МОХОТОНКО ІВАН ВОЛОДИМИРОВИЧ (20.05.1984 -13.03.2022) – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Мохотонко Іван народився 20 травня 1984 року в с..Перенятин в сім’ї Мохотонків – Любові Василівни і Володимира Дмитровича.У 1991 році пішов в 1 клас Башарівської загальноосвітньої школи. У 1999 році Іван Мохотонко закінчив 9 класів.

В 2003 році був призваний до лав ЗСУ. Службу проходив при Національній академії прикордонної служби України ім. Б. .Хмельницького. Службу проходив 1,5 роки. При проходженні служби, оволодів ще одним фахом – складальника меблів.

Повернувшись з військової служби, поступив заочно в Рівненський гуманітарний університет за напрямком практична психологія і одночасно почав займатися підприємницькою діяльністю по виготовленню меблів. Для роботи виписав устаткування з Англії.

В 2013 році був учасником революції Гідності.

2015 році по повістці був призваний в зону АТО. Службу проходив у 80-й десантно-штурмовій бригаді м.Львів. Перебував в Донецькій та Луганській областях.

Повернувшись з АТО, зайнявся впорядкуванням території, ще відкрив цех по виготовленню меблів. В 2017 році був прийнятий на посаду завідувача складом підприємства «Агро-Експрес-Сервіс». Звільнився з підприємства в 2019 році і став працювати перевізником в німецькій фірмі.

Під час оголошення загальної мобілізації в Україні був призваний до лав ЗСУ.

Старший солдат Мохотонко Іван Володимирович загинув 13 березня 2022 року. З війни Героя не дочекались батьки, дружина, неповнолітні син та донька.

Відповідно до Указу Президента України № 194 від 31 березня 2022 року, Мохотонка Івана Володимировича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.(посмертно )

Публікації про Мохотонко І.

Прощання із загиблим Іваном Мохотонком.

В останню путь 16 березня провели полеглого в російсько-українській війні жителя Радивилівської територіальної громади, старшого солдата Івана Володимировича Мохотонка.

Про це повідомили на сторінці Радивилівської громади.

Загиблого військовослужбовця вдома зустрічали як Героя, вздовж дороги, по якій рухалась автоколона з тілом бійця, жителі міста, бійці радивилівської тероборони стали навколішки, утворивши живий ланцюг.

А 16 березня з жалобою та сльозами на очах полеглого у боях за свободу та перемогу України земляка громада проводжала в останню путь із батьківської хати, що в с.Перенятин.

Віддати шану мужньому захиснику України, учаснику антитерористичної операції (2015-2016 роки) прибули сотні людей: односельці, друзі, однокласники, бойові побратими.

Його життя як подвиг

В нашій громаді є Герої, які уже в 21 столітті, не вагаючись, стали на варті свободи України проти російського агресора. Серед них – Мохотонко Іван, воїн-Захисник з села Перенятин.

«Як вірний син України, всім серцем він вболівав за рідну землю, захищаючи від ворожих посягань її суверенітет й територіальну цілісність ще під час АТО», – йдеться у дописі на сторінці Радивилівської громади у фейсбуці.

Дитинство і шкільні роки Івана

Спогади батьків Івана – Любові Василівни і Володимира Дмитровича

Мохотонко Іван Володимирович народився 20 травня 1984 року в с.Перенятин в сім’ї Мохотонків – Любові Василівни і Володимира Дмитровича. Іван був кмітливим, допитливим хлопчиком. Любив слухати казки, інші захоплюючі історії, які йому читали батьки. Любив риболовлю. В 5 років, коли спускали ставок, приніс батькам 3 карпи, яких сам упіймав.

У 1991 році пішов в 1 клас Башарівської загальноосвітньої школи. Іван мав різносторонні інтереси, любив історію, добре знав математику, займався спортом, найбільше цікавився політикою. Першою вчителькою у Івана була Федчук Світлана Федорівна, а в 5-9 класах – Стрільчук Галина Климівна. У 1997 році написав сам листа на передачу «Поле чудес». Ваня любив жарти. Одного разу взяв сестри Ірини спідницю, мамину хустку і халат і пішов доїти корову, щоб корова не впізнала що це не господиня. І таких прикладів дуже багато. Ще одним захопленням Івана була гра на гітарі. В любу погоду добирався в м.Радивилів на заняття. В шкільні роки серйозно займався бігом і боксом.

