Вітошко Микола Володимирович (01.04.1987-13.12.2022) – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Микола Вітошко народився 1 квітня 1987 року в с. Малий Стидин. В 1993 році пішов навчатися у Малостидинську ЗОШ. Улюбленими предметами були: біологія, хімія, фізика. Був здібним хлопчиком, навчання давалося легко, був веселої вдачі. Закінчив школу у 2004 році. Затим навчався у Рівненському державному гуманітарному університеті за спеціальністю вчитель біології, закінчив навчання у 2009 році. У 2014 році одружився, народився син Ілля, у 2016 році донька Христинка.
До війни працював водієм.
Мобілізований 11 жовтня 2022 року. Місяць проходив навчання на полігоні у місті Житомир, направлений у Слов’янськ , де служив навідником 3 десантно – штурмового взводу 1 десантно – штурмової роти 1 десантно – штурмового батальйону 95 десантно-штурмової бригади військової частини А0281.
Користувався авторитетом серед своїх побратимів, в усьому допомагав їм, постійно підтримував бойовий дух.
За час проходження військової служби зарекомендував себе з позитивної сторони. Функціональні обов’язки виконував відмінно, користувався авторитетом серед колег та підлеглих. Микола намагався підтримувати високий моральний дух у підрозділі, вникав у турботи оточуючих. Героя пам’ятатимемо усі як великого патріота, відважного Воїна, зразкового сім’янина та доброго товариша для багатьох.

Солдат Микола Вітошко, вірний військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину, виявивши стійкість і мужність, героїчно загинув 13 грудня 2022 року н.п.Кремінна, Сєвередонецький район, Луганська область.

Публікації про Миколу В.

“Немає слів, які, хоча б на мить, могли полегшити горе для батьків, дружини, двох діток… В глибокій скорботі родина та близькі Миколи. І вся наша громада в ці дні переживає жахливу і непоправну втрату. Горе… Горе, яке неспіввимірне ні з чим, і з яким змиритися несила.

Схилімо голови у тихій молитві, віддамо шану ГЕРОЄВІ, який поклав своє життя за нашу волю, за волю України”.” – йдеться на фейсбук-сторінці Костопільської міської ради

На Костопільщині попрощались із полеглим Героєм Миколою

У п’ятницю, 16 грудня із Вітошко Миколою Володимировичем урочисто попрощалися на Майдані Шевченка в м. Костопіль, звідки поховальний кортеж попрямував до домівки Миколи в рідне село. На колінах, «живим коридором», обабіч дороги з квітами, державною символікою та сльозами на обличчі, тіло загиблого воїна проводжали односельці та жителі громади, побратими, духівники та представники влади.

Поховали Героя з усіма почестями під залпи почесної варти та Державний Гімн у виконанні духового оркестру.

Прощання із загиблим Героєм Миколою ВІТОШКО (ВІДЕО)

Спогади

Спогади дружини Олесі:

«Згадуючи свого чоловіка, я можу без сумніву сказати, що це найкращий у світі тато, який віддав усього себе своїм діткам, найкращий у світі чоловік, який любив мене більше за життя.
Ми прожили з Миколою 9-ть неповних років. Але це не просто ми жили, ми мріяли, будували плани на майбутнє, хотіли щоб наші діти жили і біди не знали…
Коли згадую його, душу охоплює ніжне тепло, неначе потрапляю до нього в обійми. Залишилися лише спогади, але які ж вони солодкі. Спогади, та багато
цінних уроків у пам’яті, які залишив нам наш Микола. Коля дуже любив рибалити, він просто до безтями любив купувати різні вудочки, спінінги та наживи. Це була одна з наших традицій, тому що не було жодної риболовлі, коли він ходив сам. Ми всі сім’єю і на риболовлю, то на пікнік, то на відпочинок. Ми були не просто сім’я, ми – команда, яка на жаль залишилася без одного гравця. Але за життя він навчив нас багато всього, що зараз додає нам сили: бути сильними та не здаватися, незважаючи ні на що. Все заради дітей… Він мав золоті руки, золоте серце. Микола був завжди добрим до людей, всім допомагав нікому не відмовляв у допомозі. Говорив, що може і нам хтось колись допоможе. Так і є, Бог все бачив і посилає нам у житті дуже багато добрих людей.
За Миколу, я можу сказати що він був найкращий! І нажаль… Бог забирає кращих»…

Сестри Ольги :
«Наша сім’я складалася з семи чоловік. У нас дуже дружня родина. Я з братом Миколою – двійнята. Він старший за мене на пів години. Микола був дуже доброю, порядною, чуйною людиною, гарно вчився в школі. Я пам’ятаю, як ми ходили до першого класу з одним портфелем, сиділи за однією партою. До школи портфель ніс Микола, я – зі школи. А коли подорослішали, то кожен носив свій портфель, мав коло своїх друзів і кожен з нас сидів за партою зі своїм товаришем, чи подружкою. І так ми з ним дружно проходили одинадцять років.
Мені пощастило з самого народження мати такого брата, доброго, люблячого, він найкращий брат у світі, неодноразово допомагав мені вирішити різні питання. Дякую тобі брате за все. Люблю тебе і пам’ятаю. Сумую за тобою, адже ти моя половина».

