Гузоватий Геннадій Володимирович (13.08.1991-17.04.2023) – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Гузоватий Геннадій Володимирович народився 13 серпня 1991 року с. Дюксин. Навчався в Дюксинському ліцеї ім. Ніла Хасевича. Закінчивши 9 класів сільської школи, вступив до Костопільського будівельно-технологічного коледжу НУВГП. Геннадій жив з мамою, старшою сестрою та молодшим братом, який служить в ЗСУ. Родина рано втратила батька.
Геннадій любив природу, ліс. Саме тому пішов працювати в лісове господарство. Усі, хто знав Генадія Гузоватого, характеризують його, як працьовитого, совісного, справедливого та наполегливого чоловіка. Він ніколи не залишався осторонь чужого горя. Втім, і для себе ніколи не просив допомоги. Всього намагався досягти власними силами. Веселий та запальний. Він завжди був душею будь-якої компанії. Завжди знаходив спільну мову з людьми.
Геннадій мав золоті руки. Здавалося б, не було такої техніки, яку б він не зміг полагодити. Це було одне з його хобі. Одружився на свій день народження – 13 серпня 2013 року, після 6 років зустрічей. Подружжя жило щасливо, купили власне житло, про яке мріяли, в селі Підлужне, будували плани на майбутнє.
Геннадія призвали на військову службу 1 березня 2022 року. Воїн служив стрільцем 14 Окремого стрілецького батальйону, 3стрілецького відділення, 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини А-7098.
17 квітня 2023 року, біля Григорівки на Донеччині загинув 31-річний солдат Геннадій Гузоватий під час виконання бойового завдання. Мужній, сміливий, хоробрий… Віддав найдорогоцінніше – життя…

В Героя залишилися дружина, матір,сестра та брат, який нині служить в лавах Збройних сил України.
Поховали Героя в рідному селі Підлужне.

Публікації про Гузоватого Г.

На Костопільщині попрощалися із загиблим воїном Геннадієм Гузоватим

Чин похорону за загиблим Геннадієм Гузоватим відбувся у Свято-Миколаївському храмі ПЦУ (с.Велика Любаша).

Спогади про Гузоватого Геннадія

Згадує дружина Юлія
« Я не могла натішитись як мені пощастило, що його зустріла – свого Генчика. Він дуже любив робити несподіванки, сюрпризи. Одного разу приїхав додому у відпустку без попередження – яка я щаслива була бачити його після 6 місяців розлуки. Він дуже щедрий. Здавалося, я тільки сказала, що щось потрібно – і вже в мене воно є. Генчик був дуже працьовитий, постійно в роботі, старався доробити будинок, який ми придбали, не міг сидіти без діла.
Майстер на всі руки: міг полагодити що завгодно, і він любив це робити. Щось майструвати, придумувати як краще. Любив техніку, сам склав трактор, розбирався в автомобілях, мотоциклах. Не раз чоловіки старшого віку питали в нього пораду, як те чи інше полагодити. Любив ліс, на відміну від мене, завжди дивувався як можна не любити ліс, адже там так добре, спокійно. Мені так подобалося як він жартував, знав коли і що сказати, щоб підняти настрій. І щоб було весело всім. В Генчика багато було друзів, знайомих. Якщо комусь потрібна була допомога, він чим міг допомагав, не відмовляв. Ми любили один одного, нам було добре разом по справжньому. Проходять дні і ночі, а мені і досі не віриться що його нема зі мною поряд, але він постійно у моєму серці, в душі. Де б я не була, мій Генчик зі мною, я це відчуваю»…

мама Людмила:
«Геннадій був другою дитиною із трьох дітей у нашій сім’ї. Мої діти рано залишилися без батька, який помер у 45 років. Мій синочок був дуже працьовитий. Багато турбот по господарству припало на його плечі після смерті батька. Допомагав не тільки мені, а й сусідам похилого віку. Був дуже чуйний, совісний. Недарма його ім’я Геннадій перекладається, як «благородний».
Жили ми не дуже в достатку – грошей зайвих не було. Але як я була здивована, коли на 8 березня Геннадій подарував мені картину «Розп’яття Ісуса Христа». Коли я запитала, де він взяв гроші. Він сказав, що заніс і здав квасолю в магазин, а на ті гроші купив мені картину. Як це було зворушливо, адже він тоді ще був дитиною, ходив до школи у 6 клас. До цього часу ця картина висить у мене над ліжком, охороняє мене Спаситель, подарований Геннадієм.

Коли почалася війна, Гена пішов добровольцем на фронт, захищати всіх нас і нашу неньку Україну. Я дякую Богу, що він дав мені такого сина, який віддав своє життя за всіх нас. Бо, як сказано в Біблії: «Немає більшої любові, як хто віддасть своє життя і душу за друзів своїх». Надіюсь, що ще одного мого сина, який зараз на війні, Господь збереже для мене»..

