Напрієнко Дмитро Віталійович народився 21 лютого 1991 р. в м. Дубно.
Корінний дубенчанин, навчався у НВК “школа-гімназія” м. Дубна, Дубенському педагогічному коледжі, Кременецькій обласній гуманітарно-педагогічній академії ім. Тараса Шевченка, на гуманітарному факультеті (кафедра англійської філології).
У грудні 2014 року 24-річний Дмитро пішов добровольцем на фронт. Молодший сержант, снайпер мотопіхотного взводу 14-ої окремої механізованої бригади (раніше – 1-й БТО «Волинь»). Позивний «Араміс».
1 грудня 2015 року загинув за трагічних обставин поблизу міста Красногорівка Мар’їнського району Донецької області.
Останнє інтерв’ю Дмитра вийшло 22 жовтня у місцевій газеті під назвою «Снайпери полюють на Героїв».
Похований у місті Дубно 5 грудня 2015-го з військовими почестями.
Публікації про Напрієнка Д. В.
Загинув ще один наш Герой – дубенчанин Напрієнко Дмитро Віталійович, відомий під позивним “Араміс”
Загинув ще один наш Герой – дубенчанин Напрієнко Дмитро Віталійович, відомий під позивним “Араміс”. 24-річний Діма добровольцем пішов на фронт. Героїчно воював під Донецьком. Про його подвиги неодноразово писав часопис “Дзеркало плюс”. Останнє інтерв’ю Дмитра вийшло 22 жовтня під назвою «Снайпери полюють на Героїв». Тоді він зустрівся у редакції зі “Звіробоєм”, і вони вдвох спільно давали інтерв’ю. Багато читачів пам’ятають їхню спільну світлину на першій сторінці газети. Дмитро на фронті викохав собі розкішні козацькі вуса. Красень. Герой. Дуже щира і світла людина. І ось його не стало. Загинув смертю хоробрих у розквіті сил. Гине український первоцвіт. Цю сумну звістку повідомили волонтери, які поїхали в зону АТО у неділю вранці. Вони вже мали повертатись, але коли дізнались про смерть земляка, залишились там, аби привезти тіло Героя в рідне Дубно. Востаннє ми говорили з Дімою в суботу… Обставини смерті захисника поки що не відомі. Так само не знаємо, коли Героя привезуть в рідне місто. Слідкуйте за інформацією у соцмережах. Спочивай з Богом, Брате. Наші молитви і серця з Тобою. Щирі співчуття рідним та близьким. Вічна пам’ять Герою!
Новини АТО – Марина Горук
Сьогодні видався похмурим день,
Вже третій місяць, як тебе немає.
Стрічає смутком березень,
Серце Героя спочиває…
Вже не засяють світлі твої очі,
Безпечним щастям оповита смерті мить,
Серце Героя зупинилось на порозі ночі.
А так хотілось ще почути голос твій і сміх…
Така весна тебе чекає,
А ти пішов за нас на смерть,
Серце Героя не вмирає!
А проростає в нас ущент!
Марина Горук
На Рівненщині відкрили меморіальну дошку герою війни на сході України
Сьогодні, 25 травня 2016 р. на Рівненщині відбулося вшанування пам’яті та відкриття меморіальної дошки на честь героя АТО молодшого сержанта Дмитра Напрієнка з позивним «Араміс».
Під час виконання завдань в АТО військовослужбовець був снайпером мотопіхотного взводу 99-го окремого мотопіхотного батальйону 14-ї окремої механізованої бригади (раніше — батальйон територіальної оборони «Волинь»). У грудні 2015 року Дмитро загинув за трагічних обставин поблизу Красногорівки Мар’їнського району Донецької області. Похований на Млинівському кладовищі міста Дубно.
Молодший сержант Дмитро Напрієнко навчався у Дубенському коледжі, після якого продовжив навчання у Кременецькій обласній гуманітарно-педагогічній академії ім. Тараса Шевченка на гуманітарному факультеті (кафедра англійської філології). На передову пішов добровольцем у грудні 2014 року.
Меморіальну дошку було відкрито на фасаді Дубенського навчально-виховного комплексу «школи-гімназії». У заході взяли участь представники органів місцевої влади, духовенства, педагогічного колективу, учні навчального закладу, рідні та близькі воїна АТО.
Як зазначив заступник начальника Дубенського гарнізону по роботі з особовим складом підполковник Юрій Нечитайло, пам’ять про патріота, воїна, який склав свою голову заради майбутнього України, не згасне ніколи.
— Ми зробимо все, аби підтримати сім’ю загиблого та надати їй допомогу у вирішенні найболючіших питань, — наголосив офіцер.
