Рівне місто

Михайло  Петрович Тимощук  народився в місті Рівне 13 серпня 1987 року, а в 1996 році переїхав до Берегова Закарпатської області, за місцем проживання мами. Походив він зі змішаної українсько-угорської родини. Навчався у ЗОШ № 5 м. Берегово, потім продовжив навчання у Закарпатському угорському інституті імені Ференца Ракоці ІІ за спеціальністю «історія та географія» (з 2005 до 2009 р.). У 2010 році отримав диплом вчителя історії.

У 2012 році пішов служити за контрактом у Збройні сили України.  Старший солдат, старший механік-водій  128-ої окремої механізованої бригади, військова частина А1556, псевдо «Професор». Загинув у день свого народження під час обстрілу з РСЗВ «Град» підрозділів бригади в районі с. Новоганівка Краснодонського району Луганської області. Поховали Михайла 17 серпня 2014 р. у м. Берегово. Указом Президента України від 14 березня 2015 року року № 144/2015  «за особисту мужність  і  героїзм, виявлені у захисті державного  суверенітету  та територіальної цілісності України» М. Тимощук нагороджений  орденом «За мужність» III ступеня. Також герой нагороджений нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно).… Читати далі

Олександр народився 19 квітня 1968 року в Підволочиську Хмельницької області в сім’ї військового. Згодом  родина переїхала до Одеси, де він навчався. Професійну освіту Олександр здобував у сільськогосподарському технікумі в Молдові. Далі його призвали на строкову службу до лав Збройних Сил. Закінчив школу прапорщиків та академію Державної прикордонної служби в Хмельницькому. Був поранений в 1993 році. Після лікування в госпіталях продовжив службу в Рівному. У 2008 році в званні капітана звільнений у запас. Після цього працював у Волочиському КП «ЖЕК».

У 2014 році Олександр добровільно пішов до Рівненського військового комісаріату, звідки був мобілізований та направлений до 72-ої окремої гвардійської механізованої Красноградсько-Київської ордена Червоного Прапора бригади. Мобілізували чоловіка за призовом з Рівненського об’єднаного районного військкомату. З січня 2015 року він перебував у зоні проведення антитерористичної операції. Капітан, заступник командира з озброєння 4 механізованої роти 2 механізованого батальйону 72-ої окремої механізованої бригади (Біла Церква).

Загинув, отримавши смертельне поранення в результаті мінометного обстрілу бойовиками позицій сил АТО, розташованих поблизу села Гранітне Волноваського району Донецької області, в неділю, 29 березня.… Читати далі

Юрій Миколайович народився 3 грудня 1974 року в Ізяславі Хмельницької області. Закінчив Ізяславську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів № 1.

Юрій Цісарук свою службу в Збройних силах України розпочав у 1992 році. За цей час він перебував на різних посадах від командира і до начальника розвідки управління ракетних військ і артилерії оперативного командування «Захід». Останні роки офіцер служив на Рівненщині. В зоні АТО був начальником розвідки управління ракетних військ і артилерії оперативного командування “Захід”. За період з липня 2014 року до липня 2015 року брав участь у бойових діях. 12 липня 2015 року під час виконання бойового завдання в зоні проведення АТО Юрій разом зі ще одним військовослужбовцем, коли прикривали своїх побратимів, підірвалися на розтяжці поблизу селища Новотошківське, що на Луганщині. Помер від отриманих поранень. У чоловіка залишилася дружина та неповнолітній 15-річний син. Поховали Юрія Миколайовича в Ізяславі на Хмельниччині, звідки він був родом.

Указом  Президента України від 12 липня 2015 року «за  особисту мужність і високий професіоналізм у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Юрія Цісарука – начальника розвідки управління ракетних військ та артилерії оперативного командування «Захід» нагороджено орденом Богдана Хмельницького IIІ ступеня (посмертно).… Читати далі

Андріяшев Олександр Володимирович народився  25 серпня 1986 р. у місті Рівне.

Активний учасник Революції Гідності, на київському Євромайдані пробув 5 місяців.