Молодший брат Юрій:
« Гена був справжнім чоловіком, з перших днів пішов добровольцем захищати свій дім свою країну. Це була людина слова, він не любив багато обіцяти , а просто брав і робив. Зі слів побратимів, з ним не страшно було іти в бій, це надійна людина яка не підведе в потрібний момент. Для мене він був таки справді старшим Братом, допомагав чим міг, словом, ділом часом просто порадою, такою необхідною в складну хвилину. Велика втрата для сім‘ї,родини і мене особисто. Вічна пам‘ять і шана Герою, який віддав найдорожче – своє життя, за свою країну».

однокласниця Марія

« З Геною ми були однокласниками. Якийсь час сиділи разом – в останньому ряду за останньою партою. Гена не надто любив науку, але йому завжди було цікаво робити щось руками. А ще він не терпів несправедливості. Ще школярем, коли вважав, що вчителі сварять його не справедливо – ніколи не змовчував!
Попри запальну вдачу, він був дуже добрим і відкритим. Гена був веселим – якусь звичайну ситуацію він вмів злагодити так, що не сміятися було не можливо.

В юнацькі роки Гена був людиною-вітром, меломаном. Пригадую, як «літав» селом на велосипеді, а на кермі завжди возив радіоприймача, з якого лунала музика. Тоді в нього була довша стрижка й волосся розвивалося вітром. Вже перебуваючи на передовій, він намагався самостійно закривати всі своєї потреби: транспорт, техніка, амуніція… Він ніколи не просив про допомогу. Буває, переписуємося, чи говоримо по телефону й я переконую його, що так –не правильно, не нормально й тил повинен допомагати фронту в міру своїх можливостей! На що він відповідав: «Я краще сам! Я не хочу, щоб потім щось говорили… Нехай іншим помагають, я тільки за, а я якось сам».

старша сестра Богдана:

« Немає слів, щоб виразити всю біль, яка лежить на серці. Біль від втрати рідної і дорогої людини. Яке коротке життя… 31… Дуже важко змиритися з тим, що вже не побачу братика на цій землі, не зберемося за одним столом, не поспілкуємося…Гена був душею компанії, з ним було завжди весело, цікаво і затишно. Братик мав добре і щире серце, а також золоті руки, тому багато людей зверталися за допомогою до нього. Він ніколи нікому не відмовив.
Любив справедливість, любив сім’ю, любив життя»
.
Побратим:
«Генка був надійним, з ним не страшно було йти на завдання. Я знав, що він не зрадить і не кине в біді», – розповідав побратим Гени, який приїхав провести в останню дорогу вірного друга. Час не зітре з моєї пам’яті цю дорогу моєму серцю людину, мого рідного братика. Гена назавжди залишиться в моїй пам’яті усміхненим і веселим, яким він завжди був. Небо забирає найкращих

…

На знак памяті про загиблого захисника Геннадія , односельчанка
Ольга Яківна Глінчук написала вірш

Спить у гільзах патронів,
У вибухах ракет, снарядів і дронів
Чорне горе військових.
Сплять усмішки зотлілі,
Сплять уста спопелілі,
Сплять розстріляні очі,
Сплять прокльони жіночі,
Сплять турботи вдовині
Більше року в Україні.
Сплять розстріляних крики.
Людське горе велике,
Що пече нам груди
Не забудем їх, люди!
Не забудем й тебе, Геннадію, сину.
Воїне світла, захиснику України!
Дивився не раз ти смерті в очі,
Чом не обманув її в цей раз?
Чом не зурочив?
Видно, удача відвернулася.
Видно, доля така.
Обірвалися крила твого життя.
Серце завмерло, а душа безсмертна
Полинула до Бога, на Авраамове лоно.
Вже споглядатимеш  із неба
Як живе твоя мама, дружина,
І вся родина без тебе.
Будь же для них Ангелом-охоронцем
Захищай їх тепер і в майбутньому
Вже під мирним сонцем.
Мама твоя, наче зранена пташина,
Оплакує тебе – любого сина.
Сестра руки здіймає:
«О Боже Всевишній!»
А дружина стоїть,
Наче спалена вишня!
Та сльози – мала підмога,
Краще щиро помоліться до Бога,
Щоб прийняв його у райське лоно.
Він вірив у перемогу, мав на майбутнє плани
І перемога буде, бо Бог за нами,
Правда і всі цивілізовані люди.
Ти віддав життя за Україну
І пам’ять про тебе не згасне, не згине!
Хай земля буде тобі пухом.
Ми не зневіримося, не впадем духом
Слава Богу! Слава ЗСУ!