Микола Віталійович Бобик народився в селі Бронне, Березнівського району, Рівненської області. Закінчив вісім класів у рідному селі. Навчався у Клеванському професійно-технічному училищі . Згодом переїхав жити в Костопіль. Працював слюсарем ТОВ «Костопільський фанерний завод», видувальником ТОВ «Костопільський завод скловиробів», та на будівництві.
20 грудня 2022 року Миколу мобілізували на військову службу. Він був такелажник евакуаційного відділення військової частини А4267(42 бригада).
Служив разом із своїм сином в одній бригаді. Був вірним присязі й до кінця виконав обов’язок мужності й честі.
16 липня 2023 року перебуваючи у Дніпропетровській обласній клінічній лікарні ім. Мечнікова у 55-річного солдата Миколи Бобика зупинилося серце…
«Він такий щирий і простий був. Чесний, справедливий, Добрий – аж занадто.
Кому треба допомогти, то він перший. Серце мав відкрите. Всіх жалів. Його дуже любили і поважали побратими» – розповідає дружина Катерина.
Прощалися з Героєм на майдані Шевченка у Костополі. Тут зібралися рідні та близькі Героя, громадськість та представники влади. Чин похорону відбувся у
соборі святих апостолів Петра і Павла ПЦУ.
Поховали Захисника Миколу Бобика в селі Малинськ поруч із його донькою. У Миколи Віталійовича Бобика залишилися: дружина, син, внуки.
Публікації про Бобика М.
Костопільська громада попрощалася із Миколою Бобикомта та Миколою Сеником
Жителі Костопільської громади віддати шану та належно зустріли Героїв Миколу Сеника та Миколу Бобика . Чоловіки були патріотами України, свідомими громадянами, чуйними людьми, які любили життя, виховували дітей, завжди готовими прийти на допомогу.
Минуло три роки…
Спогади дружини Катерини Михайлівни:
« Зі своїм чоловіком я познайомилась у 1989 році, ми разом працювали на заводі скловиробів. Коли вперше наші погляди зустрілися, мене зачарували
його очі, такі голубі, як небо. Ми почали зустрічатися, він був веселий, компанійський, любив жартувати. Через 3 місяці запропонував вийти за нього
заміж. Хоча Микола був молодший від мене на 3 роки, я не зволікаючись погодилася. Спочатку знімали квартиру у Костополі. З часом отримали своє
житло. Народилося двоє дітей: донька Марія та синочок Андрій. Микола дуже любив наших дітей, грався з ними в різні ігри, діти для ного це було – все.
Любив ловити рибу, саджати дерева, квіти, вазони. Це була його стихія. Згодом Микола вирішив поїхати працювати за кордон в Іспанію. Працював на полі,
вирощував виноградники та виконував різні польові роботи. Він перебував за кордоном 17 років.
Коли донька Марія виходила заміж, чоловік приїхав на весілля. А коли народився внук Артемко, Микола вирішив більше нікуди не їхати. Син Андрій
не хотів його відпускати.
У 2022 році почалося повномаштабне вторгнення росії в Україну, Микола отримав повістку, почав ходити до військкомату. 20 грудня 2022 року його
відправили в Івано – Франківськ, 1- й батальйон. Чоловік телефонував мені, коли міг, все переводив на жарти щоб я не переживала. Пройшло 2 місяці і на
війну вирішив піти син Андрій. Склалося так, що він попав у ту ж саму частину, де служив його батько, тільки у взвод снайперів.
15 липня 2023 року Микола ще вийшов на зв’язок. А 16 липня 2023 року він поступив у лікарню в Дніпрі, отримав мінно – вибухову травму. Увечері він
помер від зупинки серця».
Список публікацій
Бобик Микола Віталійович // Костопільська міська рада
У лікарні Дніпра помер 55-річний солдат із Костополя // Rivne Media
В лікарні помер воїн із Костополя Микола Бобик // Rivne.rayon.in/ua
На Рівненщині попрощалися із трьома захисниками України //
Рівне вечірнє