Сарненська територіальна громада

Народився Микола у селі Любиковичі. Змалку, батьки привчали дітей до роботи в полі. «Микола брався за все, хотів навчитись, спробувати всякої праці. В дванадцять років сам видоїв корову. Коли ми йшли на роботу, в нічну зміну, він сам розпалював котла в хаті» – згадує мама Світлана. До школи хлопець пішов у п’ять років і був одним з кращих учнів. Добре вчився та любив волейбол. Микола не просто був хорошим учнем, він був лідером свого класу. Але найбільше Микола Назарчук любив свою родину, особливо сестру Оленку. «Чи до школи, чи на дискотеку, вони обов’язково йшли разом – каже мати.

У 2010 році, після здачі ЗНО пройшов у п’ять вишів Києва та Одеси. Але обрав саме Київський Національний авіаційний університет, за спеціальністю біоінженер по обслуговуванню медичної техніки. Як і в своїй рідній школі так і в університеті Микола був одним з кращих студентів з лідерськими якостями, також продовжив займатись улюбленим волейболом. Вже на третьому курсі викладачі запропонували Миколі Назарчуку роботу у «Київприладі», там молодий спеціаліст малював схеми.… Читати далі

Народився Володимир у с.Кричильськ. У багатодітній родині зростало семеро дітей: п’ять синів та дві доньки. З 2000 по 2011 роки навчався у Кричильській ЗОШ (нині Кричильський ліцей імені Леоніда Куліша-Зіньківа). Був домашньою дитиною, любив займатися спортом. Ще зі шкільних років захоплювався військовою справою, та хотів поповнити ряди армії, що і зробив. Після закінчення школи сам пішов до військкомату та призвався на строкову військову службу, яку проходив у м. Києві у президентському полку. По закінченню терміну служби підписав контракт ще на 3 роки. Наступним етапом був Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Закінчив навчання наприкінці 2021 року у званні старшого лейтенанта.

Останні 8 років проживав у різних містах : Києві, Харкові.

На час повномасштабного вторгнення був військовим 4-го прикордонного загону Державної прикордонної служби України та брав активну участь в обороні та захисті м. Харкова, за що був нагороджений почесною відзнакою «За захист міста-героя Харків», а також мав і інші нагороди та медалі.

З 9 лютого 2023 року старшого лейтенанта Цицюру Володимира призначено на посаду начальника відділення інженерних робіт відділу інженерної підтримки військової частини 9951 с.… Читати далі

Народився Василь в с. Кричильськ, у простій селянській родині. Батьки працювали у місцевому колгоспі. Сам же Василь з дитинства був працьовитим, доброзичливим і дружелюбним, допомагав усім і у всьому, дуже любив тварин.

З 1992 по 2003 роки навчався в Кричильський ЗОШ І-ІІІ ступенів (нині Кричильський ліцей ім. Леоніда Куліша-Зіньківа). Після закінчення школи пішов працювати у місцеве сільське господарство – доглядати за тваринами.

У 2004 році був призваний на строкову військову службу, яку проходив у смт. Десна. З 15 серпня 2015 року брав участь в АТО/ООС, за що був нагороджений відзнакою Президента України. Спочатку проходив навчання на Рівненському полігоні, з 03.09.2015 року  – на полігоні в смт. Десна, з 02.01.2016 року – в с. Щастя Луганської обл., а з 11.11.2016 р. – на Яворівському полігоні Львівської обл.

В перший день повномасштабного вторгнення, Василь невагаючись пішов захищати Україну. Був бійцем в/ч А1008, 14-їокремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.

04 квітня 2023 року, під час несення служби, у населеному пункті Куп’янськ, Харківської області, серце воїна зупинилося.… Читати далі

Народився Олександр у с.Корост в багатодітній родині. Закінчив Коростську ЗОШ І-ІІІ ст. Далі здобував спеціальність будівельника у м.Костопіль. З 1999 по 2000 роки проходив строкову військову службу у смт. Вишневе Київської області. По завершенню служби повернувся в рідне село де працював на різних сезонних роботах. У 2014 році приймав участь в АТО/ООС. За сумлінну службу був нагороджений медаллю за участь в АТО.

