Мельникович Сергій Миколайович, позивний «Хікі»(14.07.2004-23.10.2025)

Мельникович Сергій Миколайович народився 14 липня 2004 року в селі Дібрівськ Зарічненського району Рівненської області.
З 2010 року навчався у Дібрівській ЗОШ І-ІІІ ступенів, закінчив 9 класів.
У 2019 році, вступив до Костопільського обласного ліцею-інтернату спортивного профілю (КОЛІСП) на відділення футболу. У ліцеї Сергій грав на позиції воротаря, хоча в матчах з друзями міг виступити і в ролі форварда чи захисника. Впродовж навчання неодноразово з командою брав участь у змаганнях, де вони здобували призові місця. Після закінчення ліцею, отримав І спортивний розряд з футболу.
У вересні 2021 року вступив до Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка на спеціальність «фізична реабілітація».
Із початком повномасштабного вторгнення, Сергій говорив, що його ставлення до життя змінилося. На 3-мукурсу, у віці 19 років, він пройшов відбір та добровільно доєднався до лав 12-ої бригади спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України.
Про свої наміри хлопець нікого не повідомляв, адже хвилювався, що рідні намагатимуться його відмовити. Але для нього, як згодом казав, це рішення не було спонтанним – він довго і потайки зважував його, готувався та особливо активно працював над своєю фізичною підготовкою. І це все незважаючи на те, що міг бути звільнений від військової служби через міопію високого ступеня з астигматизмом обох очей. Говорив, що просто не може вчинити інакше, адже: «Там діти, люди».
Після приєднання до «Азову», Сергій пройшов дуже складний і виснажливий базовий курс бойової підготовки (БКБП). І вже 23 грудня 2023 року був відправлений на Схід. Брав участь у боях за Серебрянське лісництво, де 22 січня 2024 року отримав своє перше поранення в руку та контузію. Попри це, рівно за тиждень, повернувся до виконання бойових завдань.
6 серпня 2024 року батальйон Сергія відвели на ротацію, і вперше від моменту вступу до війська він отримав коротку відпустку. На кілька днів повернувся додому, але вже не юнаком, яким поїхав, а справжнім воїном. З величезним захопленням ділився історіями про своїх побратимів. Всіх
вражало, що попри побачене і пережите, війна зовсім не позбавила його природньої доброзичливості, щирості та віри в свободу і краще майбутнє.
Після ротації підрозділ перевели на Торецький напрямок, де у боях за Нелипівку Сергій отримав осколкові пораненні в ногу. Після тривалого лікування та реабілітації військово-лікарська комісія визначила Сергія обмежено придатним до військової служби. Проте, незважаючи на це, він знову повернувся до свого 2-го батальйону спеціального призначення та вже доєднався до взводу розвідки.

20 жовтня 2025 року Сергій пішов на виконання бойового завдання із забезпечення відсічі збройної агресії російської федерації. Під час порятунку побратима 23 жовтня 2025 року, внаслідок обстрілу зі ствольної артилерії, він загинув у районі Катеринівки, Краматорського району Донецької області.

Публікації про Мельниковича С.

Зарічненська селищна громада провела в останню дорогу Героя-Захисника Сергія Мельниковича 7 листопада Зарічненська

Захисника провели в останню дорогу з усіма військовими почестями: під звуки військового оркестру та почесний салют. Вшанувати пам’ять Воїна зібралася чисельна громада, побратими та мешканці навколишніх сіл.

ВІДЕО: https://www.facebook.com/share/v/18wiTJZa8R

“Висловлюємо найглибші та щирі співчуття матері, батьку, сестрі та всій родині полеглого Героя. Ми розділяємо ваш біль. Пам’ять про подвиг Сергія Мельниковича назавжди залишиться в наших серцях. Вічна пам’ять і слава Герою!”, – йдеться на сайті Зарічненської селищної територіальної гроимади

Згадує Ірина, сестра Сергія:

Брат не був відмінником, але вирізнявся серед інших своєю надзвичайною слухняністю, чемністю та добротою. З дитинства мав дуже поганий зір, однак активно займався спортом і найбільше любив футбол.

Сергій був відповідальним, хоробрим та мав велике серце. Дуже любив тварин і навіть там, на Сході, мав домашню улюбленицю – кицю. Побратими згадують, що Сергій був скромним, надійним та чуйним – легко міг образитись на їх жарти, особливо про товсті лінзи в окулярах. Втім, образи ніколи не тримав, не вмів довго сердитися. Та й сам любив пожартувати.

Кураторка та однокурсники згадують, що Сергій і в університеті був чемним, спокійним та відповідальним. Під час навчання заняття спортом не залишав. Хоча, звісно, мав й інші захоплення – любив відеоігри, музику та аніме.