Революція гідності. Війна. Рівненщина

Жданюк  Роман Валентинович народився 19 липня 1992 року у селі Золотолин. У 1998 році пішов у перший клас. Навчався у місцевій школі до 2009 року. Згодом здобував фах у Клеванському професійному ліцеї. Пізніше оселився у Великій Любаші тут і працював. Одружився, у молодого подружжя народилися донька та син.
На службу Романа Жданюка призвали у квітні 2025 року. Спочатку проходив підготовку на військовому полігоні, далі Сумський напрямок,  виходив на завдання, возив все що потрібно було на передову. Потім 4 тижні у Дніпрі, вчився працювати з безпілотними літальними апаратами. Здав екзамени на відмінно. Через деякий час підрозділ, в якому служив Роман, перекинули знову ж на Сумський напрямок. А потім був Запорізький напрямок, де наш захисник прослужив лише 3 тижні: 25 грудня 2025 року зв’язок з ним урвався. 25 грудня 2025 року старший оператор 2 відділення збору та обробки
інформації взводу безпілотних авіаційних комплексів батареї артилерійської розвідки Роман Жданюк загинув в районі Староукраїнки Пологівського
району Запорізької області унаслідок удару дрона.
У Романа Жданюка залишилися батьки, сестра, дружина та двоє маленьких дітей. … Читати далі

Публікації про Смірнова В.

 6 квітня 2026 року   на майдані Незалежності у Рівному попрощалися із Володимиром Смірновим

“Хороша, добра людина. Найголовніше — те, що він захищав нас. Ось і всі слова, які можна сказати. Сестричка в нього є, він, можна сказати, сирота, без батьків”, — розповіла сусідка військового Антоніна.

У Рівному сьогодні попрощалися з двома Захисниками України – Юрієм Харитонюком та Володимиром Смірновим 

ВІДЕО: https://www.facebook.com/share/r/194t3WmwTg/

Юрій Ляшецький народився 19 лютого 1993 року в Рівному. Навчався у Рівненському ліцеї №12 та гімназії №24, а за тим здобув фах маляра у Рівненське професійно-технічне училище №1. Працював на будівництві, виконував ремонтні роботи. Юрій мав золоті руки – міг зробити в будинку усе від стелі до підлоги.

Та найбільше його цінували за доброту та характер. Єдиний син у батьків, був для них справжньою опорою. Завжди був готовий допомогти, підтримати та розрадити.

«Золота дитина, яку я любила більше за життя. І він так ставився до інших. Завжди був готовий відкласти всі свої потреби, аби лише допомогти іншим, все для того робив,» – розповідає мама Героя Галина.

А ще дуже любив дітей – мав дев’ятьох похресників, для яких відкривав своє золоте серце та щиру душу.

Юрія мобілізували до лав Збройних сил України у жовтні 2024 року. Пройшов навчання на Рівненщині та Львівщині, а затим вирушив на Покровський напрямок. Юрій розповідав рідним про побратимів – рівненських хлопців, а також про пекло війни, якого нікому не бажав би бачити.… Читати далі

Павла Руслановича БОБРОВНИКА, 1997 року народження — уродженця села Залужжя, вірного сина України, який загинув, захищаючи Батьківщину від російського окупанта.

Павло був оператором безпілотних літальних апаратів — воїном, який бачив небо і тримав зв’язок між землею та світлом.

Його крила піднімалися над темрявою війни, щоб берегти побратимів і не дати ворогу просунутись.

06 жовтня 2025 року, під час ворожого обстрілу в районі населеного пункту Лісна Стіна Куп’янського району Харківської області, його життя обірвалося…

Але сьогодні його ім’я стало частиною вічності.

Провести Павла в останню путь прийшли рідні, друзі, побратими, мешканці громади.

У спільній молитві та зі сльозами вдячності вони схилили голови перед тим, хто віддав найдорожче — своє життя — за кожного з нас.

У Павла залишилися мати, батько, дружина, донька та сестри, для яких він був не лише сином, чоловіком, батьком чи братом — він був світлом дому і гордістю серця.

Публікації про БОБРОВНИКА П.

“З глибоким сумом повідомляємо, що в бою за Україну, захищаючи нашу землю від російського окупанта, загинув молодший сержант БОБРОВНИК Павло Русланович, 1997 року народження — уродженець нашого краю з села Залужжя, мужній воїн, вірний син України.Його

Крупенко Василь Валерійович народився 12 січня 1981 року у селі Дерть колишнього Рокитнівського, нині Сарненського району Рівненської області у сім’ї колгоспників. Мав велику сім’ю: батька Крупенка Валерія, матір Крупенко Ольгу, та двоє сестер, старшу Любарець (Крупенко) Наталію та меншу сестру – Жуковську (Крупенко) Світлану.

З 1987 по 1996 роки здобував загальну середню освіту у Дертівській ЗОШ. По закінченню школи вступив на навчання у Кременське училище. Навчався за спеціальність «Кухар». Закінчив училище в 1999 році, та надалі проживав у селі.

