Революція гідності. Війна. Рівненщина

Народився Олександр у м.Сарни, тут і проживав. З 1982 по 1991 роки навчався в Сарненській ЗОШ №1 (нині ліцей №1 ім.Т.Г.Шевченка). У 1991-1994 рр. навчався у ВПУ №22 м.Сарни, за спеціальністю водій-електрик. В юні роки займався греко-римською боротьбою, приймав участь у обласних змаганнях (на одному з них зайняв 1-е місце та отримав грамоту і медаль). Після закінчення училища проходив строкову військову службу, де отримав звання молодшого сержанта. Перша робота – автомеханік, пізніше ФОП (займався продажем будматеріалів). Потім працював у Польщі на заводі. Остання робота – бригадир на підприємстві.

З перших днів повномасштабного вторгнення Олександр Іванович, не вагаючись, вступив до лав добровольчого формування громади, ніс службу на постах. Згодом, був мобілізований до лав ЗСУ роти охорони Сарненського РТЦК. Наказом переведений до в/ч А1302 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний яр». Обіймав посаду срільць-снайпер. Мав позивний «Бой».

Загинув Олександр Бойко 27 квітня 2023 року, під час артилерійського обстрілу, виконуючи бойове завдання у м. Бахмут, Донецької обл. У Героя залишилась дружина та двоє синів.

Похований на Алеї Героїв у м.Сарни.… Читати далі

Народився та виріс Богдан у м.Сарни. Навчався у Сарненському ліцеї «Лідер». Закінчив Рівненське музичне училище та Рівненський державний гуманітарний університет. Був за фахом хоровим диригентом, проте займався вокалом. Богдан Соломка – чемпіон України з бодібілдингу, екссоліст філармонії, актор театру і кіно, фітнес-тренер. Амбітний, цілеспрямований, щирий та справедливий.

31 – річний Герой з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну, разом із татом, рідним братом Романом, взяв до рук зброю та став на захист спокою українців. Служив в лавах «Правого сектору» парамедиком.Спочатку воював у «Правому секторі», а пізніше перейшов до 140-го окремого центру спеціальних операцій ССО ЗСУ. Був старшим стрільцем і медиком групи.

20 січня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу села Мала Токмачка Запорізької області ворог обірвав життя «Паваротті» – саме такий позивний був у Воїна. Поруч був рідний брат, який отримав тяжку контузію, але це не завадило йому евакуювати тіло Героя з поля бою.

У Героя залишилися батьки, двоє молодших братів та дружина.

Похований на Алеї Героїв м.Сарни.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, Указом Президента України №152/2024 старшого солдата Соломку Богдана Юрійовича нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).… Читати далі

Народився Григорій 1 січня 1979 року в с. Мар’янівка, в багатодітній родині Марії і Петра Костецьких. Був наймолодший у родині, змалечку ріс допитливим хлопчиком. В школу пішов раніше своїх однолітків. Як і всі хлопчаки, полюбляв грати у футбол. Після закінчення школи навчався у Сарненському ПТУ №21 (нині ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей». На строкову службу був призваний 14 травня 1997 року, а звільнений у листопаді 1998 року у званні старший сержант.

Після звільнення з армії Григорій Петрович працював у місцевому сільському господарстві, згодом займався домашнім господарством. Жив Григорій Петрович з мамою. Зі слів мами: “Мій Грицуньо (так його називає мама) був хазяїном і хазяйкою, він робив всю роботу і косив, і орав, і варив, і прав, і прибирав…, завжди і у всьому намагався допомогти, мав плани на післявоєнне життя…”.

Після повномасштабного вторгнення, як і більшість односельчан, долучився до створення і патрулювання місцевих блок постів. А 1 червня 2022 року був мобілізований до війська.

Після проходження навчання Григорій Петрович був призначений командиром кулеметного відділення в/ч А4574 у 224 Окремий Штурмовий Батальйон Спеціального Призначення “OPFOR”.… Читати далі

Народився Микола Артюшок 26 жовтня 1971 року у селі Глушиця. Закінчивши Глушицьку 8-річну школу (нині гімназія), вступив до Володимирецького професійно-технічного училища, де здобув спеціальність «столяр». З 1989 по 1991 роки проходив строкову військову службу в м. Одеса, мав звання – молодший сержант.

