АТО/ООС – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Фурманчук Артем Миколайович (22.04.1994-02.01.2022)

Фото.Фурманчук Артем з Костополя. Загинув В ДТП

У 2015-му Артема Фурманчука мобілізували. Багато разів виконував бойові завдання у зоні
проведення АТО в Донецькій та Луганській областях. Через рік військовослужбовець
демобілізувався, одержав статус учасника бойових дій. У 2017-му Артему запропонували службу за контрактом, він погодився. Відтоді практично усе його життя пройшло на військовій службі, мав кілька контрактів. Спочатку служив у 55 окремій механізованій бригаді, потім у 30-ій ОМБ, потім була 10 окрема гірсько-штурмова бригада.

Свої нетривалі відпустки військовослужбовець проводив удома з родиною та маленьким сином.
Останній контракт закінчувався у лютому 2022-го. Перед новим 2022 роком, через 8 місяців на
передовій, захисник одержав відпустку. Святкував новий рік з родиною молодшої сестри у Рівному. У ніч проти 2 січня 2022 року 27-річний Артем загинув у ДТП у центрі Рівного.
Старшого солдата Артема Фурманчука поховали в Костополі з військовими почестями. Він був 7-им сином у батьків, усього в сім’ї Фурманчуків 11 дітей. Після того, як Артем став до лав ЗСУ, на службу пішов його старший брат Микола. Пішли служити й Катерина та Владислав, сестра і брат Артема та Миколи Фурманчуків.… Читати далі

Посмик Володимир Васильович (14.12.1974-16.02.2016)

Володимир Посмик народився 14 грудня 1974 року в селі Сновидичі Рокитнівського району на Рівненщині. У дитинстві з сім’єю переїхав до села Гайове Олександрійського району. Хлопчик навчався у Шарівській школі.
Після школи переїхав до Кривого Рогу, став професійним військовим. Служив у Національній Гвардії України, учасник АТО. Помер через зупинку серця у 41 рік під час чергування на блокпості в місті Волноваха Донецької області в 2016 році.
До демобілізації Володимиру лишався місяць.

Без чоловіка і батька залишились дружина і двоє синів.

Похований в м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, Західне кладовище.

Кубишкін Роман Олександрович («Санич») (29.06.1974-02.06.2021)

Народився Роман Кубишкін 29 червня 1974 року в м. Орел (Росія). На початку 1977 року мати з сином переїхала в Україну й оселилась у м. Дубно на Рівненщині. Після закінчення 9 класів Дубненської загальноосвітньої школи № 2 Роман вступив до будівельного училища, в якому отримав фах водія-електрика. Працював будівельником у Дубненській фірмі «Теремок», а також їздив по заробітках. Одружився, у 2004 році народився син Ілля. Мешкала сім’я в м. Охтирка Сумської області. Однак спільне життя не склалось, і після розлучення Роман повернувся на Рівненщину.

Через те, що в дитинстві Роман зазнав травми правої ноги і накульгував, його не призвали на строкову військову службу, проте коли почались бойові дії на сході України, він добровільно зголосився у військкомат. Отримавши й цього разу відмову, наприкінці літа 2014 року став добровольцем 11 го запасного батальйону ДУК ПС з позивним «Санич». Бойову й фізичну підготовку пройшов у підрозділі «Марусині ведмеді», після чого поїхав у зону бойових дій. Перебуваючи в с. Піски під Донецьком, брав участь у боях, будучи артилеристом.… Читати далі

Павлюк Олександр Миколайович, позивний «Чак» (30.03.1964-05.06.2021)

Олександр Павлюк (позивний «Чак») народився 30 березня 1964 року в селищі Рокитне. По досягненні 18 років був призваний на строкову службу та служив у контингенті радянських військ у Німеччині.