Спогади сестри Тетяни :
«Ми зростали дружніми, дорослішали, наша дружба, братерська любов, повага один до одного з кожним роком міцнішала. Спогадів про Миколу є багато,
вони були смішні, сумні. А зараз дуже тяжко, спогади рвуть серце,усвідомлюєш те, що його вже немає… І писати про нього в минулому часі стало для мене тяжким завданням…У моїх спогадах він для мене завжди живий. Часто згадую його останній шкільний дзвінок. Про те, як він планував відсвяткувати свій день народження і сестри Олі в Одесі, казав: – Поїдемо і зробимо для неї сюрприз. Розповідав по телефону за волонтерів, які приїхали у місто Кремінна, що знаходилося під обстрілами, привезли домашніх смаколиків я плакала, а він заспокоював і казав: – Все буде добре! Це була остання наша розмова. Микола
загинув наступного дня…і якась частина моєї душі померла також. Сподіваюсь, що душа його у райському саду із тисячами загиблих побратимів».

Розповідає тітка Галина:
«Микола зростав хорошою веселою дитиною, коли почав підростати, став допомагати батькам. Він ніколи нікому не відмовляв у допомозі. У вільний час
любив збирати гриби, ловити рибу. Любив життя, кохану дружину, своїх дітей. Прийшла клята війна, постукала у двері в якій загинув Микола, якого ми так любили. Царство тобі небесне. Сумуємо. Пам’ятаємо. Ти наш Герой»!

Спогади хрещеної мами Людмили:

«Низький уклін батькам, що виховали такого сина, порядного, гарного. Мені випала честь бути хресною Колі, я завжди гордилася тим, що в мене є такий хрещеник. Він красивий, добрий, уважний, відповідальний. Він був щирий, позитивний, завжди посміхався. Коли Микола навчався в університеті, вчився старанно його конспекти і зараз в мене перед очима, охайні, акуратні. На вихідні їздив до батьків, допомагати по господарству. Коли одружився дбав про дружину і дітей, багато працював щоб забезпечити свою сім’ю. Мені і досі здається що він прийде і постукає в двері і привітається. Але нажаль …
Війна це гірше, що могли придумати люди, вона заходить не стукаючи у двері, приходить не прошено. Війна невблаганна, приносить сльози і страждання, забираючи в нас найдорожчих. В цій війні Микола втратив своє життя, загинув як Герой. Ми завжди будемо його пам’ятати. Ти залишився в моїй пам’яті мужнім і завжди усміхненим. Легких тобі хмаринок».

Згадують вчителі.

класний керівник Корнійчук Ольга Іванівна:

« Кажуть, очі людини – це дзеркало душі і ніщо так не говорить про сутністьлюдську як очі, які щиро усміхаються. Якщо говорити про Миколу, то його очі випромінювали особливу ауру,особливе тепло, доброту і усмішку. Цей хлопець був звичайний і незвичайний водночас. Його вихованість вражала своєю толерантністю і тактовністю ідоповнювала його аристократичну зовнішність. Красень з особливим почуттям гумору, з таким щирим захопленням і жагою до життя, що кожна його дія чи вчинок збирали довкола нього друзів, однодумців і просто знайомих. Ніхто не залишався байдужим від спілкування з ним. Микола добре ладнав як з однокласниками, так і з вчителями. У кожного з наставників залишилися тільки світлі спогади про чорноокого усміхненого хлопчину. Микола брав активну участь у всіх шкільних заходах, був дуже артистичним, надійним, відповідальним. Ці якості поніс і далі по життю після закінчення школи.
Пригадую зустріч на зупинці з Миколою і його маленьким сином. Вони чекали на автобус до міста. Малий був дуже рухливим і засипав тата запитаннями. Мене вразило, з якою любов’ю, турботою і терпінням він пояснював сину прості земні істини. Той незримий зв’язок батька і сина відображали вселенську любов Бога до всього людства.
Такій людині жити б і жити, любити, творити, ростити дітей, бути затишною кроною родинного дерева, плекати свій рід, передавати мудрість дітям і онукам. Та, як кажуть, Бог забирає найкращих, а правильніше буде сказати – обирає найкращих, щоб стали захисниками і янголами – охоронцями своїм дітям з небес».