Араміс мріяв служити у французькому легіоні
1-го грудня минає 6-та річниця з дня загибелі нашого земляка – Дмитра Напрієнка.
Війна забирає найкращих. Справжні чоловіки, молоді, розумні, сильні та мужні віддали за свободу і незалежність нашої держави найдорожче – своє життя…
Дмитро Напрієнко народився о 8-й ранку 21 лютого 1991 року, за кілька місяців до того, як наша держава стала незалежною.
Його батько, Віталій Напрієнко, розповів:
– Дмитро був дуже шустрий, все навколо його цікавило, тож у перші місяці потрібно було наглядати, щоб не виліз з колиски і не впав. Міг з дивана стрибнути, через бильце на ліжечку перелізти.
Заради цікавості скуштував на смак землю, спробував їсти навіть штукатурку. Якось навіть розмалював стіни, але відчув, що зробив збиток, коли я надійшов, то навкарачки швиденько втік.
Ходити почав у рік і два місяці. Тоді ще більше потрібно було за ним дивитися.
Був дуже впертим. Зробить якусь шкоду, поставлю його в куток, буде стояти мовчки і не вибачиться, вже й бабусі переконують його – ну, вибачся, ні, і все тут. Мазунчиком не був ніколи.
Відвідував дитячий садок, який знаходиться поблизу музичної школи. З п’яти років почав опановувати комп’ютер, від якого важко було «відірвати».
Інколи Дмитрик ходив зі мною на роботу – на цукровий завод, де я працював водієм. Любив кататися на автомобілі, інколи пробував триматися за кермо, якось вимкнув передачу і машина покотилася до гаража, я ледь встиг зупинити.
З малечку любив гратися в лицарів – вирізував із дерев шаблі, лук, стріли. А з першого класу став грати у шахи, шашки, настільний більярд. Ще любив іграшкові пістолети, ножі, подобалося стріляти. І захищав слабших – дівчаток та хлопчиків. У нього було завищене відчуття справедливості. Дуже шкодував малозабезпечених людей і намагався їм якось допомогти, міг навіть останнє віддати.
Любив гуляти на Острівку, лазити по деревах, з друзями неодноразово відвідував Тараканівський форт.
Навчався Дмитро в гімназії № 1, не любив математики та української мови, але обожнював літературу, історію, інформатику.
У школі вивчав англійську мову. Відразу не дуже її любив, але змінив свою думку після того, як побував за кордоном.
Якось його товариш невдало стрибнув і серйозно травмувався, то Дмитрик віддав йому всі гроші на лікування.
Для птахів робив годівнички, підгодовував голубів, синочок, горобців – вішав сало, сипав крупи, хліб. Шкодував бездомних тварин – котиків та собачок.
Якось йдемо по базарі, стоїть Дмитрик із товаришем. Поряд із ними – коробочка із цуценятком і записка: «Віддамо в добрі руки».
Моя перша дружина виїхала працювати до Італії. Коли Дмитру виповнилося 13 років, ми домовилися, що хлопчик під час літніх канікул відвідає маму.
Поїздка справила неймовірне враження, вивчив італійську мову на розмовному рівні, став інтенсивно вивчати англійську.
Відвідав Колізей, амфітеатр, катався на гондолі у Венеції, надзвичайно сподобалася архітектура. В Італії полюбив піцу. Це був великий крок вперед у його розвитку.
У Дмитра було дуже багато друзів, скрізь ходили великими компаніями. Грали у футбол, бувало, що й м’яч до когось у вікно залетить. Ще хлопці стріляли з рогаток. Але якось так складалося, що ніхто не приходив скаржитися.
А ще надзвичайно любив читати, причому читав практично всяку літературу, на будь-яку тему, особливо любив психологію і літературу на історичну тематику. Міг дискутувати на будь-яку тему – цитував Ніцше, Фрейда, сперечався щодо релігії незалежно, чи то мусульманство, чи то буддизм.
Товаришував з дівчинкою Катею, вони росли в одному дворі, навчалися в одному класі. Мали багато спільного, в юнацькому віці обоє вступили в Національний альянс. Правда, у щось більше дружба не переросла.
У 7-му класі закохався в іншу сусідку-однокласницю, з якою теж товаришували і гуляли в одній компанії, став писати любовну лірику, улюблений твір – «Білий вірш». Юнацька закоханість швидко минула.
Дмитро хотів вступити до суворовського училища, але не пройшов фізичного виховання, тоді вступив до Дубенського педагогічного коледжу, добре навчався, був активістом, грав у КВК. Після закінчення – вступив у Кременецький університет на вчителя іноземної мови в початкових класах. Добре вивчив не лише англійську, але й німецьку. На розмовному рівні володів італійською та польською.