Спогади класного керівника Стрільчук Галини Климівни:

Біль стрілою пронизав серце. Загинув Іван Мохотонко. Не хочеться вірити цій сумній звістці. Пам’ятаю його зовсім маленьким, учнем 5 класу. Дивлюсь на випускну фотографію. Ваня подорослішав, змужнів. Таким залишився він для мене назавжди. Згадую його як хорошого товариша серед однокласників. Ваня виділявся вихованістю, старанністю в навчанні, мав свою думку щодо подій і людей, цікавий співрозмовник. Вані можна було довірити будь-яку справу, яку він виконував вчасно і бездоганно. Пригадую, що казала: «Немає Вані, немає політінформації в класі». Він міг би бути хорошим політиком, нажаль доля розпорядилася по іншому… Тяжко усвідомлювати, що все це в минулому, залишилося в моїй пам’яті та спогадах.

Спогади однокласниці Пасічник Наталії

Пам’ятаємо Івана, як врівноваженого, спокійного однокласника. Міг своїми жартами підняти настрій будь-кому. Завжди був ввічливим, друзі в нього були всі – і хлопці і дівчата. Дуже любив спорт.

Юність і початок дорослого життя

У 1999 році Іван Мохотонко закінчив 9 класів Башарівської школи. У цьому ж році поступив у Рівненський автотранспортний технікум (група Т-41), який закінчив у 2003 році. У 2003 році працював в м.Рівному на практиці автомеханіком, де відзначився як хороший спеціаліст. У тому ж році працював охоронцем в казначейській службі.

З 2006 по 2015 роки працював різноробочим. Був на роботах в м.Києві, м.Львові, а також за кордоном.

В 2013 році був учасником революції Гідності.

Спогади дружини Лесі

В 2006 році одружився з Олесею, жителькою села Підзамче. У шлюбі народилися син Давид і дочка Христина.

Веселий, життєрадісний, турботливий, люблячий – це далеко не всі слова якими можна описати мого коханого чоловіка та найкращого батька двох наших діток.

Іван був неймовірно світлою людиною, для мене, як для дружини він був міцною опорою, тим надійним плечем на яке я завжди могла покладатися, поруч з ним я завжди відчувала себе захищеною, адже знала, що в будь-якій ситуації мій чоловік буде поряд.

З початку нашого знайомства я бачила в ньому справжнього чоловіка-відповідального, серйозного, і в ньому я сто відсотків не помилилась, і якби повернути час назад, я б навіть тисячу разів знову вибрала б його ,адже він був не тільки чудовим чоловіком для мене, а й найкращим татусем для наших діток Христинки та Давида.

В пам’яті дітей Іван залишився най-найкращим, він дуже сильно любив їх, а вони його. Він дуже любив проводити з ними час, завжди вигадував якісь нові ігри для них, (а фантазія в Івана була ого-го яка),сам складав та розказував для них казки та веселі історії, які діти завжди з захопленням слухали, взимку будував їм зі снігу цілі лабіринти та хатинки, ліпили величезних сніговиків, а коли працював далекобійником та кілька місяців не був вдома, ми дуже за ним сумували, особливо донечка, як же вона його чекала та скільки радості було в неї коли він повертався додому.

В Івана було багато планів та мрій на майбутнє, одна з яких-щоб діти подорожували та побачили всю красу цього світу, адже під час свого рейсу, він побував у багатьох красивих місцях, завжди відправляв нам фото та обіцяв, що поїдемо у подорож всією сім’єю.

Згадуючи про нього, на думку приходять тільки найкращі слова та спогади, спогади, які починаються від нашої першої зустрічі та закінчуючи тим днем, коли я проводжала його востаннє. Пам’ятаю, як останню ніч він був поряд, це була ніч з 24 на 25 лютого, він тоді говорив, що все буде добре, щоб ми не хвилювалися, а спокійно лягали спати. Дітки заснули, Іван теж, лише я не спала, а всю ніч вслухалась в його подих, а в моєму серці була не вимовна тривога та страх того, що буде далі.

В ранок коли він вже від’їжджав з дому, він востаннє обійняв нашу донечку, а особливо в пам’яті залишилось його прощання з сином…

Вже стоячи з рюкзаком на плечах, Іван підійшов до сина та потиснув йому руку, їхні погляди зустрілися, син відпустив руку та міцно-міцно його обійняв, я бачила те хвилювання та смуток в Іванових очах, але він, як справжній чоловік, старався приховати свої емоції від мене та дітей.

