Революція гідності. Війна. Рівненщина

У 2015-му Артема Фурманчука мобілізували. Багато разів виконував бойові завдання у зоні
проведення АТО в Донецькій та Луганській областях. Через рік військовослужбовець
демобілізувався, одержав статус учасника бойових дій. У 2017-му Артему запропонували службу за контрактом, він погодився. Відтоді практично усе його життя пройшло на військовій службі, мав кілька контрактів. Спочатку служив у 55 окремій механізованій бригаді, потім у 30-ій ОМБ, потім була 10 окрема гірсько-штурмова бригада.

Свої нетривалі відпустки військовослужбовець проводив удома з родиною та маленьким сином.
Останній контракт закінчувався у лютому 2022-го. Перед новим 2022 роком, через 8 місяців на
передовій, захисник одержав відпустку. Святкував новий рік з родиною молодшої сестри у Рівному. У ніч проти 2 січня 2022 року 27-річний Артем загинув у ДТП у центрі Рівного.
Старшого солдата Артема Фурманчука поховали в Костополі з військовими почестями. Він був 7-им сином у батьків, усього в сім’ї Фурманчуків 11 дітей. Після того, як Артем став до лав ЗСУ, на службу пішов його старший брат Микола. Пішли служити й Катерина та Владислав, сестра і брат Артема та Миколи Фурманчуків.… Читати далі

Андрій Андрійович Мельник народився 13 січня 1989року у м. Міловіца,Чехословаччина. Тато Андрій Васильович був військовим. Згодом сім’я повернулася у м. Костопіль.
З 1996 – 2006 рр. навчався у загальноосвітній школі I – III ступенів №5. У 2007р. проходив строкову службу у м. Дніпропетровськ. Після звільнення зі служби працював охоронцем на Житомирському молокозаводі.
У 2014р. поїхав у Київ на Майдан. Згодом пройшов навчання наЯворівському полігоні, далі – зона АТО. Служив у 80 – тій окремій десантно – штурмовій бригаді.
Після поранення 5 років лікувався. Завдяки волонтерці Наталії Лазовській проходив реабілітацію в США, також допомагала українська діаспора.

Мельник Андрій вийшов з пекла ДАП неушкодженим, проте його наздогнала куля у м. Костянтинівка на тій же Донеччині: в ніч на 25 січня 2015 року, за день до виїзду в місце постійної дислокації, він отримав вогнепальне поранення лівої плевральної половини з гемо-пневмотораксом, з ушкодженням шлунку і товстої кишки та наскрізним діаметральним пораненням хребетного каналу. «Приїхали з аеропорту, мали їхати у відпустку. Вийшов у місто, але вдягнув цивільне вбрання, бо не всі там налаштовані позитивно до України.… Читати далі

Пиясюк Роман народився в 1975 році в м. Костополі. Навчався в Костопільській ЗОШ №3. Закінчив ПТУ у Камінь-Каширському що на Волині, де здобув професію столяра. 3 грудня 1993 року призваний на строкову службу. 16 червня 1995 року звільнений у запас. 19 жовтня 1995 року пішов по контракту в Костопільську військову частину. 15 лютого 1998 року звільнився і став працювати далекобійником. Працював у приватних підприємців області (перевозив вантажі в межах України).

5 вересня 2014 року добровольцем пішов на захист України Військовослужбовець 1-ї окремої гвардійської танкової бригади (Гончарівське). 10 березня 2015 року військовий підірвався на «розтяжці» під час виконання бойового завдання у селі Златоустівка (Волноваський район) Донецької області. Поховали справжнього патріота 15 березня 2015 року на його Батьківщині, у селі Пісків Костопільського району, де проживають його батьки. У Романа Пиясюка залишилася дружина та двоє дітей.

Указом Президента України № 103/2016 від 21 березня 2016 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Р.… Читати далі

Руслан Салівончик народився 31 січня 1983 р. у м. Костопіль Рівненської області. З 1993 до 1998 року навчався у ЗОШ № 8. Закінчив Костопільську філію медколеджу, Харківський юридичний університет. Був капітаном міліції. Шість років працював у секторі кримінального розшуку в Каховському РВ УМВС України в Херсонській області. З початку проведення на сході України антитерористичної операції записався добровольцем у батальйон патрульної служби особового призначення «Херсон».

