Народився Олексій у м.Сарни, тут і проживав. Був в сім’ї середнім із трьох синів. Навчався у Сарненській ЗОШ №4 (нині ліцей). Ще з дитячих років почав захоплюватися деревом – відвідував гурток різьби по дереву при місцевому Будинку дітей та молоді. Також його цікавила мототехніка. Після закінчення 9-го класу, продовжив навчання у Сарненському ВПУ-22, де здобув фах «механізатора-каменщика», а також професію «столяр».

Після закінчення училища Олексій працював на різних роботах, як в Україні так і за кордоном. Але де б він не був, його завжди вабила робота з деревом. І повернувшись із заробітків він розпочав свою власну справу – відкрив столярний цех. Про вироби Олексія досі згадують з теплом мешканці міста та району. Це була якісна столярка та столярні вироби. Але всі плани раптово перервала війна…

На початку повномасштабного вторгнення Олексій залишив улюблену справу і вступив до лав ЗСУ та вже у березні 2022 року прийняв присягу на вірність Україні. Спочатку служив у в/ч А7117 у місті . Дубно, мав посаду «навідник-сапер».… Читати далі

Олександр народився та проживав у с.Любиковичі. Тут закінчив місцеву ЗОШ. В мирному житті він був надзвичайно начитаним і допитливим чоловіком, який умів глибоко мислити й тонко відчувати. Людиною, яка здавалася невичерпним джерелом знань.

У 1994–1996 роках проходив строкову службу в Криму, був командиром автомобільної колони, мав військове звання молодшого сержанта. До мобілізації працював у Катеринівській виправній колонії.

У грудні 2024 року Захисника було призвано до лав Збройних Сил України. Він служив водієм-механіком 2-го евакуаційного відділення евакуаційного взводу ремонтно-відновлюваного батальйону військової частини А4862, 425-го окремого штурмового полку «Скала». Олександр спершу захищав Покровський напрямок, а з травня – Сумський. Побратими знали його під позивним «Хорс»– розумного, витривалого, надійного.

7 червня 2025 року Олександр Козловський загинув під час виконання бойового завдання в Сумській області. Для побратимів він назавжди залишиться гідним воїном, який завжди доводив справу до кінця. А для рідних – доброю, щирою, турботливою людиною.

У Героя залишилися батьки, сестра та племінник.

Похований на місцевому кладовищі у с. Любиковичі.

… Читати далі

Микола народився та виріс у селі Цепцевичі в звичайній сільській багатодітній сім’ї. Він був старший і єдиний син у батьків, надійною опорою та підтримкою для трьох менших сестер Лесі, Наталії та Дарини. Тато, Микола Васильович – пенсіонер, інвалід 3 групи, мама, Алла Миколаївна – працює в Цепцевицькому старостинському окрузі №7 діловодом загального відділу міської ради.

З 2003 по 2012 роки Микола навчався у Цепцевицькій ЗОШ І-ІІІ ступенів (нині ліцей). Після закінчення 9-го класу продовжив навчання у ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей» (нині ЗП(ПТ)О “Сарненський аграрно-технологічний професійний коледж”) де здобув кваліфікацію електрика. Після закінчення учбового закладу працював за спеціальністю електрик в Сарненському РЕМ. Завжди добрий усміхнений мав багато друзів. Як всі хлопці любив поганяти м’яч, та піти з друзями на рибалку, а ліс завжди був місцем його відпочинку.

У 2021 році Микола одружився, дружина Вікторія Віталіївна працює вчителем у Цепцевицькому ліцеї. Невдовзі в шлюбі народився синочок Дамір. Вони з дружиною мріяли про щасливе життя та будували плани на майбутнє…

Микола був мобілізований у жовтні 2024 року, проходив службу у 87-му окремому аеромобільному батальйоні.… Читати далі

Народився Олег та проживав у місті Сарни. З 1989 по 1998 роки навчався в Сарненському ліцеї № 1 ім. Т.Г. Шевченка, закінчив школу з відзнакою. Декілька років навчався в Сарненській дитячій музичній школі грі на баяні. Після школи вступив до ВСП «Березнівський лісотехнічний фаховий коледж НУВГП», по закінченню якого продовжує навчання на заочному відділенні Київського національного аграрного університету, за спеціальністю «Лісове господарство», одночасно працює в Сарненському лісгоспі та час від часу їздить на заробітки до столиці.