Далі була строкова служба у Збройних силах України, 27 листопада 2009 року склав присягу. Був зв’язківцем.
Оскільки не було роботи за фахом, пішов працювати у фірму «Тодіні». Дмитро не мав великої потреби в грошах, адже ми завжди готові були його підтримати. Проте він хотів стати фінансово незалежним та ще й іншим допомагати.
Потім влаштувався вчителем у житомирській школі. Через деякий час повернувся додому. Йому пропонували роботу в Англії, Ірландії, Саудівській Аравії перекладачем. Але почалася війна з російськими окупантами, яка перекреслила всі його плани на майбутнє.
Протягом трьох місяців не міг пройти медкомісії, були проблема із здоров’ям – спинна грижа, хворі нирки. Дуже хвилювався, що не беруть до війська, сперечався з лікарями. Казав, що якщо не пройде медкомісії, то вступить до Правого сектору і піде воювати з добровольчим батальйоном. І таки домігся свого – пройшов медкомісію і підписав контракт.
А далі – суворі армійські будні. Три місяці Яворівського полігону і війна. Коли приїздив на вихідні чи у відпустку, то завжди привозив із собою друзів. Служив у 14-й бригаді БТРО «Волинь», у першій роті першого батальйону. Мав позивний – Араміс. Став командиром мінометного розрахунку. 9 березня 2015 року з Володимира-Волинського поїхали на схід.
Бронежилет – хлопця з АТО, ми йому підігнали розгрузку (треба було трішки переробити) – на два цинки з боків і ззаду, а також на запасний ствол. Міська рада видала ще одну (запасну) воєнну форму та зимові берци. Волонтери підігнали глушник. Не було лише кевларової каски.
Потрапив служити в Донецьку область, перша бойова позиція називалася «Красний пахар». Стріляв з АГС, а ще був мінером – заміновував підходи до бойової позиції. Адже вороги неодноразово робили спроби вночі підповзти. Також стріляв із ПТУРа, якого називають «шайтан-трубою».
Про свої бойові будні рідко розповідав. Знаю, що під Горлівкою врятував танкістів, перев’язав рани своїм джгутом…
Коли спілкувалися з Віталієм Напрієнком про місцевість, де перебував Дмитро, то виявилося, що це та ж бойова позиція, куди через три роки я потрапила служити. Там терикон дуже смішно називається – «Как…ка». Чесно кажучи, думала, що це наші по приколу його так називають. Як виявилося, це його місцева назва.
Там навколо кілька териконів, але саме із цього «К..» вороги найбільше стріляють – як раніше було, так і зараз. Там часто засідають російські снайпери.
Віталій Напрієнко продовжив розповідь:
– Якось Дмитро стріляв із ПТУРа і поцілив повз терикон. Думав, що промазав. А через три дні прийшли розвідники і поцікавилися, хто того дня в такий-то час стріляв із «шайтан-труби»? Як виявилося, влучив у центр підготовки, де тренувалися вороги.
Бувало, що вступав у ножовий бій, сепарів брав у полон. Дмитра нагородив добровольчий батальйон медаллю «За оборону рідної держави».
Дмитро закачував у телефон іноземні фільми в оригіналі, потім перекладав їх бойовим товаришам – любив історичні фільми, фентезі, комедії, про війну.
Пізніше служив у Мар’їнці, Красногорівці.
Востаннє приїхав додому 14 жовтня, а 17-го у мене був День народженні, виповнилося 50 років. Раніше, коли приїздив, то рідко вдома бував, все з друзями десь ходив, а на цей раз більше вдома був, ніби щось відчував, – читав книги, сидів за комп’ютером, ми разом їздили відпочивати на природу – на шашлики.
Був на хрестинах – це його перша похресниця, і єдина.
Казав, що після закінчення контракту планує йти служити у французький легіон.
Дмитро загинув 1 грудня 2015 року під Красногорівкою. Через тиждень він збирався перейти служити до іншого підрозділу, до Звіробія.
Похорон сина погано пам’ятаю, для мене весь світ рухнув. Біля труни дуже плакала молода дівчина. Не знаю, може була його дівчиною, Дмитро про свої стосунки ніколи не розповідав.
На другий день, після загибелі, на сепарському сайті бачили світлину Дмитра, перекреслена червоними лініями, а внизу надпис – «ліквідований» і коментарі бойовиків…
Інколи приїздили бойові побратими Дмитра, серед них був близький товариш із позивним Удав.
Під час війни знову став писати вірші. Лише війна і кохання надихали Дмитра на поезію……..
Спілкувалася Олена КУРІШКО.
