Салій Ігор Володимирович (24.07.1995-28.02.2022) – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Ігор Салій народився 24 липня 1995 року в місті Костопіль на Рівненщині. 2012 року закінчив 11-А клас загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 4 у рідному місті. У старших класах навчався у класах «А» біологічного профілю.

У 2013 році закінчив будівельно–технологічний технікум Національного університету водного господарства та природокористування м. Костопіль за професією столяр–будівельник.

Проходив військову службу у в /ч А 2730 м. Артемівськ Донецької області з 30 жовтня 2013 року ( 12 місяців).

У 2020 році пішов на контрактну службу у м. Львів, звідти пішов в АТО, де служив до осені 2021року.

З 1 грудня 2021 року до 12 січня 2022 року навчався за програмою підготовки «фахова підготовка ВОС 135 ( навідник) 199 навчальний центр ДШБ.

Служив у 80-й окремій десантно–штурмовій бригаді Збройних сил України.

Загинув Ігор Салій у перші дні повномасштабного російського вторгнення в Україну 28 лютого 2022 року при виконанні військового обов’язку на Миколаївщині.

Прощання із загиблим воїном у м. Костополі відбулося через місяць після його загибелі — 28 березня 2022 року, в соборі Петра і Павла, потім на Майдані Шевченка. Був похований на кладовищі «Нове», поряд з іншими Героями Костопільщини.

У воїна залишилися батьки, брати і сестри.

Указом Президента №268/2022 від 21 квітня 2022 року «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» солдата Салія Ігоря Володимировича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Публікації про Салія І.

Спогади про Ігоря Салія:

Спогади сестри Наталії : « В наших батьків п’ятеро дітей ( три дочки і два сина), Ігорьок був наймолодший . Мій брат підписав контракт на три роки в
Львові і ніхто не думав що війна у нас його забере. Ігор був дуже хорошим сином для батьків і класнючим братом для нас. Коли почалася війна він дуже переживав за батьків, часто дзвонив, думав куди їх можна перевезти але батьки навідріз відмовлялися кудись переїзджати, а на третій день зв’язок зник і телефон не відповідав. Нам сповістили що 28.02. Ігор загинув, сказали « війна для нього закінчилась, що він як Герой віддав своє життя». Почались нескінченні пошуки, дзвінки, ми стукали в усі двері , а відповідь , шукаємо ….чекайте…
Привезли Ігоря додому, щоб поховати на рідній землі. Нам досі здається що він воює на Сході і що скоро пловнрнеться живим. Для батьків це дуже важка втрата, немає сина, рідної кровинки. Назавжди було лишень 26 років…ще жити…
Ніколи не пробачимо оркам за втрачене життя.
Ігор назавжди в наших серцях, дуже любимо і сумуємо, завжди будемо пам’ятати. Щиро дякуємо усім людям, які нам допомагали в пошуках брата”.

Спогади вчителя, класного керівника Миронець О. В. на сайті Костопільська міська рада:

«Ігор – випускник 2012 року 11-А класу загальноосвітньої школи № 4, навчання було біологічного профілю. Завжди врівноважений, толерантний, чемний, справедливий, на прохання у допомозі відгукувався перший. Наша шкільна родина у невимовній скорботі, щиро співчуваємо батькам».

Спогади Ірини – друга Ігоря:

«Ніколи не забуду 28 березня, коли біля пам’ятника Т. Г. Шевченка прощалися з Ігорем. Не віриться і до сьогодні, що його вже нема. Він був хорошим другом, дуже щирий, веселий, відповідальний, з ним можна було поспілкуватися на любі теми та гарно провести час. Ніколи не боявся правди, якою б вона не була. Завжди готовий був прийти на допомогу, у нього було чуйне і добре серце. Його світлий образ назавжди залишиться у пам’яті».