Революція гідності. Війна. Рівненщина

Микола Піліпака народився 27 травня 1988 року в селі Лінчин, що на Березнівщині. Базову середню освіту здобув у місцевій школі, а повну — у
Балашівському НВК «Колегіум – загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів». У мирному житті працював на місцевих деревообробних підприємствах та на будівництві. Був працьовитою, відповідальною людиною, яка не боялася жодної роботи. Найбільшою цінністю для Миколи була родина. Він любив проводити час із близькими, цінував щирість, чесність і справедливість, ніколи не залишався байдужим до чужих труднощів. Найдорожчою для нього була донечка Лілія, якій він віддавав усе своє тепло й любов. Саме таким — добрим, щирим, надійним і відданим своїм рідним — він назавжди залишиться у пам'яті тих, хто його знав.
Солдат самохідного артилерійського взводу самохідного артилерійського дивізіону захищав Україну з жовтня 2025 року. Загинув 24 червня 2026 року під час виконання бойового завдання у Дніпропетровській області.
Поховали Миколу на місцевому сільському кладовищі.
У Миколи залишилися донька Лілія, батько Володимир Миколайович,  сестра Оксана, а також брати Олександр і Богдан.

Публікації про Піліпаку М.… Детальніше

Савенко Сергій Валерійович народися 26.12.1990 року в селищі Оржів Рівненського району Рівненської області у родині Валерія та Жанни Савенків.

З 1997 року по 2008 рік навчався в Оржівській загальноосвітній школі  І-ІІІ ступенів. Одночасно проходив навчання в Клеванському НВК та отримав спеціальність водій-слюсар категорії О, СІ 2007-2008 р.

Після школи призваний для проходження військової строкової служби і направлений у в/ч А-4559 смт Оржів. Початок служби 22.04.2009 р., прийняв присягу 09.05.2009 року, отримав звання — військовий солдат. Закінчив строкову службу 13.04.2010 р.

Згодом навчався у Рівненському автотранспортному технікумі. Працював в селищі Оржів в ОДЕКУ, ОЛІСМІ, в охороні Волинь-Скорпіон, їздив на фурі, займаючись перевезеннями по Україні.

З 18.05.2016 року по 18.05.2020 року проходив службу за контрактом у в/ч А-4559. Брав участь у АТО  під час проходження цієї служби 16 липня 2018 року отримав посвідчення «Учасник бойових дій» та нагороджений медаллю. Побував у різних містах та населених пунктах Донецької та Луганської областей.

Після початку повномасштабного вторгнення 27.02.2022 року на добровільних засадах приєднався до лав ЗСУ.… Детальніше

Недашковський Сергій Юрійович народився 18 вересня 1984 року в селі Руда-Красна. У 1991 році пішов до Рудокраснянської школи в перший клас. З 1995 року продовжив навчання в Клеванській санаторній школі-інтернат.

У 2000 році поступив до Клеванського СПТУ №23, де отримав спеціальність водій-електромонтер.

2003 році був призваний на строкову військову службу до Української армії. У 2005 році був звільнений в запас.

2016 році отримав повістку на захист Батьківщини в АТО. Служба проходила в Донецькій області м. Часів Яр. Отримав УБД.

Після звільнення в запас працював водієм-далекобійником.

Невдовзі одружився, у Героя народилося двоє діток.

06.03.2022 року Сергій був призваний на захист Батьківщини в Донецьку область.

У квітні 2022 р. на бойових позиціях в населеному пункті Павлівка отримав вогнепальне осколкове поранення голови, плечового суглобу.

Згодом 06.06.2022 р. під час бойового завдання в населеному пункті Богоявленка отримав акуботравму, контузію головного мозку з втратою свідомості.

2024 р. після тривалого лікування був списаний рішенням ВЛК за станом здоров’я, при захисті Батьківщини.

Помер Сергій Недашковський 25 вересня 2024 року.… Детальніше

Народився Микола Федорович у селі Жобрин 28.02.1977 року.

Освіту здобував у школі рідного села — Жобринській ЗОШ І-ІІ ступенів, яку закінчив у 1992 році. Згодом продовжив навчання у Рівненському ПТУ №1.

Після закінчення училища проходив строкову військову службу у м. Львів.

 Робота була основним його захопленням. З 11 липня 2012 року впродовж 10 років працював муляром 5 розряду у ТОВ «РЕНОМЕ-ЄВРОБУД».

Мобілізований до лав ЗСУ на початку повномасштабного вторгнення – у березні 2022 року. Микола брав безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії щодо України.

. Служив на Донецькому напрямку. Мав звання — солдат-стрілець. 

Так склалося, що особистого сімейного гніздечка Миколі не вдалося створити. Він не мав дружини та діток. 

За життя Микола Федорович був нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України».

Загинув герой 27.10.2023 року поблизу н. п. Авдіївка Донецької області, захищаючи рідну землю та стримуючи штурм російського агресора.

Поховали Миколу Яроцького на цвинтарі рідного села.