З Майдану добровольцем пішов в батальйон «Айдар», кулеметник «афганської» роти. В армії до цього не служив, тож бойовий досвід здобував на війні. На фронт потрапив 12 серпня 2014. Учасник боїв в районі Луганського аеропорту (Хрящувате, Новосвітлівка), де зазнав контузії.

Після року служби демобілізувався, займався волонтерством, постійно їздив на фронт. Керівник рівненської міської організації “Спілка учасників бойових дій та АТО «УВО». Працював,  навчався. У 2016 році закінчив Національний університет водного господарства та природокористування за спеціальністю «Екологія».

Трагічно загинув 19 серпня  2017 року під час відпочинку ветеранів «афганської» роти «Айдару» у гідропарку м. Києва, — втопився  у Дніпрі.

Похований в Рівному на Алеї Героїв кладовища «Нове» («Молодіжне»). Залишилася мати (інвалід ІІ гр.) та молодший брат.

За особистий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені під час виконання військового обов’язку, та з нагоди Дня Збройних Сил України нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (2.12.2016)^[4].… Читати далі

Юхимчук Олександр Володимирович народився в 1973 році в с. Повчине Новоград-Волинського району Житомирської області,  останні 20 років жив у Рівному. До призову працював водієм станції екстреної невідкладної допомоги у Рівному. У березні 2014 року його призвали у ЗСУ, з весни перебував у зоні АТО.

Служив у 30-ій окремій гвардійській механізованій бригаді, що має постійне місце дислокації у Новоград-Волинському.  Олександр стояв на блокпостах, ремонтував техніку. Скромний чолов’яга: ні разу не випросив собі відпустки, щоб відвідати рідних, ні разу не був на ротації. Олександра не стало 24 січня 2015 року, лікарі  припускають, що боєць помер від гострої коронарної недостатності. В нього залишилися вдова та 18-річна донька.

Поховали бійця  у рідному селі Повчино, що в Новоград-Волинському районі Житомирської області.

Згідно з рішенням Рівненської міської ради №5756 від 17 вересня 2015 р. Юхимчуку Олександру Володимировичу  присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівне».

 … Читати далі

Голубєв Сергій Володимирович (позивний «Голуб») народився 24 січня 1979 р. в м. Рівне. На фронт пішов добровольцем улітку 2014 року. Був поранений, але після лікування повернувся на передову. Виконував обов’язки командира взводу 1-ї штурмової роти 24-го окремого штурмового батальйону “Айдар” 53-ї ОМБр. Сергій був чудовим бійцем, спокійним, врівноваженим, одним із найкращих. Він підтримував і навчав своїх побратимів, надійний друг, люблячий батько і чоловік.

Військовий загинув 11 березня 2017 року  під час виконання службових обов’язків на території Донецької області.

Поминальна панахида відбулась у Свято-Воскресенському соборі, куди тіло героя віднесли на руках через центральну вулицю обласного центру. Поховали захисника України на Алеї Героїв кладовища Нове.

Вдома у Сергія залишилась дружина та двійко малих дітей.

Відповідно до Указу Президента, за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові сержанта Голубєва Сергія Володимировича нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Згідно рішення Рівненської міської ради  від 18.08.2017 р. Голубєву Сергію Володимировичу присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівне»… Читати далі

Олександр Васюк  народився 29 серпня 1965 року в м. Рівне.  В армію пішов добровольцем. Мобілізований у липні 2015 року. Після місячного навчання на Яворівському полігоні служив у 54-ій окремій механізованій бригаді. Мав військове звання – старший солдат.

19 серпня 2016 року в зоні АТО біля міста Бахмут Донецької області отримав поранення внаслідок обстрілу. Був госпіталізований до обласної лікарні міста Дніпро з опіками понад 70% тіла. Перебував у важкому стані, але в свідомості. Помер в опіковому центрі міста Дніпро напередодні свого 51-го дня народження 28 серпня. Залишились дружина та син Володимир, студент.

У Рівному відбулося прощання з героем у залі міського будинку культури та Свято-Покровському соборі.

Олександра Васюка поховали у мікрорайоні “Тинне” у Рівному. Так вирішила його родина.… Читати далі