Революція гідності. Війна. Рівненщина

Окерешко Григорій Миколайович народився  01.06.1970 року в смт  Першотравневе (нині Новий Моквин) Березнівського району Рівненської області.
Григорій зростав у багатодітній родині. Він був найменшим, шостою дитиною в сімї. Батьки мали велике господарство та багато працювали на землі. Відповідальність, дисципліну, розумний підхід до будь-якої справи Григорій перейняв від своїх батьків. У 1987 році закінчив повний курс Першотравневої середньої загальноосвітньої школи Березнівського району Рівненської області.
У шкільні роки ходив на різні секції, зокрема на секцію дзюдо. Отримав свідоцтво що пройшов навчання, по програмі радіоелектроніка. У 1987 році вступив до Інституту водного господарства, проте залишив навчання після служби в армії.
З 05.07.1988р. по 30.07.1989р. служив в армії. З 01.09.1991р. по 26.06.1992р. навчався в Костопільському ПТУ, де здобув кваліфікацію електрослюсаря 4- го розряду.
З 1992 – 1999 рр. працював у Костопільському домобудівному комбінаті (цехи ДСП, ПТС). Постійно підвищував свою кваліфікацію. На роботі неодноразово висловлювалась подяка за високу професійну майстерність та трудові здобутки. Григорія дуже поважали як хорошу людину та кваліфікованого працівника. Йому довіряли найскладніші завдання.… Детальніше

Василь народився у мальовничому селі Трипутні на Дубровиччині. Коли йому виповнилося п’ять років, родина переїхала на постійне місце проживання до міста Сарни. З юних років Василько вирізнявся щирістю та дружелюбністю. Він дуже любив допомагати дідусям і бабусям по господарству, а особливо — дідусеві Роману ремонтувати його маленький тракторець. Майже кожних вихідних разом зі старшим братом вони їздили в село.

У 2005–2014 роках Василь навчався у Сарненському НВК «Школа-колегіум» імені Т. Г. Шевченка. Після закінчення дев’яти класів вступив до Сарненського вищого професійного училища № 22, де здобув фах слюсаря з ремонту автомобілів та водія категорії С. Мріючи про професію, що поєднує працю й відповідальність, продовжив навчання в Луцькому національному технічному університеті.

Василь завжди прагнув розвиватися, досягати більшого й бути корисним людям. Працюючи водієм-експедитором на хлібозаводі «Скиба» та м’ясокомбінаті «Пан Курчак», він здобув щиру повагу колег за доброту, людяність і надійність.

У квітні 2024 року Василя мобілізували до лав Збройних Сил України. Спочатку він проходив військову підготовку на Рівненському, згодом — на Яворівському полігонах.… Детальніше

     Панько Сергій Іванович  народився в місті Костополі. Навчався у школі №1 до 1990 року, закінчив місцеве СПТУ – № 14, за фахом електрик. З 1993 року працював будівельником, в цьому ж році призвали до служби в  армію. Коли повернувся додому, працював електрослюсарем в  Костопільському ДБК( 1996). Був чесним та добросовісним працівником, гарно відзивалися за нього працівники. У 1997 році одружився. У 1999 році народився син Владислав, а у 2004 році – донька Аліна.  Працював на фанерному заводі, їздив на заробітки  за кордон, а коли повертався, його завжди  вдома чекала робота – ремонтував людям електротехніку. До повномасштабного вторгнення Сергій працював на лісопильному підприємстві.

   Повістка прийшла у грудні 2022-го. Сергій Панько пройшов навчання і невдовзі поїхав на фронт. Воював у найгарячіших точках на Донеччині та на Харківщині. Служив командиром міномету мінометного взводу. Додому приїздив лише один раз – у листопаді 2024-го на весілля сина. 

   У квітні 2025-го, на Вербну неділю, Сергій Панько повідомив дружині, що у нього знову бойовий вихід. 

   13 квітня під час заходу на позицію в районі села Плещіївка  Краматорського району на Донеччині автомобіль, у якому їхала бойова група, потрапив під удар ворожого дрона.  … Детальніше

