклали квіти до меморіалу героя та вшанували його пам’ять хвилиною мовчання.
За матеріалами Зарічненської селищної територіальної громади
Рік тому під Соледаром загинув мужній захисник із Зарічненщини Олександр Гаврилович
Схилити голови в жалобній молитві закликає зарічненська книгозбірня.
Той день, 9 січня 2023 року, прикордонники, котрі пліч-о-пліч несли службу із загиблими, згадують як бійню.
Військові втратили кілька важливих позицій і ворог впритул наблизився. Били танками, артилерією, мінометами, по захисниках міста працювали снайпери, не було зупину й кулеметним чергам. «Зелені кашкети» останні тримали оборону своїх позицій і не мали наміру відступати. Тоді полягли найкращі з кращих. Загиблі хлопці мужньо трималися, хоч сили були нерівні. Вони розуміли всю складність ситуації, розуміли, що той бій може бути останнім, але не мали наміру віддавати жодного сантиметра нашої землі окупантам», – згадує прикордонник на псевдо «Таксист».
Попри бойові задачі та територіальну віддаленість, побратими прибули цього дня на Зарічненщину, аби вшанувати пам’ять загиблого.
Прикордонники поклали квіти на могилу товариша та згадали його теплими словами.
Список публікацій
І знову біль, і знову втрати, і знову сльози на очах…// Державна прикордонна служба України
У Соледарі загинув прикордонник з Зарічненщини Олександр Гаврилович // Горинь
Зарічненщина знову в жалобі: на Донеччині загинув прикордонник-земляк // Рівне вечірнє
Минув рік, як під Соледаром загинув мужній захисник …// Район .Вараш