01 березня 2022 року був мобілізований до лав 14-го окремого стрілецького батальйону “Полісся”.

6 лютого 2023 року звʼязок родини з Олександром зник. Він був в одній з найгарячіших точок фронту – Бахмуті. Упродовж року родина сподівалася на зустріч з сином, братом, побратимом. На жаль, дива не сталося. Експертиза підтвердила загибель військового. Він мав би повернутися до рідної домівки з довгоочікуваною перемогою, повернутись в обійми батьків, братів та сестер. Радіти життю, будуючи плани на майбутнє. Але життя обірвала війна…

У Героя залишилися два брати, дві сестри, мама та батько, який також захищає кордони нашої країни.

Похований на кладовищі у рідному с.Корост.… Читати далі

Народився Вячеслав у с.Підлісне, тоді ще Дубровицького району. Згодом родина проживала у м.Сарни. Тут у 2002 році закінчив 9-й клас Сарненського НВК «Школа-колегіум» (нині ліцей №1) і продовжив навчання у ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей», який закінчив у 2005 році та здобув спеціальність тракториста-водія.

Вячеслав ще зовсім юним, відразу після закінчення училища, почав трудову діяльність на серйозній та відповідальній посаді — охоронець у Катеринівській виправній колонії №46. Завзятість, наполегливість, відданість своїй справі нового працівника відразу помітило керівництво закладу. І поступово, за відповідальне ставлення до виконання посадових обов’язків, Вячеслав отримав звання молодший сержант внутрішньої служби. Поза роботою він був затятим вболівальником футболу. Намагався не пропустити жодного матчу. Любив готувати і радувати родину різними стравами, смаколиками та випічкою.

Рідні та колеги знають його як чесну та щиру людину. Спокійного та доброзичливого друга, мужнього та не конфліктного працівника.

Як справжній патріот Вячеслав не заховався за посадою, а добровільно 23 лютого 2023 року став до лав ЗСУ. Ніс службу у військовій частині №0641 в 90-му окремому аеромобільному батальйоні імені Героя України старшого лейтенанта Івана Зубкова.… Читати далі

Народився Роман та проживав у м.Сарни. Тут навчався у місцевому ліцей № 1 ім. Т. Г. Шевченка. Після закінчення 9-го класу, продовжив навчання у Сарненському ВПУ№22, де здобув професію будівельника. Любив займатися спортом і ніколи не любив сидіти на місці. Як згадує брат: «Рома завжди щось будував, ламав або лагодив».
Після закінчення училища був призваний на строкову військову службу, яку проходив у військовій частині м. Золотоноша, Черкаської області. Після завершення служби працював охоронцем у ВОХРі. А 21 вересня 2022 року добровільно став до лав полку ССО АЗОВ 3-ої окремої штурмової бригади Сухопутних військ, на посаду помічника гранатометника штурмової роти. “Остап” – таким був позивний у Романа. Він мріяв стати військовим і служити в армії, а після війни – жити, працювати і насолоджуватися життям.
Роман був безстрашним, деколи, занадто добрим і з великою силою волі, яка допомагала йому діяти навіть у складні моменти, коли інші уже здаються. 5 вересня 2023 року, під час штурму Андріївки на Бахмутському напрямку, Роман отримав поранення в ногу.… Читати далі

Народився Ігор та проживав у м.Сарни. Навчався в Сарненській гімназії, нині ліцей №5. Пізніше отримав вищу освіту в м.Рівне. Працював виконробом у філії «Сарненська ДЕД» Рівненського облавтодору. З дитинства захоплювався риболовлею та полюванням, а також любив збирати гриби.

Захисник був мобілізований у березні 2023 року до лав 42-ої окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ.