У 2015 році по повістці був призваний в зону АТО. Службу проходив у 80-й десантно-штурмовій бригаді м.Львів. Перебував в Донецькій та Луганській областях. Перший бій приймав під Мар’їнкою та Трьохізбенкою. В атаку проти російських окупантів на «Хамерсах». Розповідав сам Іван, що на літак загружали по 30 автомобілів. Вивантажували в назначеному місці бою.

Перебуваючи в АТО з 2015 року, Іван оволодів ще одним ремеслом – плетінням «рятівних браслетів». (В браслет вплітався спеціальний камінчик, від якого можна було здобути вогонь.)

Повернувшись з АТО, зайнявся впорядкуванням території, ще відкрив цех по виготовленню меблів. В 2017 році був прийнятий на посаду завідувача складом підприємства «Агро-Експрес-Сервіс». Звільнився з підприємства в 2019 році і став працювати перевізником в німецькій фірмі.

Часто навідував батьків, ділився своїми думками щодо подальшої долі України, бачив як люди живуть у Європі, мріяв подорожувати з дружиною та дітьми. У вільні від поїздок дні всю любов віддавав дружині, дітям, батькам.

24 лютого Іван перебував вдома. 25 лютого мав бути рейс у Англію. Почувши страшну звістку – про початок рашистсько-української війни, Іван не роздумуючи дзвонить до побратимів 80-ої Львівської десантно-штурмової бригади. Хлопці виїжджали зі Львова. Івану не було вільного місця в автобусі, він просився, ще й жартував, дзвонячи до дружини: «Мені по блату дали місце». Не знав Іван, що більше не побачить батьків, дружину, дітей. А може знав, тому що, прощаючись з мамою сказав: «Мамо, коли я вернусь на щиті, то нехай мене ховає українська церква». Відчувало материнське серце. 12 березня приснився сон: «Іван – красивий, статний, веселий, близько, а потім менший, менший і зник». А ще, коли молилась, чомусь різко запекло коло серця.

Іван загинув 13 березня 2023 року на Миколаївщині. Пам’ять про Івана Мохотонка житиме вічно в пам’яті рідних, односельчан.

Коханому чоловікові на спогад від дружини

Ти героєм пішов із життя,

I вже рік тебе з нами немає,

Ти гуляєш у райських садах,

А мені так тебе не хватає.

Ти пішов не вернешся нaзaд,

Ти поліг у бою за Вкраїну,

Мій герой, мій коханий солдат,

Патріот, що любив Батьківщину.

Не подзвониш, не скажеш "Привіт"

Не відкриєш ти двері додому,

Моя туга покрила весь світ,

Біль така, щo й не скажеш нікому.

Мій коханий, ти знаєш живу,

Засинаю щодня й прокидаюсь,

I дивлюся, як діти ростуть,

I для них бути сильна стараюсь.

Я з тобою щоночі говорю,

Бо ти нас i з небес бережеш,

Шкода так, що життя не повторю,

Я 6 сто раз вибирала тебе.

А я знаю-ти поруч завжди,

Ангел наш, що лю6ив Україну,

Не боявся у бій ти йти ,

Ти йшов до кінця, до загину.

Там у небі вас тисячі,

Тих героїв, що край захищали,

А в нас досі ідуть бoї,

Перемоги ще не дочекались.

Та я знаю, що мир настане

Ще не раз зацвітуть сади,

Україна з колін повстане,

I з небес це побачиш ти.

Мій Іванку, напевно ти знаєш,

Що кохати завжди тебе буду,

Ти нас з неба завжди захищаєш,

Не забудуть твій подвиг люди.

Громадянський, патріотичний обов’язок

за долю свого народу і Україну

Не забудемо, не пробачимо!!!Вічна пам’ять герою

Громадянський, патріотичний обов’язок за долю свого народу і Україну

У 2015 році по повістці був призваний в зону АТО. Службу проходив у 80-й десантно-штурмовій бригаді м.Львів. Перебував в Донецькій та Луганській областях. Перший бій приймав під Мар’їнкою та Трьохізбенкою. В атаку проти російських окупантів на «Хамерсах». Розповідав сам Іван, що на літак загружали по 30 автомобілів. Вивантажували в назначеному місці бою.