Відповідно до Указу Президента України №611 від 05.09.2024 року за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Яроцького Миколу Федоровича нагороджено медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно). … Детальніше

Окерешко Григорій Миколайович народився  01.06.1970 року в смт  Першотравневе (нині Новий Моквин) Березнівського району Рівненської області.
Григорій зростав у багатодітній родині. Він був найменшим, шостою дитиною в сімї. Батьки мали велике господарство та багато працювали на землі. Відповідальність, дисципліну, розумний підхід до будь-якої справи Григорій перейняв від своїх батьків. У 1987 році закінчив повний курс Першотравневої середньої загальноосвітньої школи Березнівського району Рівненської області.
У шкільні роки ходив на різні секції, зокрема на секцію дзюдо. Отримав свідоцтво що пройшов навчання, по програмі радіоелектроніка. У 1987 році вступив до Інституту водного господарства, проте залишив навчання після служби в армії.
З 05.07.1988р. по 30.07.1989р. служив в армії. З 01.09.1991р. по 26.06.1992р. навчався в Костопільському ПТУ, де здобув кваліфікацію електрослюсаря 4- го розряду.
З 1992 – 1999 рр. працював у Костопільському домобудівному комбінаті (цехи ДСП, ПТС). Постійно підвищував свою кваліфікацію. На роботі неодноразово висловлювалась подяка за високу професійну майстерність та трудові здобутки. Григорія дуже поважали як хорошу людину та кваліфікованого працівника. Йому довіряли найскладніші завдання.… Детальніше

Василь народився у мальовничому селі Трипутні на Дубровиччині. Коли йому виповнилося п’ять років, родина переїхала на постійне місце проживання до міста Сарни. З юних років Василько вирізнявся щирістю та дружелюбністю. Він дуже любив допомагати дідусям і бабусям по господарству, а особливо — дідусеві Роману ремонтувати його маленький тракторець. Майже кожних вихідних разом зі старшим братом вони їздили в село.

У 2005–2014 роках Василь навчався у Сарненському НВК «Школа-колегіум» імені Т. Г. Шевченка. Після закінчення дев’яти класів вступив до Сарненського вищого професійного училища № 22, де здобув фах слюсаря з ремонту автомобілів та водія категорії С. Мріючи про професію, що поєднує працю й відповідальність, продовжив навчання в Луцькому національному технічному університеті.

Василь завжди прагнув розвиватися, досягати більшого й бути корисним людям. Працюючи водієм-експедитором на хлібозаводі «Скиба» та м’ясокомбінаті «Пан Курчак», він здобув щиру повагу колег за доброту, людяність і надійність.

У квітні 2024 року Василя мобілізували до лав Збройних Сил України. Спочатку він проходив військову підготовку на Рівненському, згодом — на Яворівському полігонах.… Детальніше

     Панько Сергій Іванович  народився в місті Костополі. Навчався у школі №1 до 1990 року, закінчив місцеве СПТУ – № 14, за фахом електрик. З 1993 року працював будівельником, в цьому ж році призвали до служби в  армію. Коли повернувся додому, працював електрослюсарем в  Костопільському ДБК( 1996). Був чесним та добросовісним працівником, гарно відзивалися за нього працівники. У 1997 році одружився. У 1999 році народився син Владислав, а у 2004 році – донька Аліна.  Працював на фанерному заводі, їздив на заробітки  за кордон, а коли повертався, його завжди  вдома чекала робота – ремонтував людям електротехніку. До повномасштабного вторгнення Сергій працював на лісопильному підприємстві.

   Повістка прийшла у грудні 2022-го. Сергій Панько пройшов навчання і невдовзі поїхав на фронт. Воював у найгарячіших точках на Донеччині та на Харківщині. Служив командиром міномету мінометного взводу. Додому приїздив лише один раз – у листопаді 2024-го на весілля сина. 

   У квітні 2025-го, на Вербну неділю, Сергій Панько повідомив дружині, що у нього знову бойовий вихід. 

   13 квітня під час заходу на позицію в районі села Плещіївка  Краматорського району на Донеччині автомобіль, у якому їхала бойова група, потрапив під удар ворожого дрона.  … Детальніше

Жданюк  Роман Валентинович народився 19 липня 1992 року у селі Золотолин. У 1998 році пішов у перший клас. Навчався у місцевій школі до 2009 року. Згодом здобував фах у Клеванському професійному ліцеї. Пізніше оселився у Великій Любаші тут і працював. Одружився, у молодого подружжя народилися донька та син.
На службу Романа Жданюка призвали у квітні 2025 року. Спочатку проходив підготовку на військовому полігоні, далі Сумський напрямок,  виходив на завдання, возив все що потрібно було на передову. Потім 4 тижні у Дніпрі, вчився працювати з безпілотними літальними апаратами. Здав екзамени на відмінно. Через деякий час підрозділ, в якому служив Роман, перекинули знову ж на Сумський напрямок. А потім був Запорізький напрямок, де наш захисник прослужив лише 3 тижні: 25 грудня 2025 року зв’язок з ним урвався. 25 грудня 2025 року старший оператор 2 відділення збору та обробки
інформації взводу безпілотних авіаційних комплексів батареї артилерійської розвідки Роман Жданюк загинув в районі Староукраїнки Пологівського
району Запорізької області унаслідок удару дрона.
У Романа Жданюка залишилися батьки, сестра, дружина та двоє маленьких дітей. … Детальніше

Юрій Ляшецький народився 19 лютого 1993 року в Рівному. Навчався у Рівненському ліцеї №12 та гімназії №24, а за тим здобув фах маляра у Рівненське професійно-технічне училище №1. Працював на будівництві, виконував ремонтні роботи. Юрій мав золоті руки – міг зробити в будинку усе від стелі до підлоги.

Та найбільше його цінували за доброту та характер. Єдиний син у батьків, був для них справжньою опорою. Завжди був готовий допомогти, підтримати та розрадити.

«Золота дитина, яку я любила більше за життя. І він так ставився до інших. Завжди був готовий відкласти всі свої потреби, аби лише допомогти іншим, все для того робив,» – розповідає мама Героя Галина.

А ще дуже любив дітей – мав дев’ятьох похресників, для яких відкривав своє золоте серце та щиру душу.

Юрія мобілізували до лав Збройних сил України у жовтні 2024 року. Пройшов навчання на Рівненщині та Львівщині, а затим вирушив на Покровський напрямок. Юрій розповідав рідним про побратимів – рівненських хлопців, а також про пекло війни, якого нікому не бажав би бачити.… Детальніше