Михайло Глек народився 2 жовтня 1974 року в Рівному. Закінчив Рівненську гімназію №24, а за тим здобув фах економіста у Національному університеті водного господарства та природокористування.
Перебував на заробітках в Польщі.. Після повернення присвятив своє життя власній справі – був приватним підприємцем, працював у сфері логістики.
Понад 20 років жив в Одесі, одружився, мав двоє дітей.
Михайло був сапером 126-тої окремої бригади Сил територіальної оборони 30-го корпусу морської піхоти ВМС ЗСУ.
Спершу він виконував завдання на Миколаївському напрямку в районі Мирного, а після ротації його перевели на Херсонський.
Михайло Глек працював у Бериславі, Львовому, Тягинці, Токарівці та Понятівці на Херсонщині. Він брав участь в операціях на лівобережній Херсонщині, де отримав поранення.
Михайло цінував кожного побратима, рятував життя, тому що був впевнений у своїх власних силах. Неодноразово був відзначений нагородами.
На жаль, 2 серпня 2024 року, 49-річний молодший сержант Михайло Глек загинув під час виконання бойового завдання на Херсонському напрямку.
Поховали Героя на кладовищі «Нове» у Рівному.
Публікації про Глека М.
9 серпня 2024 року на Майдані незалежності провели в останню земну дорогу мужнього воїна, командира, щирого та відданого побратима, люблячого чоловіка та батька, який віддав життя за Україну – Михайла Глека.
Спогади
Розповідає Галина Іванівна, мама Михайла:
“Міша був добрим, турботливим сином. Все вирішував сам, не хотів зайвий раз турбувати. Багато років перебував на відстані, адже мешкав в Одесі, але не забував телефонувати. Не признавався, що на війні, казав, що в теробороні Одеси. Під час останньої розмови сказав :”Ще трішки, і я приїду”. Так, приїхав до рідного міста, до мене напередодні свого 50-річчя,але вже не поговорити з ним… Лише з його портретом, що тепер весь час зі мною.
Пишаюсь сином, адже він виконав свій чоловічий обов’язок, захищаючи від ворога сім’ ю, родину, Батьківщину. По іншому він не міг. А я досі не можу повірити, що мого синочка уже немає”
Дружина Героя Вікторія:
«Понад 20 років ми прожили в Одесі. Там народилися наші діти – донька Влада та син Іван. Михайло завжди казав, що справжній дім там, де ми… З перших днів повномасштабного вторгнення він пішов добровольцем до морської піхоти ВМС ЗСУ. Він завжди дбав про інших – і лише потім про себе. Командир, побратим, який ніколи нікого не лишав, підтримував, допомагав, вчив і направляв.
«Мій коханий Воїн, люблячий Чоловік і Батько своїх дітей. Я завжди буду пам’ятати його щасливим, який був на своєму місці, котрий врятував багато життів, впевненим в нашій підтримці обраного ним шляху, впродовж останніх років. Зараз він повернувся у рідне місто, де виріс, де живе його мама, аби тут знайти останній спочинок»
Він пішов з життя мужньо, захищаючи нас, достойно, в бою. Закрив собою молодшого побратима. По собі він лишив ще дуже багато виробів власного виробництва, розбирав і збирав в одне ціле, по крихті, всі необхідні інгредієнти з різних гарячих куточків. Хлопці мстяться за нього і його творіннями, виставляють у соцмережах».
Лариса Мефодіївна, братова:
“Михайла я знаю давно, ще відтоді, коли він був маленький, адже працювала з його мамою, Галиною Іванівною, в дитячій книгозбірні. Досі пам’ятаю світленького хлопчика , схожого на кульбабку , його великі допитливі очі. Згодом він став самостійним, впевненим в собі молодим чоловіком. Налаштував бізнес, створив сім’ю. Серед нас він вирізнявся тим, що дуже шанував родинні традиції, намагався долучити до них близьких родичів. А ще він був щедрий і гостинний. Ось лише один приклад. В мальовничому селі Писарівка на Одещині, звідки родом мама Героя , на свято Трійці заведено поминати покійних родичів. І вже за місяць до цього дня Міша дзвонив своїм родичам: братам і сестрам/рідним, двоюрідним, троюрідним/, та запрошував зустрітися . Як правило, після традиційних відвідин цвинтаря всі збиралися за великим столом на дідусевому подвір’ї. Розмовляли до ранку, на багатті у величезному казані варилася шурпа… Він був щасливий, що у родинному гнізді зібралися молоді і старші.
Михайло з перших днів війни, не роздумуючи. пішов захищати Україну. Тепер він небесний воїн, а в моєї онуки Варвари не стало хрещеного батька.
Вірю,започаткована Михайлом традиція житиме, як вічно житиме в наших серцях пам’ять про нього.
Після нашої Перемоги обов’язково знову збереться родина , в казані клекотітиме шурпа і кожний згадає Михайла “…
Побратими пам’ятають мужність Михайла, поважають і пишаються тим, що були поруч і могли покластися на нього.
Побратим Михайла Глека Микола Гурінський.
“Він сапер, професіонал своєї справи. Ми з ним були знайомі більше двох років. Ми на нього розраховували як на побратима, професіонала. Він на полігоні вперше вчив мене підривати боєприпаси для того, щоб зберегти своє життя”.
Командир Михайла Глека Микола.
“Ми його взяли в нашу команду, навчили й в останній момент із солдата він став командиром взводу. Якби в нас всі були такі як Міша, то я думаю ми б вже вибороли перемогу. Це людина, яка віддана своїй справі. Після першого поранення він не відпочивав, казав: «Не можу я брати відпустку в такий час»”
Список публікацій
Загинув рятуючи побратима: Рівне попрощається з підприємцем, який став морським піхотинцем // Радіо Трек:новини
У Рівному попрощалися з військовим Михайлом Глеком // Суспільне новини
На Херсонщині загинув воїн з Рівного Михайло Глек // Рівненські новини
На Рівненщині попрощались із загиблим захисником з Рівного // Рівне вечірнє
У Рівному попрощалися із воїном, командиром Михайлом Глеком // Горинь