Перебуваючи в АТО з 2015 року, Іван оволодів ще одним ремеслом – плетінням «рятівних браслетів». (В браслет вплітався спеціальний камінчик, від якого можна було здобути вогонь.)

Часто навідував батьків, ділився своїми думками щодо подальшої долі України, бачив як люди живуть у Європі, мріяв подорожувати з дружиною та дітьми. У вільні від поїздок дні всю любов віддавав дружині, дітям, батькам.

24 лютого Іван перебував вдома. 25 лютого мав бути рейс у Англію. Почувши страшну звістку – про початок рашистсько-української війни, Іван не роздумуючи дзвонить до побратимів 80-ої Львівської десантно-штурмової бригади. Хлопці виїжджали зі Львова. Івану не було вільного місця в автобусі, він просився, ще й жартував, дзвонячи до дружини: «Мені по блату дали місце». Не знав Іван, що більше не побачить батьків, дружину, дітей. А може знав, тому що, прощаючись з мамою сказав: «Мамо, коли я вернусь на щиті, то нехай мене ховає українська церква». Відчувало материнське серце. 12 березня приснився сон: «Іван – красивий, статний, веселий, близько, а потім менший, менший і зник». А ще, коли молилась, чомусь різко запекло коло серця.

Іван загинув 13 березня 2023 року на Миколаївщині. Пам’ять про Івана Мохотонка житиме вічно в пам’яті рідних, односельчан.

Спогади побратимів

Роман Васильович Сивків (Рома Кіборг). «Познайомилися з Іваном ще у 2015 році. Дуже веселий, розумний, кмітливий побратим. Добре знався на техніці і гаджетах, багато знімав. В любій ситуації міг знайти вихід».

Іван Кисіль був поруч з Іваном в останні хвилини життя.

І так, я пам’ятаю цей день, це було 13 березня. Типова місія, розвідка з можливим контактом з ворогом, на яку ми вийшли з самого ранку, приблизно в 5:00 годині. Близько 10:00 дня ми помітили колону російської техніки, було прийняте рішення наблизитись ближче, ворогів було близько 70-80 чоловік. Ми використовували дрон типу «Мавік» для коригування нашої артилерії. В якийсь момент нам повідомили по радіостанції, що артилерія не буде працювати, є більш пріоритетні цілі, була команда спостерігати. На жаль близько 12:00 російські військові нас помітили, по нас почала працювати артилерія, через декілька хвилин на нас виїхала бронегрупа у складі двох танків і однієї БМП-2 та піхоти внаслідок бою одразу загинув Іван Мохотонко та ще один хлопець, частина групи отримала поранення різної складності. Було прийнято рішення про відхід. Я і ще декілька хлопців залишились прикривати відхід, через кілька хвилин російська бронегрупа продовжила наступ. Один танк вдалось знищити, після чого російська бронегрупа відступила і закріпилась. Коли настала темрява ми повернулись по тіла побратимів.

Іван був хорошим пробивним хлопцем, постійно говорив про сім’ю, дружину і дітей завжди рвався вперед.

Вірш, присвячений Мохотонку Івану

(Автор Мирослава Воронко)

Ти наш Герой!!! Всміхаєшся із фото.

Такий вродливий, щирий, молодий.

Таким Іван і повернувся з фронту..

Та тільки куля в грудях, неживий.

Віддав життя, щоб ми спокійно спали.

Щоб мир на Україні панував.

Щоб наші діточки війни не знали.

Щоб ворог нашу землю не топтав

Лишивши все - батьків, дітей, дружину,

Він добровільно в перші дні війни

Пішов до війська - захищати Україну...

Й поліг в бою у перші дні весни…

Ім'я своє в історію вписав,

Як мужній Син великої держави!

На почесті він зовсім не чекав

Здобув Ти гідністю для себе славу...

Ти - патріот, який летів до бою,

Від окупантів захистити рідний край.

Хай буде вічна пам'ять із тобою.

Душа твоя нехай прикрасить рай.

За матеріалами “Книга памяті” Радивилівської міської ради

Під час урочистої пам’ятної церемонії Радивилівський міський голова Микола Карапетян та начальник Другого відділу районного центру комплектування та соціальної підтримки Олександр Кузьмич вручили орден синові загиблого Героя, висловили слова вдячності й підтримки матері, дружині, дітям.

Відбулось спільне з рідними вшанування подвигу воїна біля жалобної дошки пам’яті загиблим за Україну, встановленій в Радивилові на Алеї Слави.