В юнацькі роки Микола, захоплювався авто та мото технікою. Ріс цілеспрямованим, дружелюбним, завжди в його оточенні було багато друзів, одними з найголовніших рис характеру були справедливість та чесність. Він завжди відстоював свою думку та гідно приймав всі поразки життя. Микола Васильович працював на різних підприємствах Сарненщини: заготівельно-виробничому підприємстві «Таврида», ТОВ «Завод металевих виробів», адміністратором залу в ювелірному магазині мережі «Золотий Вік».

З початком АТО в 2014 році, Микола Васильович добровольцем пішов захищати кордони східних областей України, адже він рахував це за честь та обов’язок.

Військову службу ніс у складі 72-ої окремої механізованої бригади імені «Чорних Запорожців», під позивним «БРАТ», так його прозвали побратими, адже він завжди відкликався на прохання та всім допомагав, як порадою, так і справою. Разом чинили супротив ворогу в найгарячіших точках, таких як: Донецький аеропорт, Іловайськ, Волноваха, Піски, Гранітне, під час боїв втратив багато своїх друзів, з якими незворушно стояв у боях пліч-о-пліч.… Читати далі

Олександр народився у селі Цепцевичі Сарненського району Рівненської області. З 2000 по 2010 роки він навчався у Цепцевицькій загальноосвітній школі І-ІІІ ст. (нині ліцей). У дитинстві цікавився футболом (грав у шкільній футбольній команді), любив порибалити. Сашко ріс допитливим та компанійським хлопчиком, мав багато друзів з якими залюбки проводив свій вільний час. Згодом, разом з рідними, переїхав на проживання до м.Сарни.

З вересня 2010 року по червень 2011 року навчався у ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей» (нині ЗП(ПТ)О «Сарненський аграрно-технологічний професійний коледж») де здобув професію «електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування, електромонтер лінійних споруд телефонного зв’язку та радіофікації». Та Олександр обрав для себе інший шлях — військовий. 18-річним юнаком він прийшов у місцеву військову частину влаштовуватися на службу. Тихий, спокійний і в той же час сміливий і відважний. Понад десять років свого життя присвятив службі Батьківщині: з листопада 2011 року — у військовій частині А0153 (де почав з посади кателажника і дослужився до посади командира відділення), а з березня 2024-го — в лавах 72-ї ОМБ імені Чорних Запорожців.… Читати далі

Сергій народився 20 квітня 1990 року у с.Любиковичі. Закінчивши середню школу в рідному селі, у 2007 році продовжив навчання в Рівненському вищому професійному училищі Департаменту поліції охорони, але отримавши повістку на строкову військову службу полишив навчання та пішов до армії. Служив у 101 Президентській бригаді. Після закінчення служби працював у Катеринівській виправній колонії. Деякий час їздив на заробітки в Польщу. Згодом одружився, в родині народилася донька Марта. Молода родина придбала власний будинок в селі Любиковичі, в якому Сергій власноруч зробив ремонт.

15 липня 2022 року Сергій Босюк приєднався до лав Збройних Сил України. З позивним «Дракула» старший солдат ЗСУ військовослужбовець 63 роти в/ч А1556 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади з побратимами звільняв Чернігівську область. У 2023 році отримав посвідчення «учасника бойових дій, та медаль «Ветеран війни».

Сергій був із тих, хто не шукав легких шляхів. Він обрав честь і відповідальність, став на захист України у найважчі часи. Вірний, мужній, гідний — він був опорою для своїх близьких і бойових побратимів. 20 квітня Сергію виповнилося 35 років, але останнє привітання від матері Воїн так і не отримав.… Читати далі

Народився Ігор 4 червня 1985 року у селі Кричильськ в багатодітній родині. Тут пройшли його дитячі та юнацькі роки. З 1991 по 2002 роки навчався у Кричильському ліцеї ім.Леоніда Куліша-Зіньківа. По закінченню школи був призваний на строкову військову службу, яку проходив у м.Біла Церква. Після служби в армії повернувся в рідне село. На життя заробляв, їздивши час від часу на заробітки до Києва. Захоплювався риболовлею та футболом.

У 2007 році Ігор одружився. Разом з дружиною Ніною виховували двох діток – доньку Даринку та сина Іванка. Згодом з сімʼєю переїхали на проживав у с. Стрільськ, звідки родом була дружина. Дуже любив свою родину та, всіляко дбав про неї. Був добрим, справедливим, люблячим батьком та чоловіком, чуйним сином, найкращим братом, вірним другом. Працьовитий у господарстві, не цурався будь-якої роботи все, за що він брався, виконував на відмінно.