19 січня 2023 року Олег був призваний до лав ЗСУ. Спочатку службу проходив в м. Новояворівськ, Львівської області. Мав позивний ЛІСНИК. 14 квітня 2023 року прибув у м. Дружківка, Донецької області для подальшого несення служби.

Бойові завдання виконував у складі в/ч А 4010, 5-ої окремої штурмової Київської бригади. Рідні втратили зв’язок із Олегом у липні 2023-го. 19 липня 2023 року під час виконання одного з бойових завдань біля населеного пункту Іванівське Бахмутського району на Донеччині солдат загинув.

Майже п’ять місяців, родина чекала повідомлення з фронту, жевріла надія, що сумна звістка не підтвердиться.… Читати далі

Володимир народився та проживав у місті Сарни. Був роботящим, не цурався жодної роботи. Дуже любив дітей, цінував прості речі та щиро радів життю. Він був добрим і привітним, завжди готовим прийти на допомогу, ніколи не залишався осторонь чужої біди.
Після закінчення Сарненського ВПУ №22 здобув фах автомеханіка. Машини, техніка, механізми були його стихією. Навіть працюючи різноробочим, він завжди знаходив час на улюблену справу: лагодити й «оживляти» мотори.

У травні 2024 року Володимир став до лав Збройних сил України. Спочатку — у військовій частині А4886, згодом — кулеметником у частині А4056 у складі 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Без вагань прийняв рішення стати на варті свободи, бо вірив, що бореться за майбутнє своєї країни, своїх близьких. Його позивний — «Вовчик». Попри всі труднощі війни, він не втрачав почуття гумору, був душею колективу й опорою для побратимів.

14 серпня 2024 року в районі населеного пункту Межове на Донеччині Володимир не повернувся з бойового завдання. Упродовж дев’яти місяців рідні й близькі жили надією, чекали бодай найменшої звістки.… Читати далі

Народився Олег у м.Сарни. Спочатку проживав по вул. Гагаріна (нині Костопільська). До 3-го класу навчався у ЗОШ №3. Коли помер тато, по сімейних обставинах, навчався у Чудельській школі-інтернат, тому що на той час мама була за кордоном. У дитинстві цікавився спортом – грав у волейбол за команду м.Сарни. Захоплювався риболовством – був завзятим рибалкою. Після закінчення школи навчався у ВПУ-22 на тракториста. З 1990 по 1992 роки Олег проходив строкову військову службу в армії. Після служби працював кочегаром майже у всіх державних структурах.

Згодом Олег Анатолійович одружився і проживав з дружиною по вул. Дачна. У молодого подружжя народилося двоє діток і для кращого забезпечення сім’ї Олег почав їздити по заробіткам. Деякий час працював продавцем на ринках у багатьох населених пунктах Сарненського району, також майже десять років працював на пилорамі. До призову Олег Попович працював у ТзОВ «Епіко».

Коли діти виросли Олег Анатолійович з дружиною вирішили почати нове життя: продали свій будинок і знову переїхали у мікрорайон «село сарни» придбавши там житло на вул.Коцюбинського.… Читати далі

Народився Валентин 25 липня 1967 року у м.Новоград -Волинську (зараз перейменоване на м. Звягель) Житомирської області. Тут закінчив місцеву 8-річну школу, згодом Овруцьке ПТУ№35. З 1985 по 1988 року навчався у Васильківському військово-авіаційно технічному училищі (нині Васильківський фаховий коледж Національного авіаційного університету). З того часу розпочинається військова кар’єра Валентина Головіна у Збройних силах. Ще під час навчання в училищі захопився грою на гітарі, тоді разом з хлопцями створили музичний гурт. Але особливим його захопленням завжди була служба, якій він присвятив все своє життя.

