Левченко Геннадій Михайлович (27.04.1998-14.03.2022) – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Левченко Геннадій Михайлович народився 27 квітня 1998 року в с. Шубків Рівненського району. 2004-2015 р. навчався в Шубківській ЗОШ І-ІІІ ст.

Закінчив Рівненське вище професійне училище Департаменту поліції охорони (інкасатор) 2016 р.

Проходив строкову військову службу у Національній гвардії України м. Вінниці. Працював у Державній кримінально-виконавчій службі, пізніше став молодшим сержантом внутрішньої служби, був молодшим інспектором відділу охорони.

3 березня 2022 року призвався по мобілізації. Солдат, стрілець-радіотелефоніст 3-го відділення 1-го стрілецького взводу роти охорони та оборони об’єктів № 9,10, 15-го окремого батальйону Національної гвардії України.

Загинув 14 березня 2022 року через авіаційний ракетний удар по будівлі телевежі в с. Антопіль.

Похований 16 березня 2022 року в с. Шубків.

Залишилися батьки і сестра.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений орденом ,,За мужність,, ІІІ ступеня (посмертно) (Указ Президента України № 255 від 17 квітня 2022 року)

Публікації про Левченко Г.

Під час обстрілу росіянами телевежі біля Рівного загинув молодий хлопець

На Рівненщині у селі Антопіль внаслідок авіаудару російськими військами по телевежі загинуло 20 осіб. Серед них – мешканець області Геннадій Левченко.

Про це повідомила його родичка Надія Янчук у мережі.

“Під час обстрілу ворожими ракетами Рівненської телевежі вчора загинув мій родич із Шубкова Левченко Гена. Тобі ще було б жити і жити! Ніколи не простимо! Співчуваю моїм рідненьким! Слава Герою-захиснику!”, – написала жінка.

Захист Батьківщини – це святий обов’язок кожного.

Геннадій Левченко потрапив до лав Національної гвардії України не випадково, адже до цього служив строкову службу в НГУ. Хлопець призвався по мобілізації і був призначений на посаду стрільця-радіотелефоніста. Він з перших годин війни знав, що повинен приєднатися до сил оборони України, адже інакше він вчинити не міг.

Як розповідає матір Наталія Іванівна, служба стала невід’ємною частиною життя її сина: «Геннадій служив у військовій частині Національної гвардії України у Вінниці, а згодом працював у Державній кримінально-виконавчій службі. Пізніше він став молодшим сержантом внутрішньої служби та три роки був молодшим інспектором відділу охорони».На початку війни Геннадій разом із однокласником пішли до військкомату, адже хотіли потрапити до зони бойових дій.

«Нагадую, як він тоді зателефонував і сказав, що потрапивши на службу до місцевої військової частини НГУ. Як і будь-яка матір, я дуже хвилювалася за сина, але дізнавшись, що він служитиме поряд, мені стало легше на душі. Хто ж знав, що Гена прослужитиме 13 днів… 16 березня мого сина не стало. Він охороняв один із стратегічних об’єктів області, який зазнав ракетного обстрілу окупанта», — розповідає пані Наталія.

За словами друга Олександра, гвардієць Геннадій був позитивним та відповідальним хлопцем. З початку війни він просто не зміг залишатися осторонь вторгнення. Геннадій чітко розумів, що захист Батьківщини – це святий обов’язок кожного громадянина і хотів пліч-о-пліч зі своїми хлопцями захищати країну від агресору.

Командир стрілецької роти Олег називає гвардійця прикладом зразкового військовослужбовця: «Дуже шкода, що сьогодні війна забирає найкращих синів та доньок України. Велика дяка й шана батьківщинам військовослужбовців».

Національна гвардія України