21 лютого 2016 р. добровольцю Дмитру Напрієнко з позивним «Араміс» виповнилося б 25 років
На жаль, сувора доля відміряла йому короткий вік. Герої не вмирають. Вони у цвіті літ відходять у Небеса, щоб бути світочами для тих, хто лишається на Землі. Шлях воїна – це шлях у безсмертя. Дмитро був воїном по духу і навіки залишився ним. Тепер він вояк котроїсь із Небесних Сотень. Невиправний романтик, добряк, простий, щирий, довірливий хлопець – таким він запам’ятався нам. Справжній український патріот, душу й тіло поклав за волю України. Вороги після його смерті, бризкаючи жовчною злобою, написали у своєму бандитському сайті «ліквідірован….». Якщо про чоловіка таке пишуть вороги України, значить, він прожив життя правильно, як і личить Героєві. І прожив не дарма. Жертва його не марна. Вона озветься у віках. Він віддав своє життя за нас, щоб ми жили. Ми у вічному боргу перед ним і тисячами інших героїв, які спинили орду і втримали на своїх закривавлених руках Українське Небо. Пам’ятаймо його – молодого, усміхненого, з шляхетним поглядом ясних очей. Молімося за душу Дмитра, що приніс себе у жертву за Україну.
Горук М.
Дмитро Напрієнко. Намалював – Павло .
Герої не вмирають!
Схиляємо голови, перед Тобою, Друже! Ніколи не забудемо твої слова: “Я хочу на війну. Вони мають бути покарані”. Вічна пам’ять.
Дімка, ніколи не забуду твою щиру посмішку і бездонні карі очі…так і не встигли поговорити… хай земля буде пухом. Спочивай з миром, друже.
Дімаська… пішов так рано… знаєш, ніколи не зустрічала таких людей як ти!! Справжній патріот своєї неньки!!!!! Люблю тебе… сумую… Вічна тобі пам’ять!!!!!!
Список публікацій
21 лютого [2016 року дубенчанину,] добровольцю Дмитру Напрієнко з позивним “Араміс” виповнилося б 25 років // Дзеркало плюс : сімейний тижневик. – Дубно, 2016. – № 7 /18 лют./. – С. 4
Увічнили пам’ять “Араміса” // Дзеркало плюс: сімейний тижневик. – Дубно, 2016. – № 22 /2 черв./. – С. 9
Анотація: На фасаді Дубенського НВК “школа-гімназія” відкрили меморіальну дошку на честь випускника, воїна-добровольця Дмитра Напрієнка (позивний “Араміс”), який загинув на Сході України
Скринька О. Меморіальна дошка “Арамісу”/ О. Скринька // Скриня : обласний тижневик. – Дубно, 2016. – № 23 /2 черв./. – С. 4
Анотація: На фасаді Дубенського НВК “школа-гімназія” відкрили меморіальну дошку на честь випускника, воїна-добровольця Дмитра Напрієнка (позивний “Араміс”), який загинув на Сході України
Росоловська М. У Дубні відкрили меморіальну дошку загиблому Герою [Дмитру Напрієнко]/ М. Росоловська // Замок : обласна громадсько-політична газета. – Дубно, 2016. – № 23 /2 черв./. – С. 3
Стру С. У місті Дубно відкрили меморіальну дошку герої війни / С. Стру // Волинь : обласний народний часопис. – Рівне, 2016. – №22 /3 черв./. – С. 2
Анотація: На фасаді Дубенського навчально-виховного комплексу “школи-гімназії” відкрито меморіальну дошку загиблому герою АТО Дмитру Напрієнко
Рік без Діми // Дзеркало плюс: сімейний тижневик. – Дубно, 2016. – № 48 /1 груд./. – С. 6 – 7
Анотація: 1 грудня 2016 р. виповнився рік з дня загибелі патріота, воїна АТО Дмитра Напрієнка з Дубна
В зоні АТО загинув дубенчанин Напрієнко Дмитро Віталійович // Кафедральний собор св. пр. Іллі
Сьогодні у Дубні прощатимуться з бійцем АТО // Ого
У зоні АТО загинув ще один дубенчанин // 03656.com.ua : інформаційний портал м. Дубна
Рівненщина втратила ще одного Героя АТО // ЧаРівне
У Дубні відкриють меморіальну дошку на честь загиблого учасника АТО // Рівне 1 : телеканал
На Рівненщині увічнили пам’ять снайпера “Араміса” // В кулуарах
Вічна пам’ять! // Дубно : офіційний сайт Дубенської міської ради
Напрієнко Дмитро Віталійович («Араміс») //Книга памяті загиблих
Напрієнко Дмитро Віталійович // Вікіпедія : вільна енциклопедія
Дмитро Напрієнко // nekropole