Олександр Григорович, вчитель французької мови:

«Дуже добре пам’ятаю цю світлу людину. На той час він був ще зовсім юним. Ми часто зустрічалися у шкільному спортзалі. Микола дуже полюбляв спорт, а особливо волейбол. Він був завжди спокійним та врівноваженим. Йому подобалась ця командна гра. Дуже радів коли ми вигравали. Ніколи не вступав у суперечки. Був надійним гравцем. Жив спортом, був надзвичайно доброї вдачі. Не терпів образ і ніколи нікому не завдавав якогось душевного болю чи дискомфорту. Був веселим жартівником і чуйним до всіх. Умів зібрати всіх в єдиний граючий « кулак», був душею команди. З повагою ставився до старших,
ніколи не ображав менших. Цінував почуття дружби, підтримки та взаємовиручки. Він назавжди для мене залишиться другом, і я впевнений, що зараз є справжній ангелом, захисником у небі. Вічна пам’ять тобі, друже»!

Розповідають одногрупниці.

Ірина Супруневич:

«Наш Вітошко… Щирий, добрий, веселий – таким я його запам’ятала. Коля завжди усміхався. Я не пам’ятаю його сердитим, чи сумним, а навпаки. Царство
небесне і вічна пам’ять».

Світлана Юрим
«Невимовний біль непоправної втрати огортає серце … В моїй пам’яті залишилися лише приємні, теплі спогади про Миколу Вітошка завжди привітного, життєрадісного, товариського та надійного хлопця. За п’ять років навчання в університеті, я жодного разу не бачила Миколу сердитим чи невдоволеним, завжди з посмішкою на обличчі. Надійний друг, на якого можна було покластися, який вислухає та підтримає. Микола був надзвичайно світлою, безкорисливою, доброю людиною. Він міг поділитися останнім що мав, ніколи ні про кого поганого слова не сказав. Дуже прикро, що війна забирає найкращих. Перед світлою пам’яттю одногрупника низько схиляю голову».

Тетяни Клюйко :

«У кожної епохи свої Герої. Для мене Героєм є мій одногрупник Вітошко Микола. Згадки про нього викликають тільки світлі, позитивні емоції. Коля був
дуже добрим, стриманим і ввічливим хлопцем. У групі ми його називали «Вітошечко». Він був веселим, завжди любив пожартувати. Навчався теж
добре. Його любили і одногрупники і викладачі. Щира подяка батькам, які виховали справжнього патріота і просто хорошого друга».

Світлини із домашнього архіву

Вірш присв’ячений Миколі Вітошко

Стукає в віконечко зима,
Новий рік вже двері відчиняє,
Тільки, в ньому радості нема,
Наш Герой у небі проживає.
Він тепер із Господом святим,
У раю, де вибухів не має…
Бо пішов Микола молодим,
Сльози мені душу розривають.
Це звичайний вчитель на землі,
Дуже добрий чоловік і тато,
Та прилізли кляті москалі,
І прийшлось катюгів виганяти!
Не вагався, взяв він автомат!
Осінь нам листочками стелила,
Став він побратимам, рідний брат!
На війні усі його любили.
Помагав, розраджував як міг,
Кулі розтинали наше небо,
Так на сході воїн наш поліг…
Покотилось горе рідним степом.
Чорная від болю та земля,
І сльозами вдови поливають,
Сиротою стала вся сім’я,
Діточки ще й досі виглядають.
Міг же просто жити на землі!
Дихати, сміятися, кохати,
Годувати діточки свої,
Та прийшлось, за землю, воювати.

Найдорожчий скарб, який лиш є!
Це життя віддати за країну,
Наш Герой у небесах живе,
Він прийде, хоч трішки до родини.
Ангелом обійме діточок,
І благословить на добру долю,
Бо живе солдат, між зірочок,
Здобуває знову, з Богом волю…
Дякуєм, Миколо, за життя!
За сади, степи і за калину!
За такі відважні почуття,
Дякуєм тобі, за Україну!
Свічечка воскова зігріва,
А душа ридає в синім небі,
Та молитва, Господа слова,
Як же ми сумуємо без тебе…

Світлана Дубницька

Надя Зиневич

А молоді воїни все йдуть і йдуть на Небеса.

Яка печаль,який нестерпний

біль розриває навпіл душу.

Світла і Вічна пам'ять Герою

Нехай Ангели Небесні оберігають його вічний спокій

Він назавжди залишиться в пам'яті українського народу, в пам'яті друзів і побратимів, в самих рідних людей

Оксана Кукуруза

Немає слів ! Душа розривається від болю. Чому? за що ? Як пояснити це діткам ? коли цей жах закінчиться? Вічна пам’ять герою..Щирі співчуття родині..Він був неймовірно хорошою людиною! Царство небесне..