«Василь був спокійною і сором’язливою людиною, найбільше любив ходити в ліс збирати гриби та на риболовлю, або просто милуватися природою. Він був дуже відданим своєму народу і своїй країні» – згадують рідні та друзі. 

3 квітня 2023 року Василь отримав повістку і на наступний день вирушив до ТЦК, щоб приєднатися до лав ЗСУ і захищати нашу Батьківщину від російських загарбників. Був направлений для подальшого проходження військової служби в 42-гу окрему механізовану бригаду. Служив сапером інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти.

Крупенко Василь воював на Бахмутському напрямку, отримав осколкові поранення під час обстрілу ворожими мінометами.… Читати далі

Олександр Олександрович Радовенчик народився 28 червня 1991 року в Рівному. Навчався в 22-й школі, після закінчення 11 класів поступив у Рівненський автотранспортний коледж. Олександр працював у різних сферах, останнім часом – на фірмі ВІЯр, що займається виготовленням твердих меблів. Мав різнопланові захоплення: в дитинстві захоплювався моделюванням, а дорослим дуже любив рибалити – це було його улюблене заняття і хобі.

29 травня 2025 року Олександра мобілізували до лав Збройних сил України.

“Він для нас був найкращим татом, найкращим чоловіком, бо завжди старався для сім’ї. Його любов була безмежною. Особливо сильно любив свою донечку – вона для нього була найголовнішою у житті, і він дуже чекав на зустріч з нею”, – каже дружина.

На жаль, 34-річний солдат Олександр Олександрович Радовенчик загинув 17 вересня 2025 року під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку, мужньо виконавши свій військовий обов’язок.

У Героя залишилися дружина, донька, батьки та сестра.

Поховали Героя в Рівному на кладовищі “Нове”.

… Читати далі

Сергій народився 20 квітня 1990 року у с.Любиковичі. Закінчивши середню школу в рідному селі, у 2007 році продовжив навчання в Рівненському вищому професійному училищі Департаменту поліції охорони, але отримавши повістку на строкову військову службу полишив навчання та пішов до армії. Служив у 101 Президентській бригаді. Після закінчення служби працював у Катеринівській виправній колонії. Деякий час їздив на заробітки в Польщу. Згодом одружився, в родині народилася донька Марта. Молода родина придбала власний будинок в селі Любиковичі, в якому Сергій власноруч зробив ремонт.

15 липня 2022 року Сергій Босюк приєднався до лав Збройних Сил України. З позивним «Дракула» старший солдат ЗСУ військовослужбовець 63 роти в/ч А1556 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади з побратимами звільняв Чернігівську область. У 2023 році отримав посвідчення «учасника бойових дій, та медаль «Ветеран війни».

Сергій був із тих, хто не шукав легких шляхів. Він обрав честь і відповідальність, став на захист України у найважчі часи. Вірний, мужній, гідний — він був опорою для своїх близьких і бойових побратимів. 20 квітня Сергію виповнилося 35 років, але останнє привітання від матері Воїн так і не отримав.… Читати далі

Список пудблікацій

Рокитнівська громада попрощалася з полеглим Героєм // Район. Сарни

У бою з рашистами біля Бахмута загинув батько двох дітей з Рокитнівщини // Рівне вечірнє

Без батька залишилися двоє дітей: Під Бахмутом загинув Захисник із Рівненщини // Радіо Трек: новини.

КЕРУЮЧИЙ ПОЛІСЬКОЮ ЄПАРХІЄЮ МИТРОПОЛИТ АНАТОЛІЙ: ” ДУХОВЕНСТВО ЄПАРХІЇ ВІДСПІВУЄ УБІЕННИХ ВОЇНІВ ТА РОЗДІЛЯЄ ГОРЕ З РІДНИМИ ЗАГИБЛИХ ЗАХИСНИКІВ УКРАЇНИ…» // Маргненська єпархія УПЦ… Читати далі

   Віталій народився 22 березня 1994 року в місті Березне, де й проживав. Навчався у Березнівській ЗОШ № 2, а згодом – у Березнівському ВПУ, де здобув фах слюсаря-ремонтника (швейне виробництво). У мирному житті працював на місцевих підприємствах, що виготовляють металопластикові конструкції та покрівельні матеріали.

Відповідальний, доброзичливий, позитивний — він був тим, на кого завжди можна було покластися. Спокійний, виважений та щирий, з добрим серцем і світлим розумом. Не уникав труднощів, завжди діяв чесно та віддано — як у повсякденні, так і на фронті. Для рідних він був опорою — турботливим сином і братом, люблячим чоловіком та батьком.

Солдат, стрілець-помічник гранатометника стрілецької роти, Віталій Корицький захищав Батьківщину з листопада 2024 року.

Вірний присязі та Україні, мужньо виконавши військовий обов’язок, загинув 11 травня 2025 року на Харківщині.

Поховали Захисника на Алеї Слави міського кладовища в урочищі «Лукавець» — поруч із земляками, які віддали своє життя за Україну.

У Віталія залишились мама Оксана Яківна, дружина Анна, дві донечки – Аліса та Злата, а також сестра Марія.… Читати далі