Жданюк  Роман Валентинович народився 19 липня 1992 року у селі Золотолин. У 1998 році пішов у перший клас. Навчався у місцевій школі до 2009 року. Згодом здобував фах у Клеванському професійному ліцеї. Пізніше оселився у Великій Любаші тут і працював. Одружився, у молодого подружжя народилися донька та син.
На службу Романа Жданюка призвали у квітні 2025 року. Спочатку проходив підготовку на військовому полігоні, далі Сумський напрямок,  виходив на завдання, возив все що потрібно було на передову. Потім 4 тижні у Дніпрі, вчився працювати з безпілотними літальними апаратами. Здав екзамени на відмінно. Через деякий час підрозділ, в якому служив Роман, перекинули знову ж на Сумський напрямок. А потім був Запорізький напрямок, де наш захисник прослужив лише 3 тижні: 25 грудня 2025 року зв’язок з ним урвався. 25 грудня 2025 року старший оператор 2 відділення збору та обробки
інформації взводу безпілотних авіаційних комплексів батареї артилерійської розвідки Роман Жданюк загинув в районі Староукраїнки Пологівського
району Запорізької області унаслідок удару дрона.
У Романа Жданюка залишилися батьки, сестра, дружина та двоє маленьких дітей. … Детальніше

Юрій Ляшецький народився 19 лютого 1993 року в Рівному. Навчався у Рівненському ліцеї №12 та гімназії №24, а за тим здобув фах маляра у Рівненське професійно-технічне училище №1. Працював на будівництві, виконував ремонтні роботи. Юрій мав золоті руки – міг зробити в будинку усе від стелі до підлоги.

Та найбільше його цінували за доброту та характер. Єдиний син у батьків, був для них справжньою опорою. Завжди був готовий допомогти, підтримати та розрадити.

«Золота дитина, яку я любила більше за життя. І він так ставився до інших. Завжди був готовий відкласти всі свої потреби, аби лише допомогти іншим, все для того робив,» – розповідає мама Героя Галина.

А ще дуже любив дітей – мав дев’ятьох похресників, для яких відкривав своє золоте серце та щиру душу.

Юрія мобілізували до лав Збройних сил України у жовтні 2024 року. Пройшов навчання на Рівненщині та Львівщині, а затим вирушив на Покровський напрямок. Юрій розповідав рідним про побратимів – рівненських хлопців, а також про пекло війни, якого нікому не бажав би бачити.… Детальніше

Павла Руслановича БОБРОВНИКА, 1997 року народження — уродженця села Залужжя, вірного сина України, який загинув, захищаючи Батьківщину від російського окупанта.

Павло був оператором безпілотних літальних апаратів — воїном, який бачив небо і тримав зв’язок між землею та світлом.

Його крила піднімалися над темрявою війни, щоб берегти побратимів і не дати ворогу просунутись.

06 жовтня 2025 року, під час ворожого обстрілу в районі населеного пункту Лісна Стіна Куп’янського району Харківської області, його життя обірвалося…

Але сьогодні його ім’я стало частиною вічності.

Провести Павла в останню путь прийшли рідні, друзі, побратими, мешканці громади.

У спільній молитві та зі сльозами вдячності вони схилили голови перед тим, хто віддав найдорожче — своє життя — за кожного з нас.

У Павла залишилися мати, батько, дружина, донька та сестри, для яких він був не лише сином, чоловіком, батьком чи братом — він був світлом дому і гордістю серця.

Публікації про БОБРОВНИКА П.

“З глибоким сумом повідомляємо, що в бою за Україну, захищаючи нашу землю від російського окупанта, загинув молодший сержант БОБРОВНИК Павло Русланович, 1997 року народження — уродженець нашого краю з села Залужжя, мужній воїн, вірний син України.Його

Крупенко Василь Валерійович народився 12 січня 1981 року у селі Дерть колишнього Рокитнівського, нині Сарненського району Рівненської області у сім’ї колгоспників. Мав велику сім’ю: батька Крупенка Валерія, матір Крупенко Ольгу, та двоє сестер, старшу Любарець (Крупенко) Наталію та меншу сестру – Жуковську (Крупенко) Світлану.

З 1987 по 1996 роки здобував загальну середню освіту у Дертівській ЗОШ. По закінченню школи вступив на навчання у Кременське училище. Навчався за спеціальність «Кухар». Закінчив училище в 1999 році, та надалі проживав у селі.

«Василь був спокійною і сором’язливою людиною, найбільше любив ходити в ліс збирати гриби та на риболовлю, або просто милуватися природою. Він був дуже відданим своєму народу і своїй країні» – згадують рідні та друзі. 

3 квітня 2023 року Василь отримав повістку і на наступний день вирушив до ТЦК, щоб приєднатися до лав ЗСУ і захищати нашу Батьківщину від російських загарбників. Був направлений для подальшого проходження військової служби в 42-гу окрему механізовану бригаду. Служив сапером інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти.

Крупенко Василь воював на Бахмутському напрямку, отримав осколкові поранення під час обстрілу ворожими мінометами.… Детальніше