В лютому 2023 року Ігор був мобілізований до лав ЗСУ та проходив службу у військовій частині А4832 командиром 3-го стрілецького відділення 3-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти 421-го окремого стрілецького батальйону.… Читати далі

Народився Андрій 10 січня 1997 року у м.Сарни. Виріс та проживав у селі Орлівка, неподалік міста. З 2003 по 2007 роки навчався в Орлівській початковій школі, далі продовжив навчання у Сарненській ЗОШ №4 (нині ліцей №4). У дитинстві дуже любив сидіти за комп’ютером. Після закінчення школи навчався у ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей» де здобув професію «слюсар з ремонту автомобілів». На життя заробляв, їздивши на заробітки до Києва, працював і в Естоніі. Мама розповідає, що Андрій завжди був чуйним, веселим, життєрадісним хлопчиною. Допомагав не лише по господарству, але й у вихованні сестричок-трійнят і братика.

8 серпня 2022 року Андрій добровольцем вступив до лав ЗСУ. Службу проходив у в/ч А2120. Через місяць його направили навчатись до Британії.

Отриманий досвід молодший сержант передавав своїм побратимам. Він був командиром відділення у 81-й окремій аеромобільній бригаді Десантно-штурмових військ. Позивний «Боксер» отримав за свій бойовий та сильний характер. Під час служби Андрій був нагороджений нагрудними знаками «За зразкову службу», «За військову доблесть», «Знак пошани», а також грамотами командира військової частини.… Читати далі

Юрій народився і виріс у селі Тутовичі Сарненського району Рівненської області, тут і проживав до вступу в університет. Навчався в Тутовицькій ЗОШ I-III ступенів (нині ліцей). В школі його згадують, як обдарованого, талановитого допитливого учня, який цікавився математикою і природничими науками. Любив висловлювати власні ідеї. Неодноразово приймав участь у районних олімпіадах з біології. Юра полюбляв грати шахи. Веселим, життєрадісним, світлим, у прямому і переносному значенні учнем, залишився у пам’яті вчителів та однокласників.

Після закінчення школи, в 2004 році Юрій вступив у Національний університет водного господарства та природокористування на факультет будівництва та архітектури де навчався за спеціальністю «Міське будівництво та господарство». Після закінчення університету працював інженером-проектувальником та інженером-будівельником в ТОВ «Західметал», ДП «Будсервіс». З 2013 року був призначений директором КП «ГПВ архітектурно-планувального бюро». В 2017 році переїхав жити та працювати у місто Рівне, та не зрадив професії – працював проектантом будівель та споруд, згодом проектувальником вишок мобільного зв’язку, а також на будівництві інженером з технічного нагляду.

У 2019 році Юрій одружився, а у травні 2023 року народився довгоочікуваний синочок Ернест.… Читати далі

Народився Валентин у селі Берестя Дубровицького району (нині Сарненського). Після служби в армії, де виконував інтернаціональний обов’язок в Республіці Афганістан, Валентин Васильович вступив на стоматологічний факультет Львівського медичного університету імені Данила Галицького.  З 1994 по 2008 роки працював у Дубровицькій державній стоматологічній поліклініці.

З 2008 року працював на посаді лікаря стоматолога-хірурга у Сарненській стоматологічній поліклініці. За роки роботи показав себе як кваліфікований спеціаліст, відданий своїй справі, чуйний, доброзичливий, привітний, завжди готовий прийти на допомогу пацієнтам та колегам. Люблячий чоловік, турботливий батько та дідусь.

Від перших днів повномасштабного вторгнення взяв до рук зброю та став на захист держави. Був командиром 2-го взводу, 3-ї роти, 14-го окремого стрілецького батальйону «Полісся» в/ч А7098. Мав позивний «Зуб».

14 лютого 2023 року, під час виконання бойового завдання, поблизу н.п.Іванівське Донецької області, потрапив під ворожий артобстріл і отримав поранення несумісні з життям.        

У Героя залишилися дружина, син та донька. Похований у рідному селі Берестя, Дубровицької ТГ.

09 жовтня 2023 року Валентин Дем’янець відзначений почесним нагорудним знаком «Хрест Військова честь»(посмертно)

12 серпня 2023 року Валентин Васильович нагороджений відзнакою “За оборону рідної\ держави”(посмертно)

27 липня 2023 року, з нагоди Дня медичного працівника, колектив КНП «Сарненська стоматологічна поліклініка», на фасаді закладу, відкрив меморіальну дошку на честь свого колеги лікаря – стоматолога–хірурга Дем’янця Валентина Васильовича.… Читати далі