Валентин Вікторович проживав у м.Сарни та працював у Сарненському районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Відслуживши потрібний термін, у 2000-му році, у званні капітана, вийшов на заслужений відпочинок і розпочав займатися підприємницькою діяльністю – відкрив столярний цех. У 2009 році одружився вдруге, з коханою дружиною Тамарою виховували двох доньок. Від попереднього шлюбу мав сина та доньку. Валентин дбав про свою родину та дітей, мріяв дати їм хорошу освіту. А ще мав золоті руки. У своєму столярному цеху робив дерев’яні меблі.… Читати далі

Народився Олександр та проживав у м.Сарни. З 1983 по 1991 роки навчався у Сарненській ЗОШ№1 ім.Т.Г.Шевченка (нині ліцей №1), Ще в шкільні роки захопився радіотехнікою, тому у 1995 році вступив до Львівського технікуму залізничного транспорту, який закінчив у 1995 році та здобув фах «техніка-електромеханіка». Строкову військову службу проходив в танкових військах у м.Яворів Львіської області.

Деякий час працював на залізниці, згодом в інших установах рідного міста. Останнім місцем роботи Олександра, перед мобілізацією, була Сарненська мистецька школа, де був робітником. Колеги згадують, що Олександр Олександрович мав золоті руки, не було такої роботи, яку б він не зміг зробити. Жодного разу нікому не відмовив у допомозі. Був працьовитою і щирою людиною.

Олександр з дружиною виховував двох синів, хоча і не рідних для нього, але він став для них найріднішим батьком. Хлопці пишались ним, адже багато чого від нього навчились. Як згадує дружина, Валентина Олексіївна: «Я прожила з Сашою 20 років. Він був хорошим сім’янином та гарним господарем. Власноруч побудував пів будинку.

Він мріяв про Перемогу, що повернеться додому, висадить сад та викопає ставок і запустить туди рибу…».… Читати далі

Народився Геннадій 22 січня 1971 року у селі Стрільськ. Тут пройшло усе його дитинство та юність. З 1989 по 1991 роки проходив строкову службу в армії у званнях рядового, молодшого сержанта і згодом сержанта на ОКПП «Чоп», займав посаду командира стрілкового відділення прикордонних військ кдб срср.

У 1993 році Геннадій Ігнатович одружився та разом з дружиною Вікторією став мешкати у м. Сарни. Здобув вищу інженерну освіту в НТУУ «Київський політехнічний інститут їм. І. Сікорського». Працював інженером по охороні праці на Сарненському комбінаті хлібопродуктів, згодом – інженером по охороні праці в АТ «Укрпошта», пізніше став далекобійником, перевозив вантажі країнами Європи.

Вільний час Геннадій любив проводити із сім’єю та родиною, подорожував та читав художню літературу, здебільшого пригодницьку. Улюблений його письменник – Олександр Дюма, улюблений твір – «Граф Монте-Крісто». Він дуже любив відпочинок на природі, надавав перевагу активному відпочинку, зокрема дайвінгу та гірськолижним активностям. Також, іноді полюбляв грати в комп’ютерні ігри, його улюблена гра – «S.T.A.L.K.E.R.». Він навіть мав різні видання цієї гри на колекційних дисках.… Читати далі

22-річний солдат Назар Баланович житель м. Сарни, закінчив місцеву ЗОШ №3 та продовжив навчання у ВПУ-22 за спеціальністю маляр-штукатур. У 2021 році був призваний на строкову службу до Національної гвардії України. По закінченню служби, у серпні 2023 року підписав контракт з військовою частиною 3018 НГУ. Був бійцем 4-го батальйону «Сила Свободи» бригади швидкого реагування НГУ «Рубіж. У складі підрозділу «Сокол» — такий позивний мав Назар — мужньо захищав країну в Гостомелі та Борисполі.

Ще зовсім молодий, але надзвичайно мужній та відважний патріот прагнув захистити всіх українців від ворога. Попереду було довге життя сповнене планів та мрій та, на жаль, 27 травня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Спірне Бахмутського району Донецької області він героїчно загинув. Йому навіки 22.

Відповідальний, щирий, чуйний Назар назавжди залишиться у памʼяті рідних та близьких Воїном, який ніколи не боявся труднощів, мужньо виконував всі поставлені завдання, намагався стати кращим у всьому.

У Героя залишились батьки та брат.

Похований на Алеї Героїв у м. Сарни.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, відповідно до Указу Президента України у травні 2025 року, орденом «За мужність» III ступеня нагороджено солдата НГУ Назара Балановича (посмертно).… Читати далі