26 січня 2024 року, виконуючи бойове завдання на Донецькому напрямку, Ігор Романович Миколайчик загинув в результаті осколкового поранення, під час масованого артобстрілу.

 Світлий, добрий, щирий, самовідданий, саме таким в серцях рідних, близьких та друзів назавжди залишиться полеглий Герой.

У Героя залишилась дружина, донька та онук.

Похований на Алеї Героїв у м.Сарни.

… Читати далі

Народився Олександр у м Сарни, проживав по вул. Гагаріна (нині Костопільська). Навчався у Сарненській школі №3. У дитинстві, як і більшість хлопців, цікавився футболом. Після закінчення школи навчався у ВПУ-22. З листопада 2015 року ніс військову службу на контрактній основі. Проживав у  цивільному шлюбі з дружиною Оленою та разом з нею виховував її доньку Анастасію.

З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну був мобілізований та перебував у складі Державної прикордонної служби України, 79-му окремому прикордонному загоні, як інспектор прикордонної служби ІІ кат. 2-ї групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Преображенка» (в/ч А2161). Брав участь у бойових діях із захисту Маріуполя.

Загинув Олександр Потапович 24 лютого 2022 року у смт. Чаплинка, Скадовського району Херсонській області, від артилерійського обстрілу. Там і похований, на місцевому кладовищі по вул. Шевченка.

У Героя залишилися цивільна дружина з донькою.

Нагороджений Указом Перезидента України орденом «За мужність» III ступеня (141/2022, посмертно) за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.… Читати далі

Народився Петро в с.Корост, в сім’ї Віктора та Ольги Босих. З 1997 по 2008 роки навчався в Коростській ЗОШ І-ІІІ ступенів (нині Коростський ліцей). В шкільні роки любив грати у футбол та волейбол, брав активну участь у спортивному житті школи.

14 квітня 2015 року був призваний на військову строкову службу. З 2015 по 2019 роки був учасником АТО/ООС. За участь в антитерористичній операції нагороджений грамотами, відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», відзначений нагрудним знаком «Сухопутні війська України».

Разом з дружиною та двома доньками проживав в с.Бутейки, тут в селі і працював на сільгосппідприємстві. Свій вільний час любив проводити з сім’єю та займатися ремонтом автомобілів.

9 березня 2022 року був призваний до лав ЗСУ, служив у в/ч А4030, у 71-й окремій єгерській бригаді. Мав звання молодшого сержанта та позивний Босяк. 17 лютого 2023 року відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Сталевий хрест».

Загинув Петро Вікторович 19 серпня 2023 року, під час виконання бойового завдання біля н.п. Мала Токмачка, Запорізької області, внаслідок артилерійського обстрілу.… Читати далі

Народився Микола у м.Сарни, тут і проживав. Базову середню освіту здобував з 2003 по 2012 роки у Сарненському ліцеї №4. Був енергійним та старанним учнем. Залюбки відвідував заняття в школі. Мав багато друзів. З 2012 по 2015 роки навчався у ДПТНЗ “Сарненський професійний аграрний ліцей” у групі 7 “Слюсар з ремонту колісних транспортних засобів”. Під час навчання в ліцеї почав цікавитися ремонтом автомобілів. Після закінчення училища, перед своїм днем народження у 2015 році, підписав контракт на військову службу в АТО/ООС. Після трирічної служби, повернувся додому та працював зварювальником. Микола не був одружений, але під час війни у нього народився син Давид. Але він на жаль не встиг насолодитись батьківством, в серпні 2023 року став на захист країни – був мобілізований до лав ЗСУ.

Микола Олегович служив старшим солдатом військової частини А1910, 13-го окремого десантно-штурмового батальйону імені Героя України полковника Тараса Сенюка. Мав позивний NAGORA. Він з гідністю прийняв бій на Куп’янському напрямку.

Загинув 28 листопада 2023 року, під час виконання бойового завдання поблизу н.п.… Читати далі