Успішний бізнесмен, очільник Рокитнівської організації «Правий сектор», у важкому 2014 році, в розпал російської агресії на сході України, залишив всі домашні справи і вступив у лави славнозвісного полку «Азов». Спочатку виконував обов’язки обозного в третій сотні полку, згодом став заступником по технічній частині, а продемонструвавши свої неабиякі організаторські здібності та наполегливість у досягненні мети, став заступником командира полку з тилового забезпечення. Тут він повністю проявив свій талант як рішучого керівника, патріота, хорошого товариша. Надійне тилове забезпечення — основа успішного виконання бойових завдань будь-якого військового підрозділу. Тож свою роботу старший лейтенант Павлюк виконував з максимальною самовіддачею. Всього себе він присвячував розвитку полку, покладав на себе багато обов’язків, щоб бійці «Азову» були забезпечені всім необхідним та якісно виконували бойові завдання.

Несподівано помер 5 червня 2021 року. 7 червня на гарнізоні полку «Азов» в Урзуфі особовий склад підрозділу попрощався із Олександром Павлюком.… Читати далі

Мельник Андрій Андрійович (13.01.1989-27.03.2020 )

Андрій Андрійович Мельник народився 13 січня 1989року у м. Міловіца,Чехословаччина. Тато Андрій Васильович був військовим. Згодом сім’я повернулася у м. Костопіль.
З 1996 – 2006 рр. навчався у загальноосвітній школі I – III ступенів №5. У 2007р. проходив строкову службу у м. Дніпропетровськ. Після звільнення зі служби працював охоронцем на Житомирському молокозаводі.
У 2014р. поїхав у Київ на Майдан. Згодом пройшов навчання наЯворівському полігоні, далі – зона АТО. Служив у 80 – тій окремій десантно – штурмовій бригаді.
Після поранення 5 років лікувався. Завдяки волонтерці Наталії Лазовській проходив реабілітацію в США, також допомагала українська діаспора.

Мельник Андрій вийшов з пекла ДАП неушкодженим, проте його наздогнала куля у м. Костянтинівка на тій же Донеччині: в ніч на 25 січня 2015 року, за день до виїзду в місце постійної дислокації, він отримав вогнепальне поранення лівої плевральної половини з гемо-пневмотораксом, з ушкодженням шлунку і товстої кишки та наскрізним діаметральним пораненням хребетного каналу. «Приїхали з аеропорту, мали їхати у відпустку. Вийшов у місто, але вдягнув цивільне вбрання, бо не всі там налаштовані позитивно до України.… Читати далі

Пахунов Володимир Русланович (17.07.1976 – 01.11.2018)

01.11.2018 року пішов з життя після тривалої хвороби, пов’язаної з проходженням військової служби, солдат ПАХУНОВ Володимир Русланович, мешканець міста Вараш, який захищав незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, брав участь в антитерористичній операції на сході України.

Військовослужбовець 1976 р.н., батько 2-х дітей, був призваний на військову службу по частковій мобілізації в період з лютого 2015 року по березень 2016 року.

У 2017 році підписав короткостроковий шестимісячний контракт, а у березні 2018 року солдат ПАХУНОВ Володимир Русланович був прийнятий на військову службу за контрактом строком на 3 роки.

Віддано належну шану Герою, що поклав своє життя за нашу свободу, за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність нашої Держави!

Прощання з військовослужбовцем відбулося 02 листопада 2018 року з 10:00 до 12:00 години у приміщенні Палацу культури ВП «Рівненської АЕС».

Варашський міський військовий комісаріат висловлює щирі співчуття рідним і близьким померлого воїна, захисника Батьківщини.

Пупко Руслан Володимирович (16.06.1975 – 02.08.2020)

Народився Руслан в м. Сарни, тут і проживав. З 1981 до 1990 року навчався в Сарненській ЗОШ № 6 І-ІІ ступенів. Після закінчення школи, у 1990 році, вступив на навчання у ВПУ№ 22, яке закінчив у 1993 році, та здобув професією «механізатор меліоративних робіт».

З 1993 до 1995 роки проходив навчання та службу у Збройних силах України у військово-морському училищі в місті Ізмаїл Одеської області. З 1997 до 2008 року працював будівельником. Пізніше, у 2015 році працював охоронцем. З 2017 року починає працювати у військовій частині А0153 у м. Сарни, на посаді стрільця загону воєнізованої охорони та вожатим службових собак.

