Окерешко Григорій Миколайович ( 01.06.1970-02.03.2024)

Окерешко Григорій Миколайович народився 01.06.1970 року в смт Першотравневе (нині Новий Моквин) Березнівського району Рівненської області.
Григорій зростав у багатодітній родині. Він був найменшим, шостою дитиною в сімї. Батьки мали велике господарство та багато працювали на землі. Відповідальність, дисципліну, розумний підхід до будь-якої справи Григорій перейняв від своїх батьків. У 1987 році закінчив повний курс Першотравневої середньої загальноосвітньої школи Березнівського району Рівненської області.
У шкільні роки ходив на різні секції, зокрема на секцію дзюдо. Отримав свідоцтво що пройшов навчання, по програмі радіоелектроніка. У 1987 році вступив до Інституту водного господарства, проте залишив навчання після служби в армії.
З 05.07.1988р. по 30.07.1989р. служив в армії. З 01.09.1991р. по 26.06.1992р. навчався в Костопільському ПТУ, де здобув кваліфікацію електрослюсаря 4- го розряду.
З 1992 – 1999 рр. працював у Костопільському домобудівному комбінаті (цехи ДСП, ПТС). Постійно підвищував свою кваліфікацію. На роботі неодноразово висловлювалась подяка за високу професійну майстерність та трудові здобутки. Григорія дуже поважали як хорошу людину та кваліфікованого працівника. Йому довіряли найскладніші завдання.
У 2002 році Григорій одружився з Наталією Йосипівною Мельничук (нині Окерешко), яка вже мала доньку Ірину. У 2003р. народилася донька Анжеліка.
З 27.09.2023 року призваний на військову службу по мобілізації Рівненським РТЦК та СП Рівненської області. Брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у звязку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи у Донецькій та Луганській областях. Був зарахований до 42 ОМБр. стрільцем-санітаром, механізованого відділення, механізованого взводу, механізованої роти, механізованого батальйону військової частини А4667. Окерешко Григорій Миколайович загинув 02.03.2024 року під час мінометного обстрілу противника, отримав поранення несумісні із життям біля населеного пункту Хромове Бахмутського району Донецької області.

Григорій Миколайович Окерешко посмертно нагороджений медаллю «За оборону рідної держави».

Публікації про Окерешка Г

05.03. 2024 року чин похорону відбувся у соборі святих апостолів Петра і Павла ПЦУ. Пішою ходою полеглого героя провели до майдану Т.Г. Шевченка,
де прощалася із ним громада. Поховали захисника на «Новому» кладовищі поруч з іншими воїнами небесного легіону. Григорію Миколайовичу Окерешко було 53 роки. Вдома на нього чекали дружина, двоє дітей, рідні та друзі.

«Григорій був дуже добрим та співчутливим. Мав м’який характер, завжди всім допомагав, був щирим та відвертим. Дуже любив свою справу, віддавав себе повністю. Був найдобрішою людиною, люблячим чоловіком і батьком, вірним другом і дбайливим господарем, який умів робити все», – розповідає дружина Наталія.«Його дуже любили доньки, адже він приділяв їм максимум уваги. Поради, бесіди на різні теми, ігри, шахи, обговорення прочитаних книжок – це все з батьком.»

Спогади донечки Анжеліки:    «Коли згадую тата напливають яскраві спогади у жовтогарячих відтінках, що переливаються у   безперервним потік. З дитинства пам’ятаю, як він любив читати товстелезні книжки, які постійно перечитував, знову і знову. Переважно це були детективи. Саме тоді з його невеличкої бібліотеки я познайомилась з творами Артура   Конан Дойла про Шерлока Холмса й   захопилась читанням. Також пам’ятаю свої перші приїзди з Києва, в час коли зустріти там україномовну людину було невимовною рідкістю. Тато постійно реагував на мою вимову, хотів щоб я спілкувалась лише чистою, рідною мовою, прив’язавши розуміння самоідентифікації. Основний транспорт для пересування для нього був велосипед. Пам’ятаю той момент, коли в моєму фіолетово-рожевому дитячому велику, ми з ним наважились забрати задні два колеса. Він тримав і відпускав мене на нашій вулиці під величезним каштаном і сонячними промінцями. Це було непросто, адже я постійно падала, отримуючи синці і подряпини. Тато постійно підбігав до мене та допомагав піднятись. Через сльози, я чула як він надавав мені настанови не здаватись. Завдяки його потужній підтримці та терпінню, в один літній день я поїхала.

Був час коли я працювала до темноти на роботі. Вулиці освітлювали поодинокі ліхтарі, а по них постійно бродили персонажі сумнівних розваг. Батьки хвилювались, тому я телефонувала тату і ми йшли додому разом. Він працював позмінно, що давалось йому тяжко, тому зазвичай після роботи він засинав від втоми. Проте незважаючи на це, він завжди чекав мій дзвінок та ішов мені назустріч. В ці миті ми могли балакати про будь-що і я відчувала себе в безпеці.  Як тільки наступав період весна-осінь, тато постійно робив букети великі і малі з квітів, які цвіли на наших клумбах. Особливо зараз я розумію, які вони були красиві.

   На початку повномасштабного вторгнення він відправив нас як найдальше у безпечне місце, віддавши всі заощадження та залишившись один вдома без грошей. Сидівши на зупинці перед від’їздом, у хаосі де люди бігали і намагались запхатись у автобуси які були вже повністю забиті, я пам’ятаю його крижані очі і кам’яне обличчя.    Тато ніколи мені не розповідав, що він бачив чи робив, коли був на нулі. Лише потім мені сказала сім’я, що я була виключенням, бо він не хотів, аби я знала про ці жахіття».

Спогади донечки Іринки: «Тато дуже любив тварин. Особливе місце в його серці займали кролики. Певний час він займався їх розведенням і найбільше пишався породою великанів — великих кролів із вухами, що сягали майже 40 сантиметрів.

Одним із найтепліших моїх спогадів є наші майже щоденні поїздки по траву. Ми разом вирушали на природу, збирали свіжу зелень, розмовляли на різні теми. Тоді це здавалося звичайною справою, але сьогодні я розумію, наскільки цінними були моменти поруч із татом.

Тато був доброю людиною, яка щиро любила все живе. Він умів піклуватися про тварин і завжди ставився до них із теплом та увагою. А ще мав чудове почуття гумору. Навіть під час військових навчань не втрачав здатності жартувати. Розповідаючи про польові заняття, він сміявся, що вони «як зайці по полях ховаються». Навіть у своїх жартах згадував тварин, бо вони завжди були частиною його життя. Таким я його і пам’ятаю — добрим, працьовитим, із гарним почуттям гумору, з любов’ю до природи та великим серцем. Світла пам’ять про нього назавжди залишиться в наших серцях».

Григорій понад 20 років працював електромонтером на ТОВ «Свиспан Лімітед». Йому довіряли найскладніші завдання.«Ми втратили більше, ніж просто колегу. Такі люди – золотий фонд нашого підприємства. Ще й досі складно прийняти те, що Григорій вже ніколи не повернеться до нас. Висловлюємо щирі співчуття родині та друзям захисника», – колектив ТОВ «Свиспан Лімітед».