Капітан міліції Руслан Сергійович Салівончик загинув 29.08.2014 року в зоні проведення антитерористичної операції в районі м. Іловайська Донецької області під час спроби вийти з оточення так званим «зеленим коридором» на дорозі між с. Многопілля і с. Червоносільське. 3 вересня 2014 року тіло бійця разом з іншими було привезено у Дніпропетровський морг. Упізнаний бойовими товаришами і рідними. Похований 6 вересня в Костополі. У сім’ї залишилися дружина та маленька донька

Указом Президента України № 838/2014 від 31 жовтня 2014 р. «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Р. Салівончик нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).… Читати далі

Віталій Ставський народився  3 вересня 1991 року в Костополі.  Закінчив Костопільську  ЗОШ №6  І – ІІІ ступенів. Був вихованцем місцевого обласного ліцею-інтернату спортивного профілю. У 16 років Віталій став чемпіоном України, а згодом майстром спорту з греко-римської боротьби. Із жовтня 2011-го проходив службу за контрактом у військовій частині А0284. Мав звання молодший сержант. Загинув воїн-десантник у день свого народження в 2014 році, під час атаки російських бойовиків на аеропорт у Луганську, який десантники обороняли кілька місяців.

Попрощалися з військовослужбовцем 80-ої окремої аеромобільної бригади Віталієм Ставським 7 вересня 2014 року.

Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно).

Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року «Про відзначення державними нагородами України» за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі у Збройних Силах України Віталій Ставський, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

20 травня 2015 року в місті Костопіль на фасаді будівлі Костопільського обласного ліцею інтернату​ фізичної культури і спорту (вулиця Данила Галицького, 7), де навчався Віталій Ставський, йому відкрито меморіальну дошку.… Читати далі

… Читати далі

Народився Олександр 4 квітня 1975 року в с. Велика Любаша  Костопільського району. У 1982 році пішов до Пісківської ЗОШ, яку закінчив у 1992 році.

Навчався на курсах водія категорії “С” в Рівненському ДТСААФ. Призваний до лав  ЗСУ у 1993 р. Проходив військову службу в м. Чугуїв Харківської області, водієм БТР Національної гвардії. Звільнений у запас восени 1994 року. Працював у колгоспі «40-річчя Жовтня»,  в Костопільському ДБК .

5 лютого 2015 року пішов добровольцем захищати нашу державу. Підготовку проходив на Рівненському полігоні. У травні 2015 року прибув  до зони АТО у місто Мар’їнка в складі 14-ої бригади за спеціальністю навідник САУ. Також проходив службу в м. Красногорівка у 81-му військовому опорному пункті.

29 квітня 2016 року при виконанні війського обов’язку в зоні АТО солдат Мацюк Олександр Володимирович, уроженець с. Велика Любаша Костопільського району, помер.… Читати далі

Володимир народився  30 червня  1973 року  в селі Постійне Костопільського району. Після закінчення школи навчався у Рівненському професійно-технічному училищі № 11, де здобув спеціальність слюсаря. Згодом служив у Збройних Силах України. Працював у домашньому господарстві.

У березні 2015 року Володимир Жук був призваний по мобілізації Костопільським РВК у військову частину А 4152.  З 6-го травня – водій-гранатометник роти матеріального забезпечення в місті Сватове Луганської області.  2 січня 2016 р. у зоні проведення АТО військовослужбовець з Костопільщини, старший сержант Володимир Жук помер. Смерть настала внаслідок раптової зупинки серця.

У нього залишилися дружина та двоє синів Віталій та Едуард 2003 та 2006 років народження.

За мужність та сумлінне виконання службовий обов’язків в ході проведення антитерористичної операції на територіях Луганської та Донецької областей 28 червня 1915 року нагороджений грамотою.

За особисту мужність та героїзм проявлені під час виконання службового та громадянського обовязку Володимир Жук нагороджений медаллю “За оборону рідної держави” (посмертно)… Читати далі

… Читати далі

Юрій Ткачук народився 15 листопада 1968 року в м. Костопіль. У 1986 poцi закінчив ЗОШ № 1 iм. Т. Г. Шевченка, далі була служба в армії та навчання у Київському вищому військовому танковому училищі. Із 1992 року розпочався новий етап життя Юрія Ткачука – служба в Збройних силах України. Відданість військовій справi, прагнення віддати свій досвід, свої знання Україні були закріплені навчанням у Київській військовій академії й отриманням відповідного диплома. Військову службу ніс на різних посадах, остання – заступник начальника Центру забезпечення peaлізації договорів про скорочення озброєнь, який дислокується в м. Львові. Протягом 2015-2016 років виконував службові завдання в зоні проведення АТО. Помер підполковник Збройних сил України Ткачук Юрій Іванович 31 липня 2016 року.

У Героя залишилася дружина Світлана та донька Юлія. Похований 3 серпня 2016 року., м. Костопіль, Рівненська область.

Юрій Ткачук відзначений нагородами:

медаллю «За сумлінну службу» I ступеня,

медаллю «За досягнення у військовій службі» II ступеня,

відзнаками Міністра оборони України «Знак Пошани» і «Ветеран військової служби»,

нагрудним знаком Mіністpa оборони України «За військову доблесть» (за мужність i героїзм, виявлені під час виконання службових завдань в АТО).… Читати далі