Весною 2019 року, добровільно пішов на службу в зону ООС. Коли він дізнався, що в Маріуполі стоїть судно «Донбас», яке потрібно відновлювати для захисту держави на воді, одразу почав процедуру підписання контракту для подальшої служби в морі.

04 квітня 2019 року, наказом Генерального штабу Збройних сил України Руслана Пупка було залучено до участі в ООС, для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях.… Читати далі

Кобринчук Ігор Петрович (16.10.1971-07.04.2018)

Народився Ігор в Республіці Казахстан, Целіноградська обл. с. Партизанка (на той час там проживала родина). Пізніше переїхали у м.Сарни, проживали по вул.Приходька (нині Петра Яцика). Ігор Петрович закінчив Львівський національний аграрний університет та займався підприємницькою діяльністю. За життя Ігор зарекомендував себе, як рішуча, освічена, доброзичлива особистість. За власним бажанням вирішив піти на військову службу в ЗСУ: в лютому 2017 року вступив до військової частини В0259, 14-ї окремої механізованої бригади, солдатом, механіком-водієм танкового взводу.

Весною 2018 року, проходячи службу Ігор захворів. В березні він був доставлений в тяжкому стані в Львівський шпиталь. Після тривалої боротьби з хворобою в шпиталі 07 квітня 2018 року, помер не приходячи до свідомості.

У Ігоря Петровича залишилася мама, син та донька.

Похований на кладовищі по вул.Ковельській м.Сарни… Читати далі

Кидун Олександр Сергійович (08.09.1984-17.12.2017)

Народився Олександр у смт. Зарічне 8 вересня 1984 року. Деякий час, Сашко проживав разом з батьками на території росії, так як батько був військовослужбовцем. У 1995 році батьки повертаються назад до України. Сашка перевели до загальноосвітньої школи №1 ім.Т.Г. Шевченка. Під час навчання в школі зарекомендував себе, як хороший позитивний учень. Мав велике коло друзів. Найбільше подобалось йому грати у футбол, багато разів приймав участь у спортивних змаганнях. Після закінчення школи продовжив навчання у Сарненському ВПУ №22 за спеціальність «автомеханік».

У 2002 році був призваний на строкову військову службу. Пізніше, у 2008 році Олександр одружився. За час сімейного життя народилося троє діток: Анастасія, Денис та Макар.

З 2016 року проходив військову службу, за контрактом, у складі в/ч А0153 732 «Центральної артилерійської бази озброєння». В 2017 році безпосередньо брав участь в Антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей.

Пізнього недільного вечора 17 грудня 2017 року перестало битися серце люблячого батька та дорогого чоловіка. Солдат Кидун Олександр Сергійович помер в результаті гострої серцево-судинної недостатності.… Читати далі

Черначук Петро Олександрович (04.09.1975-01.03.2022)

Черначук Петро народився 4 вересня 1975 року в селі Федорівка Рівненського району (до 2021 р. – Гощанського району). Неповну середню освіту здобув у місцевій школі, повну середню у Русивельській школі. Після закінчення школи вступив у Рівненський педагогічний інститут, де навчався на фізико-математичному факультеті. Після здобуття вищої освіти навчав дітей фізики у школі № 12 м. Рівного.

Останні сім років свого життя старший солдат Петро Олександрович Черначук провів на війні. Під час чергової мобілізації 27 липня 2015 року він був призваний до лав Збройних Сил України. А з 11 серпня 2018 року Петро Черначук служив за контрактом і був зарахований до особового складу військової частини А 1556 на посаду радіотелефоніста відділення управління командира батареї взводу реактивного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи 128 ОГШБр.

Військовослужбовець загинув в боях з агресором поблизу м. Василькова на Київщині 1 березня 2022 року.

У нього залишилися дружина і двоє дітей – син Олександр і дочка Анастасія.

Указом Президента України від 4 березня 2022 року № 105/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі солдата Черначука Петра Олександровича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).… Читати далі

« Previous